Михайло Вербицький (1815–1870) – видатний український композитор, хоровий диригент, актор, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна».
Основні відомості з творчої біографії Михайла Вербицького
Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року в селі Явірник Руський на Надсянні (нині – ґміна Бірча, Перемишльський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща) в сім'ї греко-католицького священника, декана о. Михайла-Андрія.
Його батько з 1806 до 1820 року був парохом церкви святого великомученика Димитрія у Явірнику Руському, а мати – донькою перемиського міщанина Івана Пацановського.
Коли хлопчику виповнилося 10 років, батько помер, а мати вдруге вийшла заміж, офіційно відмовившись від своїх трьох дітей, Михайла та його молодшого брата Володислава взяв під опіку родич по батьківській лінії – перемиський владика Іван Снігурський – один з найяскравіших діячів Української греко-католицької церкви, який з метою розповсюдження українського слова заснував друкарню, хор при перемиській катедрі, а згодом – і музичну школу, дбаючи про піднесення рівня церковного співу.
З 1826 по 1833 рік Михайло Вербицький навчався в єзуїтській шестикласній гімназії з латинською мовою викладання, а з 1828 р. – паралельно вчився у музичній школі, де співав у хорі та одержав початкові знання з теорії музики й композиції у чеського диригента і композитора Алоїза Нанке. Згодом він приватно удосконалював музичну освіту у Франтішека Лоренца. Стосовно стану хорового співу у школі Вербицький згадував: «…школа стала консерваторією у мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері, і, здавалося, що в Європі, крім трьох відомих категорій музики – німецької, італійської і французької, існує ще четверта категорія – українська».
У 1833 році Михайло Вербицький вступив до Львівської греко-католицької духовної семінарії, але на 3-му курсі був відрахований, бо одружився і став сімейною людиною. Деякий час з родиною – жив у Львові, давав уроки гри на гітарі та інших інструментах, а також – служив платним тенором у Львівській латинській кафедрі, працював регентом хору та викладав лекції музики у вірменському монастирі Бенедиктинок. А ще – працював при Ставропігії (Львівське Успенське братство).
У 1839 році Вербицький відновив навчання на 3-му курсі семінарії, але 21 вересня 1842 року за ряд провин його знову виключили із формулюванням: «За куріння бакуну (тютюн) та недисциплінованість». У 1842–1843 роках він працював диригентом хору Ставропігійського інституту. З 1844/45 навчального року – викладав нотний спів у Львівській семінарії. У 1846 р. – повернувся до Перемишля. Іван Снігурський посприяв дістати посаду канцеляриста та вчителя музики при консисторії Перемиського собору. А ще Вербицький викладав арифметику й каліграфію в дяко-учительському інституті.
У другій половині 1840-х років Михайло Вербицький почав писати релігійну музику. Він створив, зокрема, повну Літургію для мішаного хору (1847), та знамениту композицію «Ангел вопіяше», які і сьогодні звучать у багатьох церквах Західної України. Він також брав приватні уроки у відомого органіста і керівника хору латинської Перемиської катедри – Франца Лоренца, на яких опанував науку композиції і тонкощі контрапункту. Співав у кафедральному соборі, диригував чоловічим хором. У 1848 році й наступному 1849 р. – співпрацював з Коломийським театром та з «Коломийським товариством акторів під керівництвом Ляйтнера». У 1849–1851 роках працював музичним керівником і композитором аматорського театру у Перемишлі, виступав у ньому також як актор-співак.
У 1850 році Вербицький закінчив семінарію та у віці 35 років став священиком. Спочатку він служив у селі Завадів Яворівського району Львівської області, потім його перевели на парафію Святої Параскеви села Залужжя Яворівського повіту. З 1853 по 1855 рік – був адміністратором каплиці Святого Євстахія на горі в селі Стрілках (Львівщина). У 1856 році став парохом у селі Млини на Яворівщині, де мав досить скромні умови для життя. Саме там він прослужив чотирнадцять років та жив до смерті.
У 1863 році Михайло Вербицький написав музику на вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», який став гімном України. Перше хорове виконання цього твору відбулося 10 березня (26 лютого) 1865 року в Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого Тарасові Шевченку. З 1864 року з відкриттям у Львові театру товариства «Руська Бесіда», з яким композитор активно співпрацював від його заснування, Вербицький знову звертався до жанру співогри (романсу).
У останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті і творив музику. У 1868 році написав «Заповіт» на слова Т. Шевченка. У 1869 році захворів. Перебуваючи в лікарні, не припиняв писати церковні композиції: створивши «Іже Херувими», «Святий Боже», «Тебе поєм», «12 чотиригласних пінія на мужескі голоси» на слова В. Шашкевича та 2 латинські Служби Божі. Михайло Вербицький помер від раку язика 7 грудня 1870 року у віці 55 років. Він похований у селі Млини, поряд із кордоном (сьогодні – ця територія належить Польщі) біля старовинної дерев‘яної церкви Покрови Пречистої Богородиці, збудованої у 1740 році.
Внесок Михайла Вербицького в розвиток музичного мистецтва України
Михайло Вербицький – український композитор, диригент та отець УГКЦ, який є автором музики гімну України. Створена ним музика до пісні «Ще не вмерла Україна» дістала статус Державної Указом Президії Верховної Ради 15 січня 1992 року.
У творчому доробку композитора – 143 твори різних жанрів: духовна музика, оперети, симфонії-увертюри, водевілі, мелодрами, музика для хорів та вокальних ансамблів, музика на вірші українських авторів. Наприклад, Юрія Федьковича, Володимира Шашкевича, Тараса Шевченка. Також він написав близько сорока світських сольних пісень, які виконуються під гітару та шість – для фортепіано.
Великий внесок він зробив також у розвиток хорового стилю на Галичині. Український композитор Станіслав Людкевич називав М. Вербицького «Великим батьком галицької музики», найвизначнішими творами хорової музики якого є «Заповіт», «Дай, дівчино», «Де Дніпро наш», «Поклін» (світські пісні) та «Іже Херувими», «Достойно», «Отче наш» (духовні пісні). Музикознавець також у своїй статті «Михайло Вербицький та українська суспільність» (1934 р.) писав: «Михайло Вербицький – це перший піонер української музики на Галицькій Україні в 40-х роках ХІХ століття, коли у нас ще не було ні Лисенка, ні «Запорожця за Дунаєм», ні «Вечорниць» Ніщинського. Михайло Вербицький є найбільшим після Бортнянського нашим духовним хоровим композитором, творцем хорового стилю в Галичині. Він найкраще перейняв дух і техніку духовної музики Бортнянського». І додає, що саме Вербицькому «вдалося здійснити тодішній народний ідеал, потрапити в чистий та щирий тон народної душі».
Новаторство хорової музики Вербицького як фактора національно-культурного відродження полягає насамперед у тому, що він використовував поезію українських авторів – Івана Гушалевича, Володимира Шашкевича, Юрія Федьковича, Тараса Шевченка.
Вербицький створив перший український посібник гри на гітарі – «Повчання Хітари», досконало оволодівши цим інструментом під час навчання у Львівській духовній семінарії. На сьогодні єдиним збереженим свідченням гітарного стилю композитора є рукописна збірка «Guitarre № 16» Михайла Вербицького, яка складається з 32 п’єс, серед них – 14 інструментальних мініатюр: марші, мазурки, польки, галопи, козачки, чардаші та великі віртуозні твори. Цей зошит зберігся у рукописах Наукової бібліотеки України.
Він перший на теренах Галичини і Україні загалом звернувся до таких важливих жанрів європейської професійної творчості ХІХ століття, як кантата, оркестрова увертюра (Вербицький називав її «симфонією»), співогра (водевіль, оперета), хоровий цикл, романс. Він був засновником (разом з о. Іваном Лаврівським) так званої «Перемиської школи», яка мала дуже сильний і помітний вплив на творчість усіх пізніших галицьких композиторів.
Композиторська спадщина отця Михайла Вербицького засвідчила органічне поєднання західноєвропейських і національно своєрідних рис, стала вагомою часткою у загальному процесі формування й розвитку музичного мистецтва України. Як зазначає музикознавиця Оксана Захарчук: «Високий рівень музичних творів Вербицького, майстерність складання композицій дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом… Він став символом українського національного відродження в Галичині. Його композиторський доробок має непересічне значення й увійшов до золотого фонду музичної спадщини українського народу, яка є вагомою часткою мистецької скарбниці світу».
Цікаві факти
Богослов’я Вербицький вивчав не дуже охоче – його приваблювала музика і співи. Він став священиком більше через матеріальні негаразди.
Одного разу першокурсника семінарії Вербицького посадили на 6 годин до карцеру за участь у бунті проти кухаря – той годував семінаристів зіпсутими харчами.
Хор, у якому співав юний М. Вербицький, зіграв значну роль у формуванні та розвитку його композиторських здібностей. Репертуар хору складався із безсмертних творів Й. Гайдна, Моцарта, а також багатоголосних духовних співів українських маестро – М. Березовського та Д. Бортнянського.
Михайло Вербицький запровадив моду на гітару у Галичині. Йому «допомогла» оволодіти віртуозною грою на цьому інструменті важка травма, коли у 1933 році він п’ятнадцять тижнів пролежав у ліжку. Тоді його приятель і приніс йому гітару – вона стала його улюбленим інструментом упродовж життя. Перший біограф композитора – Сидір Воробкевич, згадує про сорок сольних композицій у супроводі гітари та ще кілька із супроводом фортепіано.
Сам композитор говорив, що його творчість можна поділити на три основні етапи: музичні твори для церкви, музика для театру та музика для салону. Він знав, яку музику хочуть чути його сучасники. Бути корисним для суспільства – ось чого добивався Вербицький.
Композитор був двічі одружений. Першою його жінкою була Барбара Сенер, яка після року шлюбу померла. Друга жінка Вербицького також померла завчасно. Після цих шлюбів у нього залишилися два сини: Іван та Андрій.
Існує кілька версій про те, як потрапив до отця Вербицького вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Найвірогідніше, що священик його прочитав у часописі. Спочатку він написав музику для сольного виконання пісні у супроводі гітари – її автограф дійшов до наших днів і зберігається у відділі рукописів Львівської Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Незабаром – зробив оранжировку для хору. Спершу пісня прозвучала для публіки у 1863 році в Перемишлі в музейній залі Духовної семінарії. Її виконав сам композитор. Як самостійний твір пісня прозвучала 10 березня 1865 року також у Перемишлі. Саме ця дата вважається першим виконанням українського славня.
Хоч мелодію «Ще не вмерла Україна» намагалися аранжувати на свій лад різні українські композитори, вона до сьогодні виконується в порівнянні з оригіналом Вербицького з невеличкими змінами.
За своє життя Вербицький написав музику до 22-х театральних вистав (оперет, водевілів, мелодрам, історичних п'єс); 11-ти симфоній-увертюр; 12 церковних хорів та 26 чоловічих хорів a cappella; 5 солоспівів та композицій для вокальних ансамблів; кілька десятків полонезів, маршів, романсів і композицій для гітари. Більшість відомих з літератури рукописів музичних творів о. Вербицького збереглися, окрім кількох рукописів з музикою до п'єс, що зникли у Празі в 1945 році.
Ушанування пам'яті
- У 1934 році на могилі М. Вербицького поставлено пам’ятник з написом «Автору гімну України», який був збудований на кошти членів Студентського хорового товариства «Бандурист».
- Святкування 120-ліття композитора в Яворові відбулося 17 червня 1934 року.
- У 1990 році до 175-ї річниці від дня народження М. Вербицького у Дрогобичі відбулася наукова конференція.
- У 1995 році громада міста Яворова на Львівщині встановила Михайлові Вербицькому пам‘ятник і назвала його іменем музичну школу та вулицю.
- 12 квітня 2005 року за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о. Вербицького в селі Млини.
- У червні 2013 року завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам'ятника Михайлові Вербицькому, який був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект. Перемогу здобув проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка. Пам'ятник встановили 28 грудня 2015 року в Львові, у сквері на розі вулиць Бандери, Вербицького та Чупринки.
- У Львові, Броварах, Чернігові та інших містах України є вулиці, названі на честь М. Вербицького.
- У селі Стрілки Львівської області іменем о. Михайла Вербицького названо місцеву школу І-ІІІ ст.
- 27 лютого 2015 року депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про присвоєння музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького.
- З нагоди 200-ліття від дня народження композитора, 4 березня 2015 року, численні делегації з України взяли участь в урочистих заходах, проведених представниками української громади Польщі на цвинтарі в села Млини Підкарпатського воєводства, де поховано М. Вербицького, та в Перемишлі. Напередодні, 28 лютого, в селі Явірнику Руському Перемишльського повіту відкрили меморіальну таблицю на дзвіниці храму, в якому парохував о. Михайло.
- 15 грудня 2022 року у Органному залі Львова відкрили найбільший у світі класичний портрет Михайла Вербицького.
- У 2024 році у селі Стрілки встановлюють музичний парк імені о. Михайла Вербицького з вуличними музичними інструментами та арт-об'єктами у рамках проекту «БойкоМандри», що реалізується громадською організацією «Магура» за підтримки Українського культурного фонду та Стрілківської сільської ради.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
