Василь Каразін (1773–1842) – видатний український вчений, винахідник і громадський діяч.
Основні відомості з біографії Василя Каразіна
Василь Каразін народився 30 січня (10 лютого) 1773 року в селі Кручик Слобідсько-Української губернії (тепер – Харківська область).
Каразіни походили з дворянського роду Караджі, представники якого переселилися до Росії при Петрі I. Але точне його походження залишається невідомим, оскільки існують гіпотези про болгарське, сербське, або грецьке. Болгарська версія є найбільш доведеною в документальному плані – прадід майбутнього вченого був архієпископом Софії.
Сам Василь Каразін вважав себе етнічним сербом, а початкове прізвище його предків – Караджи, грецького походження. Батько – полковник Назар Олександрович Каразін, відзначився у війні з турками, за що російська цариця Катерина II подарувала йому у вічне і потомствене володіння село Кручик з 244 душами кріпаків. Мати – була дочкою козацького сотника Харківського полку – з роду Коваленко.
До 10 років Василь початкову освіту здобував удома. Існує припущення, що його домашнім вчителем був Григорій Савич Сковорода. У будь-якому разі славетний філософ часто бував в маєтку Каразіних і спогади та враження від знайомства з ним вчений проніс через усе своє життя.
Коли батько хлопця помер від застуди, опіку над ним взяв на себе тогочасний генерал-губернатор Малоросії – П. Разумовський. З 10 років Василь був записаний в Кірасирський Військового ордена полк, а потім його зарахували до лейб-гвардії Семенівського полку. До 17 років він навчався у кращих приватних пансіонах для дворянських дітей Харкова та Кременчука. У січні 1791 р. – вступив на військову службу у чині сержанта. Ця служба була формальною і юнак став постійним слухачем лекцій у Горному корпусі – на той час одному з найкращих вищих навчальних закладів Росії. Саме там він здобув ґрунтовні знання з математики, фізики, хімії, медицини і оволодів основними європейськими мовами.
Восени 1795 р. Василь Назарович залишив військову службу, бо військова кар'єра його не приваблювала. Він повернувся в Україну та оселився у своєму маєтку в селі Кручик, де одружився з 14-літньою дівчиною-кріпачкою, вихованкою матері і займався наукою.
Василь Каразін мріяв виїхати за кордон, щоб «серед просвіченого суспільства… живити свою мораль». Але не міг здійснити свій намір без спеціального дозволу російського імператора. У 1798 році спроба нелегально перетнути кордон закінчилася невдачею. Разом з вагітною дружиною та слугою його схопили на переправі через Неман й ув’язнили у Віленській фортеці. Під час пологів дружина померла, а Каразін написав листа царю Павлу І, у якому були такі рядки: «Я волів позбавитись Вашого правління, як надзвичайно жорстокого. Вільний спосіб мислення і жага до науки були єдиною моєю провиною». Вражений сміливістю та щирістю шляхтича, імператор замість покарання прийняв Каразіна на цивільну службу до канцелярії державного казначейства.
Коли після вбивства Павла І на царський трон сів його син Олександр І, В. Каразін написав йому анонімного листа з викладом програми правління. У ній йшлося про поступове скасування кріпацтва, дозвіл на приватну власність, покращення умов розвитку сільського господарства, промисловості, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Імператор велів знайти автора і сказав йому при першому побаченні: «Говоріть зі мною і надалі так відверто». Каразіну було дозволено писати Олександру І в обхід канцелярії й присвоєно чин колезького радника. Прихильність царя до вченого тривала недовго, трохи більше 3-х років. Впроваджуючи свої ідеї в життя, Каразін швидко набув ворогів серед впливових людей, яким дуже не подобався його лібералізм та критика владних структур. 13 серпня 1804 року Каразін був відправлений у відставку і повернувся у свій маєток. Але вчений-ідеаліст не скорився обставинам і продовжував надсилати царю нові проекти, повідомлення та осуди можновладців.
Для поширення своїх новаторських сільськогосподарських прийомів у південних губерніях Російської імперії, Каразін у 1811 році заснував «Філотехнічне товариство», яке проіснувало до 1818 року. За підозрою у підбурюванні до бунту Преображенського полку проти аракчеєвського начальства, яке відбулося 1820 року у Санкт-Петербурзі, вченого ув'язнили у Шліссельбурзьку фортецю. Через 6 місяців – звільнили за браком доказів і він жив в маєтку Кручик під наглядом жандармерії без права виїжджати за межі своїх земель. Лише через 18 років йому дозволили оселитися будь-де, окрім Петербурга та Москви.
Опальний Каразін, живучи далеко від столиці, був почесним і дійсним членом семи наукових товариств країни. Зокрема – членом Московського товариства випробувачів природи (не пізніше 1817), Товариства любителів російської словесності (1818), Вільного товариства аматорів російської словесності (1819, віце-президент), Товариства історії та старожитностей російських (1829) тощо. Він продовжував цікавитись державними справами і надсилав царю нові проекти політичної та економічної перебудови імперії, поки той не заборонив своїй канцелярії приймати листи від вченого.
4 (16) листопада 1842 року 69-літній Василь Каразін помер після короткочасної хвороби. Це сталося у Миколаєві, по дорозі до Криму, куди він їхав для проведення своїх досліджень. Був похований у каплиці на міському кладовищі. На обеліску склепу викарбувані деякі факти його видатної біографії: «Винуватець заснування у Росії Міністерства народної освіти, засновник Харківського університету, фундатор і правитель Філотехнічного товариства, ... запроваджувач квітучої торгівлі та добробуту громадян у м. Харків; природознавець, який подав перший думку про можливість зробити з метеорології науку точну, корисну для людей; почесний член різних вчених товариств, російських та іноземних».
Внесок Василя Каразіна в історію науки та освіти в Україні
Василь Каразін був видатною людиною в усіх вимірах своїми унікальними здібностями, людиною, яка на століття випередила свій час, взірцем моральної висоти, сміливості і прямоти, людиною, яка мала право сказати: «Я тішусь тим, щоби принести і колись, може, уже не раніше, як після моєї смерті, користь дорогій моїй Вітчизні. І тоді сподіваюся бути виправданим».
За ініціативою вченого у вересні 1802 року було створено Міністерство народної освіти, аналогів якому тоді не мала жодна країна Європи, а у 1805 р. – засновано університет в місті Харків.
У Кручиках він відкрив єдину на той час на Слобожанщині початкову школу для дітей кріпаків, сам уклав посібники для навчального процесу, розробив плани відкриття жіночих училищ. У своєму домі – обладнав велику хімічну лабораторію та першу в Харківській губернії метеорологічну станцію і протягом кількох десятиліть вів систематичні погодні спостереження. Йому належить ідея створення метеостанцій по всій території імперії, що і було здійснено після смерті вченого.
Каразін також удосконалив технологію виробництва спирту, миловаріння, свічок, що горіли без диму, обробки шкіри, винайшов спосіб виготовлення водонепроникного цементу та одержання смол, дьогтю, скипидару з деревного вугілля. Він також вивів нові сорти зернових, дослідив вплив електрики на процеси бродіння і відкрив технології консервування й висушування плодів водяною парою. У 1838 році – вніс пропозиції у шовківництво, спроектував систему безпечного парового опалення, майже таку саму, за яку три роки потому в Берліні Кіпферлінг отримав авторське свідоцтво. Чимало винаходів вченого, такі, як, наприклад, ідея виготовлення штучних алмазів, або ідея парового двигуна (реалізована лише через тридцять три роки в Англії), були повторені іншими пізніше.
Окрім дослідів і створення наукових праць Василь Каразін займався активною громадською діяльністю. Він писав імператору Олександру І листи, у яких закликав розпочати політику звільнення селян від кріпацтва та стати на шлях боротьби проти казнокрадів. Загалом він списав понад сім зошитів до царя, в яких описував проблеми, що штовхають імперію до загибелі. А ще за допомогою заснованого ним філотехнічного товариства – прагнув об’єднати діяльність землевласників, щоб спільними зусиллями берегти природу, раціонально вести господарство і розвивати промисловість.
Видатний вчений-просвітитель написав близько 60 наукових робіт і все життя вірив у нездоланну силу народу, озброєного найсучаснішими знаннями. Його перу належать слова: «Блаженний вже стократно, якщо випадок дав можливість зробити бодай найменше добро люб'язній моїй Україні».
Цікаві факти
Основним засобом для докорінних перетворень у країні Каразін вважав освіту народу і розвивав бурхливу діяльність стосовно розробки проекту організації освіти в країні. Про мрію відкриття університету у Харкові говорив: «Ця думка захоплює всю мою душу». Він приймав безпосередню участь у зборі добровільних пожертвувань для будівництва цього вищого навчального закладу і навіть закладав заради цього свій маєток, влазив у борги. Він також подарував університету свою бібліотеку.
У другому шлюбі Каразін мав восьмеро дітей: шість синів і двох доньок.
В останні роки життя Василь Каразін зайнявся виноградарством та виноробством і винайшов кілька засобів для отримання високоякісного вина. За пропозицією Міністра державного майна Каразину було дозволено перевірити їх на винокурнях Тавриди, в Криму. Саме по дорозі у Крим він застудився і смертельно захворів.
За переказами, збори грошей на пам'ятник Каразіну тривали 20 років. Але постійні зміни були характерні як для живого, так і для «бронзового вченого». Ливарна майстерня виготовила його влітку 1904 року. Це був перший монумент з фігурою у повний зріст у Харкові. Його розмістили на виході з університетського саду по вулиці Сумській. У лютому 1934 р. – скульптуру зняли з постаменту і перенесли на Університетську вулицю. А через три роки було прийнято рішення перевезти її на Харківський тракторний завод на переплавку – адже у Василя Каразіна не було «революційних заслуг». Скоро про монумент забули і він простояв у закутку заводу більше 20 років. Згадали у 1958 р. і пам'ятник встановили неподалік від сучасної споруди Харківського університету. У серпні 2004 року на 100-річчя заснування вишу, який зараз названий іменем видатного вченого, монумент у черговий раз перенесли на майданчик перед головним корпусом університету. Напис на постаменті пам'ятника Каразіну у Харкові: «Головним предметом закладу університету був у мене добробут моєї милої країни та південного краю Росії».
Ушанування пам'яті
- У містах Володимир, Харків та Дніпро є вулиця Василя Каразіна, у Богодухові – площа, у місті Дергачі – в'їзд Каразіна.
- На честь В. Каразіна названо астероїд 6547 Василь Каразін.
- Пам'ятник вченому встановлено в селі Кручик та у Харкові.
- Гранітна меморіальна дошка з профілем молодого Каразіна встановлена на будівлі гімназії №1 міста Богодухова.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
