Артем Ведель (1767–1808) – видатний класик духовної музики, український композитор, хоровий диригент, педагог, співак (тенор), скрипаль.
Основні відомості з біографії Артема Веделя
Артем Ведель народився в Києві у сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича та Олени Григорівни Ведельських імовірно у квітні 1767 року.
Батько був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище Ведель – скоріш за все, скорочена форма від Ведельський. Так сам композитор згодом підписував свої листи. Прізвище Ведель вписано і в його військовий документ.
Артем мав голос рідкісної краси й діапазону та виняткове відчуття музики. Змалку він захоплювався співом, самотужки опанував грою на скрипці, співав в архієрейському хорі. У 9 років його віддали на навчання до Києво-Могилянської Академії. У 1787 р. він пройшов курс у класі філософії, здобув ґрунтовну гуманітарну та музичну освіту.
У Києво-Могилянській Академії Ведель почав складати свої перші музичні твори, диригувати студентським хором та оркестром, виступати як скрипаль-віртуоз та соліст. Співак із хору, яким керував Ведель в Академії, розповідав досліднику В. Аскоченському: «...це був гарний юнак з очима, що випромінюють світло, мав ніжний голос, спокійний характер і був дуже тактовним». Фахової музичної освіти Артем Ведель не мав, – усе успішно осягав на практиці.
У 1788 році Артем Ведель був відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської Академії С. Мстиславським з малолітніми українськими співаками до Москви, де до 1790 р. він керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна, а після його відставки – Олександра Прозоровського. Ці капели за художнім рівнем і значенням займали в імперії визначне місце після Придворної імператорської капели. Тобто вже тоді талант Веделя був визнаний музичним колом та отримав високу оцінку. Формально Ведель був зарахований на службу канцеляристом Сенату.
Під час п'ятирічного перебування у Москві композитор мав нагоду познайомитися з музичною культурою Центральної Росії і Західної Європи. Його твори стали широко відомими, найвища знать навперебій запрошувала славнозвісного митця-красеня на гостину. Перед ним відкривалася блискуча кар’єра, але він залишив Москву. 1 грудня 1792 року на його прохання Веделя звільнили з посади і він повернувся у Київ.
З кінця 1792 р. Артем Ведель жив у батьківському будинку. Якийсь час знову керував хором Києво-Могилянської Академії. У місті тоді особливо славилися церковні хори, а також – світський хор і музична капела генерала О. Леванідова, який сам був любителем співу, музики і при своєму штабі мав багаточисельний хор та музичну капелу. На початку 1794 р. Ведель очолив цю капелу, ставши службістом штабу українського піхотного корпусу Леванідова. Водночас він керував хором солдатських дітей.
Леванідов високо цінував та поважав талант Веделя, всіляко сприяв його музичній діяльності і дуже швидко просував у військовій службі. 1 березня 1794 р. композитор був призначений канцеляристом штабу, 27 квітня 1795 р. – молодшим ад'ютантом, а 24 вересня 1796 р. – старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом.
Музична діяльність Веделя того часу була дуже плідною. Упродовж 1793–1795 рр. він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не були підписані і датовані автором. У березні 1796 р. Артемій Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Саме тут композитор організував новий намісницький хор та оркестр, викладав спів та музику у Казенному училищі при Харківському колегіумі. Композитор також продовжував і творчу працю. Він написав зокрема концерти: «Воскресни Боже» і «Почуй Господи голос мій».
У Харкові теж дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися та виконувались у Харківському колегіумі, співали їх і в церквах. Але на початку 1797 р. за наказом імператора Павла I корпус Леванідова був розформований, Харківське намісництво було ліквідовано і генерал залишив місто. Коли царським указом усі «неналежні» за штатним розписом полкові капели були ліквідовані, Ведель подав рапорт про відставку і перейшов працювати до цивільного відомства Олексія Григоровича Теплова – губернатора новоствореної Слобідсько-Української губернії.
Теплов, який у молодості здобув чудову музичну освіту, ставився до Веделя теж якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату за генерала А. Леванідова: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Його учні займали перші місця в придворних капелах Санкт-Петербурга та Москви. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про вокальні класи Артема Веделя як про «музичну академію». Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадало. Було ліквідовано театр, симфонічні оркестри, губернський хор та хори у військових частинах. Виконання творів Веделя у церквах заборонили.
У 1798 році Ведель звільнився зі служби, відмовився від усіх атестатів та чинів, роздав своє майно і наприкінці літа повернувся до Києва. Жив у батьківському будинку на Подолі, працював над новими творами, які виконувалися у Київському Братському Богоявленському та Софійському соборах. Але стабільних можливостей застосувати свої здібності Ведель вже не бачив. Він писав своєму учневі: «Я зовсім невлаштований у моїй долі. Ні те ні се, але що робити?».
На початку 1799 року Артем Ведель став послушником Києво-Печерської лаври. У Лаврі, за спогадами протоієрея Петра Турчанінова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), послушник Артем вів подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співака на кліросі, був прикладом для братії у покорі, терпінні та сумлінності служіння, продовжував писати композиції, але невдовзі почав юродствувати. Люди стали вважати його божевільним, проте ті, що близько знали композитора (О. Турчанінов та І. Леванда), були впевнені, що це юродство свідоме і добровільне.
Турчанінов так згадував у своїх мемуарах про одне з відвідувань свого вчителя: «Я знайшов його в малій келії, лежачим на кам'яній підлозі... Коли я увійшов, то він ще довго лежав без будь-якого руху, і це мене так збентежило, що я вагався думками і подумав – чи не справді він збожеволів? Як я це подумав, він раптом, схопившись, почав мене хрестити і цілувати і сказав: «Невже, мій добрий Петре, і ти в мені сумнівався?». Посадив мене на віконце, бо ні лави, ні стільця не було, і почав говорити такі видіння та одкровення, яких я й зрозуміти не міг. Тільки сказав, що незабаром залишає Лавру».
Коли чекали на приїзд до Києва Великого князя Костянтина Павловича, митрополит Мефодій попросив Артема Веделя написати кантату на зустріч. Композитор погодився, але замість кантати приніс конверт на ім'я імператора Павла, а потім зник із міста. Записка, зміст якої залишився невідомим, була передана цареві. Веделя затримали в Охтирці, переправили до Києва, і за високим наказом відправили в Інвалідний (божевільний) будинок з царським приписом: «утримувати пристойним чином, але не давати йому ні пера, ні паперу, ні чорнила».
Ведель говорив Турчанінову, коли той у черговий раз відвідав його в Інвалідному домі, що він досяг мети, нічого вже не хоче і радий, бо «отримав цей дім від Господа». Коли ж Турчанінов за дорученням губернатора прийшов запитати композитора, чи хоче він клопотати перед імператором Павлом про звільнення, Ведель раптом почав тікати від нього. А коли Турчанінов наздогнав, несподівано закричав: «Ура! Олександр на троні!». Через кілька днів надійшла звістка, що так і сталося... (Олександр I зайняв престол після загибелі батька – Павла I. Він брав участь у змові, проте не знав про підготовку вбивства і все життя мучився від почуття провини). Турчанінов згадував: «Цей випадок ще більше зміцнив мене і отця І. Леванду, що Ведель юродствує навмисно і має дар передбачення».
Зміна царя на престолі не принесла митцю полегшення. Наступник імператора на справі Веделя 15 травня 1802 року написав: «…оставить в нынешнем положении». Багато хто, в тому числі сам губернатор, дбали про композитора всі 9 років його знаходження в Інвалідному домі, намагалися допомогти йому матеріально, але композитор все, що отримував, роздавав бідним та солдатам.
За деякими джерелами Ведель помер у 1806 році в київському Інвалідному домі, але по Турчанінову (що більше заслуговує на довіру) – це сталося 1808 року. Батькові композитора вдалося забрати сина додому за кілька днів до його смерті. За свідченням протоієрея Петра Турчанінова Артем Ведель відійшов в інші світи під час молитви, стоячи на колінах в садочку біля батьківського будинку 14 (26) липня 1808 року. Йому виповнилося тоді лише 41 рік. Поховання композитора на подільському Щекавицькому цвинтарі було дуже багатолюдним та урочистим. Проте через чверть століття Турчанінов, будучи проїздом у Києві, вже не зміг відшукати могилу свого вчителя і наставника.
Внесок Артемія Веделя в культуру України
Творчість Артема Веделя – глибоко національна. Вона виливається зі споконвічної української побожности й музичної культури, славлячи Творця, відлунює лаврськими розспівами, дзвенить народними співанками. У творах митця синтезовано елементи української народної пісенної творчості, побутової музики, вітчизняного церковного музичного мистецтва та досягнень західноєвропейської музики.
Митець створив шедеври світового значення. Неповторний, витончено шляхетний, мужній і разом винятково ліричний, проникливо молитовний стиль композитора можна впізнати з перших мелодійних зворотів, втім ця музика – завжди нова й невичерпно багата. Твори Веделя однаково захоплюють довершеністю і масштабністю композицій, хорові мініатюри зворушують дитинною щирістю й святковістю, глибинною, органічною єдністю музики з біблійним текстом. Саме тому виконання піснеспівів Веделя перевертає душу слухачів пізнанням вічної істини, сенсу людського буття у поверненні до Бога. Його музика розкриває безодню людської немочі та гріховності й знаходить порятунок із цієї безодні у звертанні до Всемогутнього переможця гріха і смерті.
Творчість видатного українського композитора Артема Веделя набула великого значення і у культурно-мистецьких рефлексіях української діаспори ХХ століття. Виконання хорової спадщини митця у різних країнах світу засвідчило її актуальність у хоровому процесі та високі досягнення українського композитора у царині духовної музики.
Твори Веделя існували у списках майже два століття, поширювалися таємно, багато з них загубилося, в автографах збереглася лише третина концертів і неповна Літургія. Списки не всі однакової якості: переписувачі помилялися, вносили зміни. Тож зібрання розпорошеної спадщини композитора – не проста справа і потребує кропіткої праці музикознавців. Але навіть та частина, що на сьогодні віднайдена, вражає. На сьогодні відомо близько 80 музичних духовних творів композитора. Серед них: 31 хоровий концерт, 6 тріо, дві Літургії та окремі твори, що виконуються під час Літургії,зокрема дуже популярні «Херувимська» та «Покаянія отверзи ми двері», Всенічна, Різдвяні, Великодні та Богородичні ірмоси (пісні Священного Писання), десятки окремих музичних духовних мініатюр. Більшість концертів створені на слова псалмів, переважно благаючого, скорботного характеру. Три концерти написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два (№ 9 і 10) – панегіричні.
Цікаві факти
Портрет Веделя не зберігся, проте зберігся у спогадах сучасників його словесний образ: «Ведель був поставний вродливий юнак, з очима, що випромінювали світло. Вдачею тихий, лагідний, привітний, але над усе віддавав перевагу усамітненню... Молитва не сходила з його вуст. Хоч би що він робив, хоч би куди йшов, завжди стиха промовляв Псалтир, який знав напам’ять, і часто заливався сльозами, декламуючи нарозспів пісні Царя-псалмоспівця... У розмовах був стриманий, більше мовчав і завжди був задумливий».
Студенти згадували, що ніколи не бачили свого диригента розгніваним, він навіть не підвищував на них голосу; помилки виправляв лагідно, з усмішкою. Надзвичайна чутливість та емоційність композитора виявлялася лише в музиці – молитві, у яку він вкладав увесь вогонь свого серця. Улюблений учень композитора – Турчанінов, який кілька років жив разом із композитором, у своїх мемуарах зображує Артема Веделя високорелігійною, цнотливою людиною, істинним постником та аскетом у мирському житті.
Перебуваючи на військовій службі, композитор вів замкнутий і споглядальний спосіб життя, уникав суспільства та розваг. Вдома займався створенням музики, читанням та молитвою. Щодня ходив до церкви, часто причащався, не їв м'яса, спав на грубій повсті. Він намагався приховувати свій спосіб життя від товаришів, але Леванідов одного разу підгледів, що робить Ведель у вільний час – він стояв навколішки перед іконами і співав.
Одного разу, після виконання концерту Веделя «Доколе, Господи...» князь Дашков зняв із себе шарф, гаптований золотом, і, поклавши в нього 50 червонців, подарував автору.
На початку XX століття уперше приголомшив Україну небесною красою Веделевих концертів студент 2-го курсу Києво-Могилянської духовної академії – Олександр Кошиць (регент студентського хору Академії, майбутній славетний хоровий диригент, видатний композитор, один із фундаторів вітчизняної професійної музичної школи, який відкрив Україну світові). Про своє регентування Кошиць згадує так: «Тут почалася моя праця над улюбленим моїм Веделем, якого концерти, майже всі, я відновив після довгих літ заборони Синодом його музики. Я мав щастя невимовне стояти на хорах на його місці, спиратись на ті самі поручні, що й він, і співати під тими ж склепіннями, які він оголошував своїми геніальними піснями».
У травні 1901 року в Києві у Духовній академії відбулася перша лекція, присвячена творчості А. Веделя. На ній з доповіддю виступив В. Г. Петрушевський – видатний знавець церковного співу та його історії, дослідник життя і творчості Артема Веделя. Про свої спостереження за впливом музики Веделя на слухачів виступив відомий психіатр, професор Київського університету – Іван Сікорський, батько знаменитого авіатора. Хор під керівництвом О. Кошиця вперше за сто років виконав фрагменти творів митця. Пізніше він написав: «Вогняним метеором промайнув над Україною талант Веделя, залишивши загадку психологам та таємниці біографам». Це коротке відродження змінилося майже столітнім офіційним замовчуванням творчої спадщини композитора за часів СРСР. Саме тому українського генія так мало знали у світі: лише в останні десятиліття долинула до інших народів світлоносна музика Артемія Веделя.
Власноручні рукописи композитора зберігаються в бібліотеці Київської духовної академії; більша їхня частина – концерти (12), найкращі з яких: «Проповідники віри», «Господь врятує мя», «Почуй, Господи, голос мій», «Помилуй мя, Господи, яко немічний єсмь», тріо «Покаяння, відкрий мені двері». Лише в 1908–1910 рр. ряд творів Веделя було видано під редакцією М. Гольтісона.
Ведель чи не єдиний геніальний композитор, який не писав світську музику.
Ушанування пам'яті
- У населених пунктах України є вулиці, названі на честь Артема Веделя.
- У 2017 році на державному рівні в Україні відзначали ювілей – 250 років з дня народження видатного композитора, хорового диригента, педагога, співака і скрипаля.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
