Дійові особи:
- Кассандра – дочка троянського царя Пріама, пророчиця, жриця Аполлона. «Я не знаю нічого, окрім того, що я бачу»; «Ох, Поліксено, я завжди чую горе, а показать не вмію»; «… неправди я не можу говорити»; «На золото Кассандра не жадібна, і з неї досить однії обручки»; «Колись була пророчиця Кассандра, – вона згоріла на пожежі в Трої».
- Поліксена – молодша сестра Кассандри.
- Деїфоб – найстарший брат Кассандри, ватаг військовий.
- Гелен – другий брат Кассандри, віщун і жрець. «… наймудріший з усіх братів, гнучкий і тонкий розум…»; «Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою звуть»; Кассандра питає: «Як же ти віщуєш? Що кажеш людям?» Гелен без вагань відповідає: «Те, що треба, сестро, те, що корисно, або що почесно».
- Паріс – наймолодший брат Кассандри. Кассандра про Паріса: «Він раб її (Афродити), з рабом нема розмови. Вона велить, він слухає, та й годі».
- Гелена – жінка спартанського царя Менелая, що втекла з Парісом у Трою. Кассандра про Гелену: «І ти, і смерть – обидві рідні сестри...»; «… і старі, поважні люди склоняються перед тобою низько і мовлять урочисто: «Богорівна!» Ти глянеш – кам'яніють мужі сильні і тихо шепотять: «Непереможна!»…
- Андромаха – жінка Гектора, брата Кассандри. «Та що, Кассандро, доволі з нас уже твоєї правди, зловісної, згубливої, так дай же нам хоч неправдою пожить в надії».
- Стара рабиня.
- Долон – молодий троянець, колишній наречений Кассандри.
- Ономай – цар лідійський, що сватав Кассандру. «Хто вмер, не оживе, і що минуло, не вернеться»..
- Сінон – еллін, шпигун.
- Агамемнон Атрід – цар аргоський, найстарший ватаг ахейського війська.
- Клітемнестра – жінка Агамемнона.
- Менелай Атрід – брат Агамемнона, цар спартанський;
- Егіст – родич і намісник Агамемнона.
- Одіссей – цар Ітаки;
- Діомед, Аякс – підрядні ватаги ахейського війська.
- 1, 2, 3, 4-й вартовий – сторожа міста Іліона в Трої
- Флейтист.
- Кітарист.
- Левке, Хрізе, Айтра, Клімена, Креуза – рабині Андромахи.
- Троянці, троянки, раби, рабині, вояки троянські й еллінські.
Дія відбувається в часи еллінсько-троянської війни в Трої, в місті Іліоні. Епілог – в Елладі, в столиці Арголіди Мікенах.
Розділ перший
Жіноча половина дому Пріама. Гелена у гарному вбранні сидить з срібним свічадом на поясі, пряде; в кімнату заходить замислена Кассандра. Гелена її вітає: «Сестрице, радуйся!» Кассандра заперечує: «Ми не сестри… І ти, і смерть – обидві рідні сестри». Гелена ображається, говорить, що та накликає на неї смерть, і у відповідь чує: «Хіба сестра сестру повинна вбити? Сестра сестрі частіше помагає». Кассандра бере свічадо Гелени, наказує їй подивитися на своє відображення. Гелена підкоряється. Кассандра коментує:
…. у твоїх очах,
велика сила, – їй усі коряться,
всі смертні, і Кассандра вкупі з ними…
Ідеш ти – і старі, поважні люди
склоняються перед тобою низько
і мовлять урочисто: "Богорівна!"
Ти глянеш – кам'яніють мужі сильні
і тихо шепотять: "Непереможна!"
А далі пророчиця каже, що Парис був щасливий, коли жив з пастухами і грав на сопілці, а тепер, коли він повернувся в Трою й привів з собою Гелену:
погасне погляд
у наймолодшого з синів Пріама,..
і весь він твій, і вже нема для нього
ні матері, ні батька, ні родини,
ні краю рідного... Троянки, плачте!
Умер, загинув молодий Паріс!
Касандра віщує, що прибуде військо ахейців, яке зруйнує Трою, а чоловік Гелени – цар Менелай, знову поверне її на свій царський трон. Гелена не хоче у все це вірити і з люттю кричить: «Неправда все, що ти коли говориш!»
Розділ другий
Кассандра у своїх покоях пише Сівілінську книгу. Заходить її сестра Поліксена. Вона щаслива, бо любить свого нареченого – Ахіллеса, пишається його вродою. Касандра просить не заважити її праці над книгою. Поліксена припускає, що Кассандра так мовить від заздрощів, адже «Долон зрадливий одкинувся від неї». Кассандра на це відповідає:
Долон не винен. Винні сії очі,
не вмів їх погляд мовити: "Кохаю",
хоч від кохання серце розривалось.
Боявся їх Долон. Він сам казав,
що вбили щастя наше тії очі
холодними і твердими мечами.
Вони однакові були, незмінні
перед богами і перед коханим.
Не міг Долон очей тих подолати,
не міг він погляду їх одвернути
від таємниці до живого щастя.
І знала я, що в сих моїх очах
моя недоля, тільки що робити?
Хіба осліпнути? Бо де візьметься
у птиці віщої коханий погляд
голубки, що воркує.
Поліксена запевняє Кассандру:
Ні, Кассандро,
не думай ти, що й я тобі ворожа,
як інші всі. Не винна ж ти, що хвора,
що бог тобі так затуманив думку,
що скрізь лихе ввижається тобі
там, де його і признаку немає,
що ти собі та й людям труїш радість.
Мені тебе, голубко, дуже шкода.
Поліксена бере свічадо, гребінець, сідає біля ніг Кассандри і просить розчесати їй волосся. Та починає розв'язувати стрічки, виймати квітки з волосся. Поліксена дивиться в свічадо, а Кассандра шепоче:
Яка хороша
моя сестричка! Заздрісні боги
собі найкраще в жертву вибирають.
О, краще б я тепер мечем жертовним
життя її перетяла, от зараз,
поки вона ще горя не зазнала!
Поліксена бачить очі провидиці у свічадо і лякається їх виразу. Кассандра заспокоює сестру, але потім нагадує їй, що свого часу Ахіллес вбив їхнього брата Троїла. Поліксена виправдовується:
Кассандро, нащо спогадами труїш?
На те війна.
Кассандра:
Ох, так, на те війна:
убити брата, потім заручити
сестру за себе...
Поліксена:
Брат давно убитий,
і я його зовсім не пам'ятаю,
та й Ахіллес тоді зовсім не знав,
кого він убивав.
Кассандра:
Та ми те знаєм.
І певне Ахіллес того не знав,
що в той же час, як він шукав послів,
щоб їх послати у свати до тебе,
твій брат, наш Гектор, саме раду радив,
щоб запалити кораблі ахейські.
В той час, як ти оці квітки з гранати
у кучері вплітала, Гектор наш
думливу голову шоломом зброїв.
Поліксена:
Так що? Він мірмідонців не зачепить,
то й Ахіллесові про те байдуже,
як і мені.
Андромаха (вбігає):
Чи ви те чули, сестри?
Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла.
Се ж Ахіллес Патрокла мав за друга
найпершого...
Кассандра:
Ой горе! кров і помста!
Оце твій шлюб, нещасна Поліксено!
(Бере з-за тринога ножиці і обрізує коси Поліксені).
Поліксена:
Ой!
Кассандра:
Поліксено, де жалобні шати?
Андромаха:
Безумна, що ти робиш?
Кассандра (в пророчім нестямі):
Андромахо,
сестра по братові жалобу носить,
вдова по мужеві бере ще глибшу,
а сирота загине в сповитку!
Андромаха:
Зловіснице, бодай ти заніміла!
Поліксена:
Чом ти мені одразу не сказала,
що горе близько? Може б, я могла
затримать Гектора...
Кассандра:
Ох, Поліксено,
я завжди чую горе, бачу горе,
а показать не вмію. Я не можу
сказати: тут воно або: он там.
Я тільки знаю, що воно вже є
і що того ніхто вже не одверне,
ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна,
то я б сама те горе одвернула!
Поліксена:
Та й одвернула б, якби ти сьогодня
сказала Гектору: не йди на бій.
Андромаха:
Вжеж, ти се знала,– чом же не сказала?
Кассандра:
Хоч би й сказала,– хто б мені повірив?
Андромаха:
Та як же й вірити, коли ти завжди
не в пору й недоладно пророкуєш?
Поліксена:
Віщуєш горе завжди, а чому
й від кого прийде горе, не говориш.
Кассандра:
Бо я того не знаю, Поліксено.
Андромаха:
То як ми можем вірити словам?
Кассандра:
То не слова, я все те бачу, сестри,
що говорю. Я бачу: Троя гине.
Андромаха:
Чому? Від кого? Хто її зруйнує?
Атріди? Ахіллес?
Кассандра:
Не знаю, сестри.
Я бачу тільки: Троя погибає,
і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом,
червоним від крові троянських мужів,
ганебний шлюб не врятував би Трої.
Живі вино готують на весілля,
мерці волають: "Крові дайте, крові!"
...Ох, скільки крові чорної я бачу!
І батько наш коліна обіймає
катам своїх дітей... Я чую крик…
ридає, плаче, скиглить, виє, виє…
то наша мати!.. Я пізнала голос!..
Андромаха:
Боги всесильні, відберіть їй мову!
Кассандра хапається за голову і з жахом дивиться у простор. Поліксена з плачем кидається в обійми Андромахи.
Розділ третій
Гінекей Андромахи. В оточенні рабинь вона тче білий плат. Потім одну за одною відсилає їх на браму подивитись, як б’ється з ворогами її чоловік Гектор. Сама боїться дивитись на «люту війну»: «Як я те чую й бачу, то здається мені, що то повстав з безодні Хаос, що ні людей нема вже, ні богів, а тільки смерть панує самовладно».
Коли до неї заходить Кассандра, вона пропонує прясти разом. Та відмовляється: «Жалобні шати маю, а на покрив смертельний ти сама давно напряла». Вертається перша рабиня й сповіщає, що Гектор б'ється з Ахіллесом, і, здається, перемагає, а Поліксена побивається на брамі за свого чоловіка. Андромаха гнівається на Поліксену, що вона не вболіває за свого брата. Кассандра пояснює:
на неї Мойра наложила руку.
Не ти найнещасливіша у світі,
тож не суди нещасних. Вдів багато,
а межи братом вибирати й миллим
не часто мусить жінка.
Приходить друга рабиня й каже, що Гектор тікає з поля бою. Андромаха гонить Кассандру:
Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна,
коли то правда, що говорить сяя!
Ти одібрала Гектору відвагу,
зламала дух зловісними речами,
убила віру й певність. Бо ніколи
мій Гектор не втікав від бойовиська,–
надію ніс, приносив перемогу
і славу. Але ти надію вбила
проклятими словами: "Помста й смерть!"
Бери ж на себе сором і неславу,
що брат нещасний з бою принесе!
Прибігає третя рабиня й сповіщає про загибель Гектора. Андромаха мліє, а Кассандра, несамовита від туги, промовляє, мов непритомна:
Не страх, не сором і не меч, а я
своєю правдою згубила брата...
і закриває лице покривалом.
Розділ четвертий
Кассандра з Поліксеною в жалобі йдуть від храму через майдан, на якому гурток людей радяться про щось. Серед них колишній наречений Кассандри Долон. Закінчивши розмову, він підходить до царівен, вітається і говорить, що вночі йде на розвідку у табір ворогів. Питає у Кассандри: «Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи?».
Кассандра радить питати про це у Гелена, свого брата, що зараз стоїть на майдані у гурті троянців, адже її пророцтвам все одно ніхто не вірить. Долон наполягає. Тоді замість прямої відповіді Кассандра просить його не йти у розвідку, але той не може «зректися потай того, що сам же я вхвалив прилюдно». Він прощається з царівнами і йде.
Кассандра плаче, бо не змогла його зупинити, і розуміє, що бачила коханого востаннє Вона просить богиню Артеміду загасити місяць «на сю єдину ніч», щоб у темряві вороги не помітили Долона. Врешті згадує про невблаганну Мойру, якій підкоряються не тільки люди, а й боги.
…. нащо сі благання?
Що зможуть проти долі всі боги?
Вони законам вічним підлягають
так, як і смертні,– сонце, місяць, зорі,
то світачі в великім храмі Мойри,
боги й богині тільки слуги в храмі,
всі владарки жорстокої раби.
Благати владарку – даремна праця,
вона не знає ні жалю, ні ласки,
вона глуха, сліпа, немов Хаос.
Рабів її благати – і даремне,
і низько, я рабинею рабів
не хочу бути! (…)
не може
рабиня долі, Артеміда тиха,
ні на хвилину запалить раніше,
ні погасити місяця на небі
проти того, як доля призначила
ще споконвіку. Не боюсь я кари!..
Ходім на браму!
Царівни йдуть на браму, щоб спостерігати за Долоном. Вони бачать, як вороги помітили сміливця, женуться за ним і хапають. Кассандра кричить, гукає троянців на поміч, але ніхто не насмілюється кинутись на допомогу Долону. Кассандра звинувачує їх у загибелі коханого. А потім говорить зовсім убитим голосом: «Ні, се я…».
Розділ п'ятий
До покою Кассандри заходить її брат Деїфоб. Він сповіщає пророчиці, що її заручено за лідійського царя Ономая в подяку за те, що той обіцяв повести у бій своє військо на захист Трої. Кассандра не погоджується.
Деїфоб:
е бачу, ти сестра Паріса,
але не Гектора. Наш Гектор міг
життя віддати, жінку залишити,
осиротити сина для рятунку
або для честі Трої. А Паріс
готовий для Гелени загубити
весь рідний край. Отак і ти, Кассандро,
для тіні млявого свого Долона,
хоч сам він був зрадливий проти тебе,
готова всіх нас утопити.
Кассандра:
Брате!
Не ображай загубленої тіні!
Ти кажеш, млявий був Долон, зрадливий?
Чому ж той млявий та пішов на згубу,
на смерть видиму в той час, як ніхто
з моїх братів-героїв не одваживсь?
Либонь, тому, що Гектор вже був мертвий,
а Деїфоб одважний тільки словом.
Деїфоб:
Старий я для розвідок. Ти ж, Кассандро,
ще молода, щоб старшого судити.
Кассандра:
Над всіх старших найстарша правда, брате.
Деїфоб:
Лишім. Хто вмер, не встане. Річ не в сьому,
а в тому, що повинна ти вчинити для щастя й для рятунку всеї Трої.
Кассандра:
Почім же знаєш ти, що в тім рятунок?
Деїфоб:
Я знаю те, що се остатня змога.
Чи ти даси рятунок – невідомо,
але повинна ти вчинити сю пробу.
Коли уб'ють лідійця – люди скажуть:
"Що ж, не судилось!" А як ти відмовиш,
то скажуть всі, що ти нас загубила.
Цар Ономай до тебе зараз прийде,
щоб ти йому сама сказала слово.
Єдине слово "згода!" – і лідійці,
уставлені до бою, рушать зараз.
Кассандра:
Мій брате, се була б потрійна зрада –
себе самої, правди і лідійців,
бо я отим одним-єдиним словом
погнала б на погибель ціле військо.
Деїфоб:
Миліш тобі чужинці, ніж родина!
Кассандра:
А нащо ж нам даремне їх губити?
Не врятував нас Гектор богорівний,
куди ж сьому лідійцеві! (…)
Входить стара рабиня і сповіщає про прихід Ономая.
Кассандра:
Скажи йому, щоб він ішов сюди,
а ти лиши нас, брате.
Деїфоб:
Що ж ти скажеш?
Кассандра:
Що бог мені звелить.
Деїфоб:
Ну, пам'ятай,
як тільки бог звелить сказать "не згода",–
до тебе ймення зрадниці пристане
віднині і довіку. (…)
Виходить Ономай, вітається з Кассандрою, а вона мовчить.
Ономай:
Я соромливість
високо поважаю, але все ж
бажав би я таки почути слово,
хоч те єдине, що мені належить.
Кассандра:
Ти певен, що воно тобі належить?
Ономай:
Твій батько й брат запевнили мені
те слово.
Кассандра:
Так від них ти й чув його,
а я тобі його не запевняла,
та ти ж і не просив, і не питав,
а хочеш просто взяти, як належне.
Ономай:
Прости, царівно, знаю, що дівчата
солодкі речі люблять, але я
не вдавсь для того. В мене річ коротка,
не ти мене, а я тебе посватав,
то значить уподобав, справа ясна.
Адже тебе за жінку я бажаю.
Кассандра:
Як можеш ти мене бажать за жінку?
Ти ж бачиш, я душею не твоя.
Ономай:
Як буде мій сей стан, і сії очі,
і сі уста, вся горда пишна постать,
то де ж із них подінеться душа?
Адже й вона тоді моєю буде.
Кассандра:
Не більше, ніж душа твоїх рабинь.
Ономай:
Не прикладай сюди рабинь, Кассандро!
Царицею ти будеш так, як личить
моїй дружині і дочці Пріама.
Кассандра:
Не личить їй десь по неволі жити,
хоч би й царицею.
Ономай:
Я ж не беру тебе
рукою збройною, по волі підеш.
Я міг би прилучитись до ахейців,
і зруйнувати Трою, і забрати
тебе в полон, але я чесно хочу
тебе від батька взяти, заслуживши
послугою великою.
Кассандра:
Купити
мене ти хочеш, царю?
Ономай:
Всі герої,
найбільші навіть, купували так
собі жінок.
Кассандра:
То не було геройство.
Герой користі не шукає зроду.
Ономай:
Геройство мусить мати надгороду,
се і боги, і люди признають.
Кассандра:
Хіба не досить слави?
Ономай:
Слави маю
я й так, царівно, досить, а дружини
не маю ще, от і беру тебе.
Кассандра:
Уже й береш? Я ще не віддаюся.
Ономай:
Царівно, правду мовити, я честь
хотів тобі, питаючи, зробити,
як жриці божій і царівні Трої,
а в нас у Лідії нема звичаю
дівчат питати, коли батько згоден.
Кассандра:
Знай, Ономаю, шлюб такий не буде
з Кассандрою щасливий.
Ономай:
Не лякай,
пророчице, мене пророкуванням.
Я думаю, що й доля любить сильних,
одважних і рішучих; кожна жінка
повинна їх любити, а не любить,
то муситиме полюбити.
Кассандра:
Царю,
не знаєш ти мене, що так говориш.
Ономай:
Жінок я досить знаю.
Кассандра:
Та Кассандра
ще не була між ними.
Ономай:
От тому
я й хочу взять її.
Кассандра:
На лихо взяв би!
Я не люблю тебе.
Ономай:
Полюбиш!
Кассандра:
Ні, ніколи
не полюблю того, хто так підступно
скористав з нашої недолі.
Ономай:
Хто так славно
твій край відрятував!
Кассандра:
Не квапся, царю,
то ще лежить у Зевса на колінах.
Ономай:
А якби стало так?
Кассандра:
Я оборонцю
хвалу і дяку сказала б, якби він
покинув вимагати в надгороду
мене... (…)
Кассандра мовчить, але, видно, бореться з собою. Ономай бариться, завваживши се. Входить Деїфоб. Бачить нерішучі постави обох, проникливо і грізно дивиться на Кассандру.
Деїфоб:
Згода, сестро?
Кассандра:
Згода!
Ономай:
По щирості?
Кассандра:
Як голову нести,
губити військо ти готов за теє,
щоб я сказала: "Сі уста твої,
ся постать, сії очі",– добре, згода.
Коли твій люд готов своїх жінок
лишити вдовами, аби цареві
здобути наречену – добре, згода.
По щирості кажу!
Ономай:
Чудна у тебе,
Кассандро, щирість. Ну, та годі нам
змагатися словами, час іти,
щоб заслужити ділом надгороду.
Кассандра:
Які діла, така і надгорода!
Прощай же, Ономаю!
Ономай:
Будь здорова.
Ономай і Деїфоб виходять. Знадвору чутно глухий лемент великої юрби. Вбігає Поліксена
Поліксена:
Кассандро, пробі, що ти наробила?
Кассандра:
Я мусила, сестрице, дати слово.
Поліксена:
Так ти дала? Так, значить, то неправда?
Кассандра:
Ти, Поліксене, чиниш, мов безумна;
не знаєш, за що і кориш і хвалиш.
Поліксена:
Хвалю за те, що ти вволила волю
і батька, й брата, і всії родини.
Кассандра:
То, значить, і твою?
Поліксена:
Та що ж, сестричко,
видима смерть страшна.
Кассандра:
А для рятунку
не варто жалувать, хоч і сестри?
Поліксена:
Але ж тобі там буде добре, люба,
царицею у Лідії багатій,
її ж недарма золотою звуть.
Кассандра:
На золото Кассандра не жадібна,
і з неї досить однії обручки.
(Дивиться на Долонову обручку на своїй правиці).
Поліксена пестить Кассандру:
Сестриченько, я знаю, як се тяжко
забути милого, та нащо ж мертвим
щось інше, крім волосся, сліз і жертви?
Долонові ти справиш гекатомбу,
як богові, бо Лідія багатша
від Трої, там царицею ти будеш.
Кассандра:
За нелюбом?
Поліксена:
Та що робити, сестро?
Чи то ж багато є таких, що йдуть
по волі й по любові? Се вже доля
така жіноча слухати не серця,
а волі рідних – добре ще, як рідних,
а то ж не раз і переможець гордий
примусить бранку за дружину стати.
Он Деїфобова Антея йшла
за нього по неволі, а протеє
тепер вона йому дружина вірна
і дітям ніжна мати.
Кассандра:
Поліксено,
а якби знов посватали тебе
після Пеліда за якого-небудь?
Поліксена:
Та що ж... я знаю, другого не буде
такого, як Пелід, але ж мені
довіку дівувати не годиться,
і я пішла б, якби хто був до пари,
як не дружину, то діток любила б,
як не кохання, то хоч господарність,
покірливість і вірність принесла б
дружині в посаг.
Кассандра:
А якби не мала
нічого, крім ненависті й прокльонів,
то що б ти принесла своїй дружині?
Поліксена:
Яка ти знов страшна, як се говориш!
Кассандро, признавайся, значить, правда,
що ти його кляла і віщувала
йому й лідійцям згубу?
Кассандра:
Відки знаєш?
Поліксена бентежиться:
Мої рабині під вікном були,
сушили вовну, чули ненароком
розмову вашу. І не знаю, як
твої слова передались лідійцям.
Ти чула гомін? То гукало військо
лідійське: "Царю, ми не йдем на згубу,
Кассандра закляла! Ми йдем додому!
Хай гине Троя, як їй те судилось!"
І вже три лави подались додому.
Кассандра:
Хвала богам!
Поліксена:
Кассандро! безсоромна!
Кассандра:
Але ж вони б загинули всі марне,
бо се ж їх смерть – заручини мої!
Поліксена:
То нащо ж ти дала цареві слово?
Кассандра:
Не обертай меча в гарячій рані!
Се нечесть, Поліксене, тяжкий сором
на голові моїй, отеє слово.
Се примус і ненависть промовляли
ганебне слово, а не я.
Ой сестро!
Я так його ненавиділа палко,
його і все його безглузде військо,
оту юрбу рабів! Я радо, щиро
промовила – їм на погибель – "згода"!
Поліксена:
Страшна, незрозуміла ти, Кассандро! (…)
Входить Андромаха:
Хвала богам! Пішли-таки лідійції
Пішли на бій. Цар Ономай сказав:
"Я маю слово згоди від Кассандри".
Гелен запевнив, що по птаству бачив
щасливий знак на шлюб і перемогу,
а Деїфоб сказав, що то неправда,
немовби ти кляла царя й лідійців.
І заспокоїлись вони, й пішли.
Кассандра:
Гелен казав, що він по птаству бачив
щасливий знак на шлюб і перемогу?
Неправду він сказав!
Андромаха:
Та що, Кассандро,
доволі з нас уже твоєї правди,
зловісної, згубливої, так дай же
нам хоч неправдою пожить в надії.
Ох, я вже втомлена від тої правди!
Ой, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро!
Дай вірити хоч день, що мій синочок,
Астіанакс єдиний, буде жити,
що не загине він од рук ворожих
і буде сильний, владний, богорівний,
як був його отець, мій любий Гектор!
Ох, дай мені хоч сон, хоч мрію, сестро! (…)
Кассандра просить Поліксену привести до неї брата Гелена.
Розділ шостий
У Кассандриному покої Кассандра і Гелен. Гелен розповідає, як переконав лідійців йти на війну. Нібито бог Аполлон розсердився, що його не спитали про заручини Ономая з Кассандрою, тож «пишна гекатомба» з білих волів все владнає. А якщо буде поразка, то значить, Ономай не виконав обіцянку принести жертву Апполону. Гелен намагається заспокоїти Кассандру:
Та я тебе, Кассандро, не картаю,
невинна ти з своєї вдачі. Певне,
боги в тім винні, що дали тобі
пізнати правду, сили ж не дали,
щоб кермувати правдою. Ти бачиш
і, склавши руки або заломивши,
стоїш безвладна перед тим привиддям
страшної правди, мов закам'яніла,
немов на тебе глянула Медуза,
і тільки жах наводиш на людей.
А правда від того стає страшніша,
і люди тратять решту сили й глузду
або ідуть з одчаю на пропаще,
а ти тоді говориш: "Я ж казала!" (…)
(…) Що правда? Що неправда? Ту брехню,
що справдиться, всі правдою зовуть.
Одного разу раб мені збрехав,
що мій фіал украдено, бо просто
не хтілося йому шукать фіала,
а поки лінувався раб, то й справді
фіал було украдено. Де правда
була тут, де брехня? Тоненька смужка
брехню від правди ділить у минулім,
але в прийдешньому нема вже й смужки.
Кассандра:
Коли хто каже те, що й сам не вірить,
то се неправда явна.
Гелен:
А як скаже,
хоч в добрій вірі, тільки помилившись,
не до ладу, то се вже буде правда?
Кассандра:
А як же ти, Гелене, одріжняєш
брехню від правди?
Гелен:
Та ніяк. Я просто
даю їм спокій.
Кассандра:
Як же ти віщуєш?
Що кажеш людям?
Гелен:
Те, що треба, сестро,
те, що корисно або що почесно.
Кассандра:
Невже ніколи ти того не бачиш,
що буде, неминуче, невблаганне?
Невже тобі не каже в серці голос:
"Так буде, так! так буде, не інакше!"
Гелен:
По щирості сказавши,– ні, ніколи.
Кассандра:
То нам порозумітись дуже тяжко. (…)
Гелен:
Я рівного собі не маю тут
з-поміж усіх владарів і героїв.
Ти тільки рівна, може, навіть вища,
і ми боротись будем до загину.
Кассандра:
Ох, я сама не знаю, чи хотіла б,
чи ні тебе перемогти сьогодні!
Ненависний мені той шлюб, мов смерть,
я так його боюсь, як згуби Трої.
Гелен:
Либонь, у тебе не фрігійський розум.
Чи ти не чула, як боги часами
своїх обранців хмарою вкривають?
У мене є тайник під олтарем,–
як станеш ти з тим Ономаєм поруч,
приносячи богам весільну жертву,
від жертви піде дим, сірчана хмара,
а як розійдеться – замість Кассандри
порожнє місце буде. Розумієш?
Кассандра:
Се стид і ганьба – радити таке!
Чи се, по-твойому, "почесний" вихід?
Гелен:
Зате корисний і безпечний, сестро.
Кассандра:
Воліла б я себе мечем убити!
Гелен дивиться з усміхом на неї:
І тим роздратувала б Ономая,
а слово все-таки своє зламала б.
І некорисно, й непочесно, сестро…
Ми не однакові, а все ж ми рівні,
як не в ділах, то все ж хоч у думках.
Входить Поліксена:
Цар Ономай убитий, а лідійці
урозтіч кинулись. Ой горе, горе!
Гелен:
Радій, Кассандро, ти перемогла!
Кассандра (віщим голосом):
Не я, а Мойра. Я її знаряддя… (…)
Розділ сьомий
На майдан виходить Гелен і сповіщає, що ворожий табір, що стояв під брамою міста, зник, ахейці залишили троянцям у подарунок дерев'яного коня. Кассандра як сторожка храму Паллади не дозволяє внести коня на його територію.
Гелен пропонує віднести коня у царський двір. На майдан приводять зв’язаного елліна Сінона, якого полонили за брамою біля коня. Одні кричать: убить його, інші – помилувать. Кассандра не вірить жодному слову Сінона. Деїфоб вкладає в її руки меч, пропонуючи покарати полоненого . Той просить пощади і каже, що його, певно, лишили, бо він обізвав Діомеда «безжалісним Хароном», коли «розвідача троянського вбивали». Кассандра зрозуміла, що мова йде про Долона, меч випадає з її рук і вона зомліла. Сінона відпускають.
Розділ восьмий
Майдан. Місячна ніч. Вартові біля царської брами нарікають, що всі святкують, а вони мусять мерзнути на службі. До них підходять Паріс і Сінон, допомагають розпалити багаття. Сінон нагадує Парісу про Гелену, яка сидить сама у палаці, сумує і чекає його.
Паріс йде ніби по теплий плащ, а Сінон приводить до вартових музик, приносить їм вино та м’ясо. Вартові п’яніють та засинають. Кассандра вибігає з храму, кричить: «Прокинься, Троє!! Смерть іде на тебе!!!» але сторожа її не чує. Натомість до Кассандри прямують озброєні Менелай, Агамемнон, Одіссей, Аякс, Діомед. Вони в'яжуть Кассандру й відкривають ворота брами. Лавою суне ахейське військо, лунають крики, займаються пожежі.
Ось уже біля Кассандри зв'язані Андромаха та Поліксена. Андромаха побивається за своїм немовлям, якого «кинули об камінь» і проклинає Кассандру за її пророцтва. Повз них проводять зв'язаного Гелена. Парисова Гелена намагається втекти, за нею гониться Менелай з мечем, на якому кров Паріса. Гелену від гніву Менелая захищають молоді спартанці: «Вона не винна, її присилили!».
Менелай заспокоюється, а Гелена бере його під руку… Все відбувається так, як пророкувала Кассандра. Вона в нестямі регоче: «Кассандра все неправду говорила. Нема руїни! Є життя!.. життя!..» Чути як страшно ридає, аж виє стара жінка. «То наша мати!» – з жахом каже Поліксена. Той голос покриває гуркіт падаючої будівлі. Пожарище.
Епілог
Еллада через довгий час після руїни Трої. Дім аргоського царя Агамемнона в Мікенах пишно заквітчаний знадвору, стежка від дверей до брами вистелена пурпурною тканиною. На небі громова хмара. Блискає часом, але дощу немає. Цариця Клітемнестра з царським намісником Егістом наглядають, як раби й рабині кінчають прикрашати дім. Увіходить цар Агамемнон, він веде за собою Кассандру й говорить, що вона не бранка і до неї слід ставитись з пошаною, як до цариці, жриці і віщунки.
Кассандра нагадує Клітемнестрі про Іфігенію, дочку, яку та разом з Агамемноном дозволила принести у жертву богам, аби згубити Трою. Цар з докором звертається до Кассандри: «Ти все на мене ворогуєш, бачу». Та відповідає: «У тебе, царю, є сильніший ворог…» Агамемнон просить сказати, хто той ворог, але Кассандра відмовляється, говорить, що може віщувати тільки у рідному домі. Агамемнон починає підозрювати щось лихе й продовжує допитуватися, що бачить Кассандра у його домі, чи все гаразд?
Кассандра:
… не вір мені, цариці слухай,
вважай на те, що родич твій сказав,
і не давай ваги словам рабині.
Колись була пророчиця Кассандра,–
вона згоріла на пожежі в Трої,
слова її пророчі спопеліли,
і вітер їх розніс ген-ген по морю…
Се іскорка одна була запала
сюди, у серце простої рабині,
спалахнула на хвильку та й погасла.
Дивиться на свою патерицю.
Як чудно? де взялась ся патериця?
Чия вона? Нащо ся діадема?
Здіймає з голови діадему і кидає під ноги Клітемнестрі. Ламає патерицю і теж кидає додолу.
Тепер нема нічого від Кассандри.
Царице, загадай мені роботу,–
я вмію все, окрім пророкування.
Агамемнон бере її за руку і веде вперед, у дім:
Царівна ти – і завжди будеш нею.
Клітемнестра до Егіста пошепки:
Нам треба два мечі. Ти нагостри.
Ти бий його, а я її потраплю.
Сильний перун і раптова злива. Клітемнестра й Егіст спішно йдуть і собі в дім.
Кінець.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.