Тема: трагічна безвихідь людини, яка має дар бачення, у середовищі «сліпого» й «глухого» оточення, неприйняття людьми «гіркої правди».
Ідея: критика облудної філософії прагматизму та принципів інтуїтивізму, розглянутих на тлі трагічних подій з історії Троянської війни.
З історії написання драми «Кассандра».
З кінця 1901 року, протягом всього 1902 року і до травня 1903 Леся Українка жила в італійському курортному місті Сан-Ремо. Саме там вона розпочала роботу над створенням драматичної поеми «Кассандра».
У листі до Ольги Кобилянської є розповідь про роботу над твором і подана психологічна характеристика головної героїні драми – Кассандри: «…ся трагічна пророчиця, з своєю ніким не признаною правдою, з своїм даремним пророчим талантом, власне такий неспокійний і пристрасний тип: вона тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати, бо душа її і слово не дається під ярмо; вона сама боїться свого пророцтва і, що найтрагічніше, сама в ньому часто сумнівається, бо не знає, чи завжди слова її залежать від подій, чи, навпаки, події залежать від її слів, і тому часто мовчить там, де треба говорити; вона знає, що її рідна Троя загине, і родина, і все, що їй миле, і мусить сказати те вголос, бо то правда, і, знаючи ту правду, не робить нічого для боротьби, а коли й намагається робити, то діла її гинуть марне, бо діла без віри мертві суть, а віри в рятунок у неї нема і не може бути; вона все провидить, вона все знає, але не холодним знаттям філософа, тільки інтуїцією людини, що все постерігає несвідомо і безпосередньо («нервами», як кажуть в наші часи), не розумом, а почуттям, – тому вона ніколи не каже: «Я знаю», а тільки: «Я бачу», бо вона справді бачить те, що буде, але пояснити аргументами, чому воно мусить так бути, а не інакше, вона не може. І пророчий дух не дар для неї, а кара. Її ніхто не каменує, але вона гірше мучиться, ніж мученики віри і науки. Така моя Кассандра».
Весною 1907 року, перебуваючи в Криму, Леся Українка доопрацьовує твір, додавши до нього епілог, і готує до друку. Завершення роботи датується 5 травня 1907 р. За життя Лесі Українки драма «Кассандра» на сцені не ставилася.
Сучасна письменниця й науковець Оксана Забужко відзначає і радить: «Тож перечитаймо сьогодні “Кассандру”, актуальнішого для України твору годі віднайти в усій сучасній світовій літературі. Про те, як легко маніпулювати масами у власних корисливих цілях. Про “фальшивих пророків”, що влаштовують велелюдні шоу на храмових майданах. Про їхню фабрику віртуальної реальності, у якій “що правда, що неправда, – лишім оці слова, нема в них глузду”, – а важить тільки те, що можна виграти для себе сьогодні й зараз. Про світ, у якому паношаться сліпі “базові інстинкти”: вино й м'ясо, танці та співи, “золотокудрі красуні” і шоу на брамі (телевізора ще не було!). Од цих інстинктів упала Українчина Троя. А її Кассандра – образ однозначно автобіографічний: пророцтв Лесі Українки ми не розчули й досі. Що, проте, аж ніяк не заважає їм справджуватися».
Кассандра – (Cassandra, грец. Κασσάνδρα), звана також Олександра – у давньогрецькій міфології троянська царівна. У неї закохався бог світла Аполлон і наділив даром пророцтва. Та дівчина не відповіла йому взаємністю, і тоді він зробив так, що пророцтвам Кассандри ніхто не вірив, а її ім'я стало прозивним. У переносному сенсі Кассандра – провісниця нещастя.
Дійові особи:
- Кассандра – дочка троянського царя Пріама, пророчиця, жриця Аполлона. «Я не знаю нічого, окрім того, що я бачу»; «Ох, Поліксено, я завжди чую горе, а показать не вмію»; «… неправди я не можу говорити»; «На золото Кассандра не жадібна, і з неї досить однії обручки»; «Колись була пророчиця Кассандра, – вона згоріла на пожежі в Трої».
- Поліксена – молодша сестра Кассандри.
- Деїфоб – найстарший брат Кассандри, ватаг військовий.
- Гелен – другий брат Кассандри, віщун і жрець. «… наймудріший з усіх братів, гнучкий і тонкий розум…»; «Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою звуть»; Кассандра питає: «Як же ти віщуєш? Що кажеш людям?» Гелен без вагань відповідає: «Те, що треба, сестро, те, що корисно, або що почесно».
- Паріс – наймолодший брат Кассандри. Кассандра про Паріса: «Він раб її (Афродити), з рабом нема розмови. Вона велить, він слухає, та й годі».
- Гелена – жінка спартанського царя Менелая, що втекла з Парісом у Трою. Кассандра про Гелену: «І ти, і смерть – обидві рідні сестри...»; «… і старі, поважні люди склоняються перед тобою низько і мовлять урочисто: «Богорівна!» Ти глянеш – кам'яніють мужі сильні і тихо шепотять: «Непереможна!»…
- Андромаха – жінка Гектора, брата Кассандри. «Та що, Кассандро, доволі з нас уже твоєї правди, зловісної, згубливої, так дай же нам хоч неправдою пожить в надії».
- Стара рабиня.
- Долон – молодий троянець, колишній наречений Кассандри.
- Ономай – цар лідійський, що сватав Кассандру. «Хто вмер, не оживе, і що минуло, не вернеться»..
- Сінон – еллін, шпигун.
- Агамемнон Атрід – цар аргоський, найстарший ватаг ахейського війська.
- Клітемнестра – жінка Агамемнона.
- Менелай Атрід – брат Агамемнона, цар спартанський;
- Егіст – родич і намісник Агамемнона.
- Одіссей – цар Ітаки;
- Діомед, Аякс – підрядні ватаги ахейського війська.
- 1, 2, 3, 4-й вартовий – сторожа міста Іліона в Трої
- Флейтист.
- Кітарист.
- Левке, Хрізе, Айтра, Клімена, Креуза – рабині Андромахи.
- Троянці, троянки, раби, рабині, вояки троянські й еллінські.
Дія відбувається в часи еллінсько-троянської війни в Трої, в місті Іліоні. Епілог – в Елладі, в столиці Арголіди Мікенах.
Стислий переказ
Розділ перший
Жіноча половина дому Пріама. Гелена у гарному вбранні сидить з срібним свічадом на поясі, пряде; у кімнату заходить замислена Кассандра. Гелена її вітає: «Сестрице, радуйся!» Кассандра заперечує: «Ми не сестри… І ти, і смерть – обидві рідні сестри». Гелена ображається. Кассандра бере свічадо Гелени, наказує їй подивитися на своє відображення. Гелена підкоряється. Кассандра коментує:
… у твоїх очах,
велика сила,– їй усі коряться,
всі смертні…
А далі пророчиця каже, що Парис був щасливий, коли жив з пастухами і грав на сопілці, а тепер, коли він повернувся в Трою й привів з собою Гелену
… вже нема для нього
ні матері, ні батька, ні родини,
ні краю рідного... Троянки, плачте!
Умер, загинув молодий Паріс!
Кассандра віщує, що прибуде військо ахейців, яке зруйнує Трою, а чоловік Гелени – цар Менелай, знову поверне її на свій царський трон. Гелена не хоче у все це вірити і з люттю кричить: «Неправда все, що ти коли говориш!»
Розділ другий
Кассандра у своїх покоях пише Сівілінську книгу. Заходить її сестра Поліксена. Вона хвалиться вродою свого нареченого – Ахіллеса. Касандра просить не заважити їй працювати над книгою.
Поліксена припускає, що Кассандра заздрить її щастю, адже «Долон зрадливий одкинувся від неї». Кассандра відповідає, що Долон не винний, а винні її очі – їх погляд не міг мовити: «Кохаю», хоч від кохання серце розривалось. Боявся їх Долон». Поліксена жаліє Кассандру, говорить, що вона теж не винна, бо хвора. Через те бачить лихо навіть там, де його не має, і труїть радість «собі та людям».
Поліксена бере свічадо, гребінець, сідає біля ніг Кассандри і просить розчесати їй волосся. Та починає розв'язувати стрічки, Поліксена дивиться в свічадо, а Кассандра шепоче:
Яка хороша моя сестричка! Заздрісні боги
собі найкраще в жертву вибирають.
Поліксена бачить очі провидиці у свічадо і лякається їх виразу. Кассандра нагадує сестрі, що її коханий Ахіллес вбив їхнього брата Троїла. Поліксена виправдовується:
Кассандро, нащо спогадами труїш?
На те війна.
Вбігає сестра Андромаха і сповіщає, що її чоловік Гектор заколов Патрокла – найпершого друга Ахіллеса. Кассандра вигукує:
Ой горе! кров і помста!
Оце твій шлюб, нещасна Поліксено!
Вона бере ножиці, обрізає коси Поліксені і віщує:
Андромахо,
сестра по братові жалобу носить,
вдова по мужеві бере ще глибшу,
а сирота загине в сповитку!
Андромаха кляне Кассандру за зловісне віщування, а Поліксена картає за те, що можна уникнути біди, якщо про неї знати завчасно. На це Кассандра відповідає:
Ох, Поліксено,
я завжди чую горе, бачу горе,
а показать не вмію. Я не можу
сказати: тут воно або: он там.
Я тільки знаю, що воно вже є
і що того ніхто вже не одверне,
ніхто, ніхто. Ох, якби тільки можна,
то я б сама те горе одвернула! (…)
Хоч би й сказала,– хто б мені повірив?
Далі Кассандра у пророчій нестямі говорить:
Я бачу тільки: Троя погибає,
і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом,
червоним від крові троянських мужів,
ганебний шлюб не врятував би Трої…
...Ох, скільки крові чорної я бачу!
І батько наш коліна обіймає
катам своїх дітей... Я чую крик…
ридає, плаче, скиглить, виє, виє…
то наша мати!.. Я пізнала голос!..
Андромаха люто кричить: «Боги всесильні, відберіть їй мову!» Кассандра хапається за голову і з жахом дивиться у простор, а Поліксена з плачем кидається в обійми Андромахи.
Розділ третій
Гінекей Андромахи. В оточенні рабинь вона тче білий плат. Потім одну за однією відсилає їх на браму подивитись, як б’ється з ворогами її чоловік Гектор. Сама боїться дивитись на «люту війну».
Коли до неї заходить Кассандра, пропонує прясти разом. Та відмовляється: «Жалобні шати маю, а на покрив смертельний ти сама давно напряла». Вертається перша рабиня й сповіщає, що Гектор б'ється з Ахіллесом і, здається, перемагає, а Поліксена побивається на брамі за свого чоловіка. Андромаха гнівається на Поліксену, що вона не вболіває за свого брата.
Приходить друга рабиня й каже, що Гектор тікає з поля бою. Андромаха гонить Кассандру:
Геть, геть, зловіснице! Се ти, ти винна,..
Ти одібрала Гектору відвагу,..
проклятими словами: "Помста й смерть!"
Прибігає третя рабиня й сповіщає про загибель Гектора. Андромаха мліє, а Кассандра, несамовита від туги, закриває лице покривалом і промовляє:
Не страх, не сором і не меч, а я
своєю правдою згубила брата...
Розділ четвертий
Кассандра з Поліксеною в жалобі йдуть від храму через майдан, на якому гурток людей радяться про щось. Серед них колишній наречений Кассандри Долон. Закінчивши розмову, він підходить до царівен, вітається і говорить, що вночі йде на розвідку у табір ворогів. Питає у Кассандри: «Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи?» Замість прямої відповіді Кассандра просить його не йти у розвідку, але той не може «зректися потай того, що сам же я вхвалив прилюдно». Він прощається з царівнами і йде.
Кассандра плаче, бо розуміє, що бачила коханого востаннє Вона просить богиню Артеміду загасити місяць «на сю єдину ніч», щоб у темряві вороги не помітили Долона. Врешті згадує про невблаганну Мойру, якій підкорюються не тільки люди, а й боги. Царівни йдуть на браму, щоб спостерігати за Долоном. Вони бачать, як вороги помітили сміливця, женуться за ним і хапають. Кассандра кричить, гукає троянців на поміч, але ніхто не насмілюється кинутись йому на допомогу. Кассандра звинувачує їх у загибелі коханого. А потім говорить сама до себе: «Ні, се я…».
Розділ п'ятий
До покою Кассандри заходить Деїфоб. Він сповіщає про її заручини з лідійським царем Ономаєм в подяку за те, що той поведе у бій своє військо на захист Трої. Кассандра не погоджується виходити заміж за Ономая, бо не любить його, вважає шлюб без кохання облудним. Деїфоб сердиться, каже, що так, як вирішили батьки і він – старший брат Кассандри, «повинна ти вчинити для щастя й для рятунку всеї Трої». Пророчиця намагається пояснити Деїфобу:
Мій брате, се була б потрійна зрада –
себе самої, правди і лідійців,
бо я отим одним-єдиним словом
погнала б на погибель ціле військо.
На що той презирливо відповідає: «Миліш тобі чужинці, ніж родина!», і попереджає, якщо Кассандра не скаже «Згода!», Ономай «до неї ймення зрадниці пристане віднині і довіку».
Входить Ономай, вітається з Кассандрою, мовить: «… бажав би я таки почути слово, хоч те єдине, що мені належить... Твій батько й брат запевнили мені те слово». Кассандра відповідає: «Ти ж бачиш, я душею не твоя… Знай, Ономаю, шлюб такий не буде з Кассандрою щасливий… На лихо взяв би! Я не люблю тебе». Ономай наполягає: «Не лякай, пророчице, мене пророкуванням… Полюбиш!». Під тиском Деїфоба Кассандра врешті говорить царю:
Коли твій люд готов своїх жінок
лишити вдовами, аби цареві
здобути наречену – добре, згода.
Вбігає Поліксена, питає, чи правда, що Кассандра дала слово згоди на заручини і закляла царя і його військо? Частина його воїнства подалась додому, щоб не йти з царем «на згубу». Кассандра радіє: «Хвала богам! … вони б загинули всі марне, бо се ж їх смерть – заручини мої!.. Се примус і ненависть промовляли ганебне слово, а не я». Приходить Андромаха і сповіщає, що брат Гелен, який теж вважається провидцем, запевнив лідійців у перемозі, бо він бачив добрий знак, якій подали йому птахи, а Кассандра помилилась, сказала неправду. Кассандра заперечує їй: «неправду мовив Гелен». На це Андромаха відказала:
Та що, Кассандро,
доволі з нас уже твоєї правди,
зловісної, згубливої, так дай же
нам хоч неправдою пожить в надії.
Кассандра просить Поліксену привести до неї брата Гелена. Той приходить і розповідає, як переконав лідійців йти на війну. Проголошує: «Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть». Кассандра дивується: «Як же ти віщуєш? Що кажеш людям?». І Гелен відповідає: «Те, що треба, сестро, те, що корисно або що почесно». Аж ось входить Поліксена і говорить: «Цар Ономай убитий, а лідійці урозтіч кинулись». (…)
Розділ шостий
На майдан виходить Гелен і сповіщає, що ворожий табір під брамою міста зник, залишився лише дерев'яний кінь. Кассандра як сторожка храму Паллади не дозволяє внести коня на його територію. Гелен пропонує віднести коня у царський двір.
На майдан приводять зв’язаного елліна Сінона, якого звинувачують у шпигунстві. Той виправдовується. Кассандра не вірить йому. Деїфоб вкладає в її руки меч, пропонуючи покарати полоненого . Той просить пощади і каже, що його, певно, лишили, бо він обізвав Діомеда «безжалісним Хароном», коли «розвідача троянського вбивали». Кассандра зрозуміла, що мова йде про Долона, меч випадає з її рук, і вона зомліла. Сінона відпускають.
Розділ сьомий
Майдан. Місячна ніч. Вартові біля царської брами скаржаться, що всі святкують, а вони мерзнуть на службі. До них підходять Паріс і Сінон, допомагають розпалити багаття. Сінон нагадує Парісу про Гелену, яка сидить сама у палаці, сумує і чекає його. Паріс йде до неї, а Сінон приводить до вартових музик, приносить вино та м’ясо. Вартові п’яніють і засинають.
Кассандра вибігає з храму, намагається криком розбудити сторожу, але вони не чують. Натомість до Кассандри прямують озброєні Менелай, Агамемнон, Одіссей, Аякс, Діомед. Вони в'яжуть Кассандру й відкривають ворота брами. Лавою суне ахейське військо, лунають крики, займаються пожежі.
Біля Кассандри зв'язані Андромаха та Поліксена. Андромаха побивається за своїм немовлям, якого «кинули об камінь» і проклинає Кассандру за її пророцтва. Гелена намагається втекти, за нею біжить Менелай з мечем, на якому кров Паріса. Гелену від гніву Менелая захищають молоді спартанці: «Вона не винна, її присилили!» Все відбувається так, як пророкувала Кассандра. Вона в нестямі регоче: «Кассандра все неправду говорила. Нема руїни! Є життя!.. життя!..» Чути, як страшно ридає стара жінка. «То наша мати!» – з жахом каже Поліксена. Той голос покриває гуркіт падаючої будівлі. Пожарище.
Епілог
Еллада через довгий час після руїни Трої. Дім аргоського царя Агамемнона в Мікенах. Входить цар Агамемнон, він веде за собою Кассандру й говорить зустрічаючим його цариці Клітемнестрі та царському наміснику Егісту, що Кассандра не бранка і до неї слід відноситися з пошаною, як до цариці, жриці і віщунки. Клітемнестрі це не подобається. Між нею і Кассандрою відбувається неприємна розмова. Кассандра нагадує Клітемнестрі про Іфігенію, дочку, яку та разом з Агамемноном дозволила принести у жертву богам, аби згубити Трою.
Цар з докором звертається до Кассандри: «Ти все на мене ворогуєш, бачу». Та відповідає: «У тебе, царю, є сильніший ворог…» Агамемнон просить сказати, хто той ворог, але Кассандра відмовляється, говорить, що може віщувати тільки у рідному домі. Агамемнон починає підозрювати щось лихе й продовжує допитуватися, що бачить Кассандра у його домі, чи все гаразд? Кассандра говорить:
… не вір мені, цариці слухай,
вважай на те, що родич твій сказав,
і не давай ваги словам рабині.
Колись була пророчиця Кассандра,–
вона згоріла на пожежі в Трої…
А потім здіймає з голови діадему і кидає під ноги Клітемнестрі. Ламає патерицю і теж кидає додолу. Агамемнон бере Кассандру за руку і веде у дім: «Царівна ти – і завжди будеш нею».
Клітемнестра з Егістом пошепки домовляються убити і Кассандру, і Агамемнона і теж йдуть у дім. Сильний перун і раптова злива. Кінець.
Цитати з твору:
- «Нещиро стати за дружину – зрада».
- «Герой користі не шукає зроду».
- «Доля любить сильних, одважних і рішучих».
- «Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, але в прийдешньому нема вже й смужки».
- «Допильнувать розумний тільки здатен».
- «Хто вмер, не оживе, і що минуло, не вернеться»..
- «Що правда? Що неправда? Ту брехню, що справдиться, всі правдою звуть».
- «Дурно не дає дарунків ворог».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.