Тема: герой (лідер) і натовп (маса); матеріальне і духовне; розбіжність між мрією і реальністю; шляхи досягнення мети.
Ідея: засудження матеріальних цінностей, возвеличення духовності, мрії
З історії публікації
Твір був написаний 1908 року і є зразком української символістської драми. Сам автор визначив його як психологічний етюд, драматичний етюд.
Уперше він був опублікований 1910 році. Згодом було кілька перевидань у складі збірок, найповнішою з яких була збірка «Драматичні етюди» (1914), де етюд «По дорозі в Казку» не був включений до переліку п'єс, «дозволених до вистави». Ще одне перевидання було здійснено в Сумах у 1921 році. У 1939 році у Празі ця драма побачила світ окремим виданням. Етюд складається із трьох картин, що формально відповідають трьом актам п'єси.
Дійові особи:
- В і н. «… серце добре, як в дитини»; «Хто в Казку йшов хоча вві сні солодкім, той в ліс уже не вернеться ніколи!.. Для того ліс труною, пеклом здасться. Немов орел, прикутий до землі, той буде в небо рватись доти, аж доки серце не порве»; «Мене стрілою ране навіть погляд злий...»; «З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі»; «Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку»; «Хай грім мене ударе, я впаду без крику, хай ляжуть леви на тропі, я перейду по їхніх спинах. Я не боюсь нічого»; «Згорiть в життi – єдине щастя! Хто келих чистого життя не розливав поволi, а випив зразу, хоч навiть i упав, той не умре вовiки, той все вiддав життю, що мiг вiддати».
- Д і в ч и н а. «Йде зустрічати ранок». «… колись казали, що в Казці тій живуть крилаті люде. По двоє крил у.кожного, і навіть у дитини. Я дуже хочу вгледіть Казку».
- Ю р б а. «Ми і тут свій вік як-небудь доживем»; «Вони мовчатимуть, аби їм хліб було дістати можна вільною рукою. Удар їх батогом, вони не закричать від гніву. В очі плюнь і дай їм шеляг, вони тобі устами припадуть до рук...»
- Х л о п ч и к. «Із Казки я прийшов, щоб зірвати папороть розквітлу. Тут, на узліссі, щодня розквітлу папороть знаходять, а іноді цвіте їх сила! Тоді весь ліс здається в золотім вінку».
Символічні образи:
- Мак – символ героїзму; пролитої крові.
- Терен – символ вождя; страждання; жертовності.
- Людина, що подібна до горили – символ духовної збіднілості й обмеженності.
- Хлопчик у білому вбранні – символ нового покоління, якому належить творити майбутнє.
- Квітка папороті – символ щастя і безсмертя; в східнослов’янській міфології наділена магічними властивостями відкривати її власникові всі таємниці світу.
- Дорога в Казку – символ духовних поривань людини до кращого життя.
- Дорога як така – символ руху, очищення.
Образ Казки як символ у цьому творі багатогранний: це і держава, і мрія, і земля обітована, тобто все те, що манить і тривожить людську уяву та розум, спонукає до руху вперед.
Дуже стислий переказ
Люди (Ю р б а) скаржаться, що в темному лісі, де вони живуть, «день як ніч», темно, холодно, скоро їм доведеться їсти траву, щоб не вмерти з голоду….
В і н – молодий хлопець, говорить, що у цьому лісі не можна жити, і пропонує шукати дорогу до сонця. Люди глузують з Його слів і з нього, перебуваючи у зневірі, говорять, що серед них були сміливці, які шукали дорогу з лісу і не знайшли її.
Д і в ч и н а, у яку закоханий хлопець, любить шевця, за те, що той пошив їй міцні черевики. Але вона жаліє і Його, бо у Нього «серце добре, як в дитини». В і н сердиться і говорить, що швець – не орел, сидить в тісній хаті, у якій не можна «крил розправити». А В і н, хоч і слабкий, має душу, яка хоче злетіти в небо, мов орел, коли слабкодухі «лежать мов камінь». Тож якщо люди бояться, В і н сам піде шукати дорогу із лісу «з надією за руку». Люди, що чули цю розмову, знову сміються з нього.
Він таки йде, розгортаючи гілля кущів. Дехто, жаліючи, що В і н може пропасти в темному лісі, гукає, щоб В і н повернувся назад, Хтось наважується побігти за Ним, але колюче гілля їх стримує.
Ю р б а обговорює, чи справді В і н пішов шукати дорогу, чи лише заховався за сусіднім кущем і слухає їхні розмови. Дехто засуджує вчинок Хлопця, дехто сподівається, що В і н щось таки знайде, якщо не дорогу, то якусь поживу. Раптом вдалині вони чують Його крик. Вони гукають у відповідь, і В і н виходить до них, радісно сповіщає, що знайшов дорогу до сонця. Більшість людей Йому не вірить, тільки молодь слухає з цікавістю, бо Його слова вселяють їм надію вийти з темного лісу.
В і н палко говорить: «… я вас поведу до світлої мети – тропа веде до неї… той, хто вперше йшов по ній, щоб не згубить її, ішов і сіяв мак червоний. І я дві квітки сам знайшов». Для доказу виймає з кишені червоні квіти.
Скептично налаштована частина людей нагадує іншим, що шлях до сонця небезпечний, не йме віри, що В і н спроможний стати їх вождем, адже ще вчора він злякався борсука і плакав… Друга частина юрби радіє, що вони тепер вийдуть з лісу у Казку, де живуть «крилаті люде – по двоє крил у кожного і навіть у дитини». Врешті В і н переконує Ю р б у, й усі вирішують йти за Ним у Казку. Вони побачили Його силу й мужність, коли В і н одним поглядом приборкував хижих звірів. Д і в ч и н а закохується в Його і сплітає вінок з маків і терна. Цим вінком увінчують Його, як короною.
Ю р б а радісно йде за Ним, долаючи труднощі, вважає Його своїм учителем. Дехто гине в дорозі. А В і н говорить: «Хто келих чистого життя не розливав поволі, а випив зразу, хоч навіть і упав, той не умре вовіки, той все віддав життю, що міг віддати… Де жертви, там і перемога, і всі ви знаєте, що нас чекають жертви».
Вони ідуть вже тринадцять днів, а ліс не рідшає. Люди втомились, декого з них знову обсідають сумніви у можливості вийти з лісу. Йому раптом здалося, що те місце, де В і н зупинився перепочити, вже бачив вчора. Невже вони йдуть по колу? В і н тремтячим голосом питає у Д і в ч и н и, чи не пізнає вона навколишні дерева? Д і в ч и н а відповідає заперечливо. Її турбує, що В і н загубив свою корону. В і н скаржиться їй, що почуває себе слабким, що все йому здається сном… Це чують двоє. Вони відходять вбік, чути ïх далекий смiх…
Д і в ч и н а говорить Йому: «Устань і вислухай мене… Ти вів юрбу... Ти розривав кущі тернові Ти зламував дуби столітні, ти з левами поводивсь, як із псами. Ти вів нас в світлу Казку. Ти нам пророкував, і ми в словах твоїх пророчих у той же впевнювались день. Ти був найдужчий від усіх. Ти не боявсь ні грому, ні вітрів, і блискавки безсило падали, б'ючись об мідь грудей твоїх нелюдських… Я йду назустріч сестрам і братам. Вони вітають ранок. Ранок! Ти засвітив його і сам безсило погасаєш!»
У цей час чути далекі співи, і Д і в ч и н а іде їм назустріч, а В і н сидить замислений. Співи згодом стихають, чути регіт, який наближається – то надходить Ю р б а. Несе на кілку Його корону. Ті двоє сказали Ю р б і, що насправді В і н не знає дороги до Казки, загубив до неї стежку, як і свою корону. Люди збираються йти назад, туди, де раніше жили, і обирають нового вождя – це людина, що схожа на горилу. А в Нього кидають каміння і кілки. Ю р б а йде геть.
В і н лежить з розбитою головою і стогне: «Я умираю…» З гори сходить Хлопчик у білому вбранні. Він говорить, що прийшов із Казки на узлісся, «щоб зiрвати папороть розквiтлу. Тут, на узлiссi, щодня розквiтлу папороть знаходять, а iнодi цвiте ïх сила! Тодi весь лiс здається в золотiм вінку». В і н не вірить словам Хлопчика. Тоді той відхиляє гілки високих кущів, і в просвіт ллється потік сонячного проміння, видно золоту браму Казки. В і н розуміє, що мав рацію, гукає Ю р б у: «Люде! Люде! Брати моï! Я вас довiв! Ще два-три кроки! Люде! Люде! Люде!..» Але Його голос ледве чути, і Хлопчик говорить: «Твого вже голосу нiхто почуть не зможе». Робиться темно.
Завiса.
Цитати з твору:
- «Дарма! Привикнуть до всього можна».
- «Смійтесь! Ваш сміх мене минає».
- «Та ти кажи: ми й лежачи почуємо».
- «У їх душа як кремінь: б’єш крицею по ній, а з неї іскри ллються».
- «…всі як камені лежать. Не дивиться їм в очі “завтра”. Наїлись хліба, – ну, і досить».
- «На те живемо, щоб вік дожити».
- «З метою жить не те, що без мети. Мета знімає з плеч вагу велику і крила нам легкі дає. Сліпі з метою йдуть, як зрячі».
- «Коли злякались ви, я сам піду з надією за руку».
- «Хто келих чистого життя не розливав поволi, а випив зразу, хоч навiть i упав, той не умре вовiки, той все вiддав життю, що мiг вiддати».
- «Злякатися – упасти в кручу i розбитись».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.