Петро Дорошенко (1627–1698) – очільник Гетьманщини, гетьман Війська Запорозького, видатний український військовий, політичний і державний діяч.
Основні відомості з біографії Петра Дорошенка
Петро Дорошенко народився в 1627 році у Чигирині (нині – Черкаська область). Він походив із давнього козацького роду, був онуком соратника Петра Сагайдачного – Михайла Дорошенка, який загинув під час походу на Крим 1628 року.
Батько – наказний гетьман Дорофій Дорошенко. Ймовірно, що юнаком Дорошенко навчався у Києво-Могилянському колегіумі, звідки виніс добрі знання польської та латинської мов, історії й риторики. Літописець С. Величко писав, що майбутній гетьман був «спритний і в мові світській управний», а також «умілий у всіляких речах». Батько Дорофій познайомив сина з Богданом Хмельницьким і молодий Дорошенко, справно виконуючи важливі доручення гетьмана, швидко став його першою довіреною особою.
Після смерті Богдана Хмельницького, коли на старшинській раді 1657 року в Корсуні було проголошено новим гетьманом Івана Виговського, Дорошенко визнав його владу, але не увійшов до її верхівки. На відміну від старшин з оточення Виговського він не отримав від Сейму Речі Посполитої ні маєтків, ні шляхетства, і коли на Правобережжі зросли опозиційні до гетьмана настрої, Дорошенко з частиною полку відбув на Чигиринщину, де невдовзі став одним із найближчих радників Юрія Хмельницького, який незабаром отримав гетьманську булаву.
Спочатку Дорошенко був писарем Генеральної військової артилерії. У 1655 році його призначили наказним полковником і відтоді до 1665 р. він позмінно очолював Прилуцький, Чигиринський, Канівський та Черкаський полки. 10 жовтня 1665 року правобережні полковники обрали Дорошенка тимчасовим гетьманом Правобережної України. На початку січня 1666 р. в Чигирині козацька рада підтвердила вибір старшини.
Після підписання між Московією та Річчю Посполитою Андрусівського перемир'я 1667 року, умови якого абсолютно не враховували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз із Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Османської імперії.
У вересні 1667 р. об'єднане українсько-османське військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило уряд Речі Посполитої визнати широку автономію Правобережної України та встановити українсько-польський кордон по річці Горині. Але за умовами Підгаєцької угоди Дорошенко був змушений визнати владу короля Речі Посполитої, що його ніяк не влаштовувало, і тому він почав пошук нового покровителя в особі Османського султана.
Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа 1668 року перейшов з козацьким військом на лівий берег Дніпра, де в цей час тривали антимосковські заворушення. 8 червня 1668 року його було проголошено гетьманом усієї України «Обох берегів Дніпра».
Гетьманування Дорошенка на Лівобережній Україні тривало недовго. Занепокоєна зміцненням гетьманської влади в Україні, Московія почала підривати її шляхом підтримки його суперників і прямою військовою агресією. Деякі лівобережні козацькі полки відмовилися підкорятися Дорошенку, через що він був змушений розпустити військо, призначити наказним гетьманом Лівобережжя Дем'яна Многогрішного й повернутися в Правобережну Україну.
Навесні 1672 року Дорошенко, отримавши воєнну допомогу від Османської імперії, перейшов у широкомасштабний наступ. На початку вересня 1672 року українсько-османсько-кримські війська обступили Львів. Не маючи коштів для продовження війни, уряд Речі Посполитої 5 жовтня 1672 року уклав Бучацький мирний договір, за яким відмовився від зазіхань на Правобережну Україну.
Скориставшись цим договором, Москва, не порушуючи перемир'я з Річчю Посполитою, спробувала захопити Правобережжя. У червні 1672 р. замість скинутого з гетьманства Дем'яна Многогрішного лівобережним гетьманом обрали Івана Самойловича і 17 березня 1674 р. проголосили його гетьманом всієї України.
У червні 1674 р. московська армія під командуванням воєводи Григорія Ромодановського й козацькі полки на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили в Правобережжя та взяли в облогу гетьманську столицю Дорошенка – Чигирин. На допомогу підійшла османсько-кримська армія, яка змусила Самойловича й московські війська відступити. Правобережна Україна знову перейшла під владу Дорошенка, проте ситуація на Правобережжі була складною. Роки виснажливої війни перетворили українські міста й села на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. Авторитет гетьмана Петра Дорошенка впав серед місцевого населення. Розчарований політикою Османської імперії щодо України, він вирішив зректися булави.
Восени 1675 року на козацькій раді в Чигирині Петро Дорошенко склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. У вересні 1676 30-тисячна московська армія та полки Самойловича взяли в облогу бастіон Дорошенка – Чигирин і розпочали штурм міста. Його обороняв всього двохтисячний загін козаків. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав оборонців припинити опір.
Після кількох років виснажливої міжусобної війни на теренах козацької держави Україна була остаточно розділена між сусідами. Дорошенко, склавши гетьманські клейноди, оселився в містечку Сосниця (тепер – Чернігівська область), проте через деякий час на вимогу царського уряду переїхав до Москви. У 1679 –1682 роках його призначили в'ятським воєводою.
Останні роки життя він провів у селі Ярополець під Москвою (нині – село Волоколамського району Московської області), яке було віддано йому «милістю царя» в спадкове володіння у 1684 році. Повернення в Україну Дорошенку суворо заборонили. Він помер 19 листопада 1698 року на 71-му році життя. Похований на місцевому кладовищі, його могила збереглась до наших часів, на її місці стоїть капличка.
Внесок Петра Дорошенка в історію України
Петро Дорошенко був яскравим представником національно-патріотичних сил, котрі намагалися зупинити руйнівні тенденції в суспільстві та об’єднати українські землі в єдину соборну державу.
Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище на Правобережжі, Дорошенко за підтримки митрополита Тукальського провів ряд важливих реформ, які мали сприяти утвердженню сильної і незалежної держави:
- розпочав систематичне скликання військових рад;
- створив постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки (з числа молдаван, сербів і частково місцевих жителів), щоб забезпечити незалежність від козацької старшини;
- провів на кордоні нову митну лінію, розпочав випуск власної монети;
- активно заселив спустошені землі Правобережжя.
Посилюючи свої позиції на Правобережжі, Дорошенко разом з військом перейшов на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у червні 1668 року – був проголошений гетьманом обох берегів Дніпра. Це був час найбільшого тріумфу Петра Дорошенка – він об'єднав Правобережну і Лівобережну частини України та відродив козацьку державу, яка була створена під час гетьманування Хмельницького.
Але, на жаль, цей успіх не був тривалим. У вирі спровокованого польським та московським урядами протистояння правобережної та лівобережної старшини, під час багаторічної війни між Україною, Польщею та Туреччиною Дорошенко зневірився у подальшому протистоянні та зрікся булави.
В історії є безліч епітетів та висловів на честь Дорошенка. Частіше за все він згадується в народі та історії України під назвою «Сонце Руїни», хоча під Руїною зазвичай розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657). Таку назву гетьман отримав від народу за свої світлі й шляхетні помисли щодо об'єднання розшматованої України, звільнення її від влади Польщі і Московщини. А ще були такі назви, як «запорізький лицар», «благочестивий і Богом даний гетьман», «останній козак».
Нащадок гетьмана – історик Дмитро Дорошенко писав: «Петро Дорофійович – найбільш конституційний гетьман». І цим підкреслював, що він поважав козацькі звичаї і закони, незалежно від своїх поглядів намагався приймати і визнавати владу своїх гетьманів-попередників.
З початком відновлення Української державності продовжилися історіографічні дослідження часів діяльності гетьмана Дорошенка з об'єктивним історичним підходом до його ролі в історії України, його здобутків і помилок.
У дослідженнях істориків відзначається, що Петро Дорошенко залишив по собі слід, як один з найближчих соратників гетьмана Богдана Хмельницького та його сина Юрія, активний учасник Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття, державний, військовий та політичний діяч, дипломат, полковник прилуцький і чигиринський, генеральний осавул при гетьмані П. Тетері, наказний гетьман, гетьман Правобережної України (1665–1676 рр.) та України (1668 р.), воєвода в’ятський (1679 – 1682 рр.), меценат і покровитель Української православної церкви, знавець мов, автор великої епістолярної спадщини – листів, адресованих монархам різних країн, рідним і друзям, у яких вболівав за долю України.
Цікаві факти
Петро Дорошенко був високоосвіченою людиною. Він умів вести важливі переговори на високому рівні, знав латинську та польську мови, багато читав, грамотно писав.
Український історик В. Антонович у своїй книжці «Исторіческіе деятели Юго-Западной Россіи» (1885 р.) писав: «Не вважаючи на помилки і неуспіх, Дорошенко серед сучасних йому козацьких провідників є відрадною проявою: не дрібний егоїзм, не бажання наживи або особистих користей керували цим гетьманом: він щиро дбав про добро Батьківщини, серед найтяжчих обставин, з неймовірною енергією й завзяттям береться за нього і падає з гідністю та свідомістю виконаного обов’язку». А в іншій своїй праці В. Антонович зазначав, що Дорошенко був «безперечно, найталановитішим, найрозумнішим, справжнім патріотом, котрий дбав про долю свого народу».
Коли у 1667 році, не в змозі оволодіти козацькою Україною, правлячі кола Росії й Польщі домовилися про її поділ між собою по Дніпру, то у листі до російського посла від 11 січня 1668 р. гетьман Петро Дорошенко обурювався, що московити «недавно вчинили договір з поляками на нашу згубу; розірвали надвоє, і обидва монархи умовились між собою, що будуть нас викоріняти!.. Ви звикли вважати нас за якусь безсловесну худобу, без нас вирішили, які міста залишити під собою, а які уступити…».
Петро Дорошенко тричі одружувався. Перша дружина народила гетьману доньку і померла. Друга – Єфросинія Яненко, небога гетьмана Богдана Хмельницького, зраджувала чоловіку, декілька років була в монастирі і дітей у пари не було. Втретє Дорошенко одружився у віці 57 років на молодій російській дворянці Агафії Єропкіній. Вона подарувала гетьману чотирьох дітей.
Правнучка Петра Дорошенка – Наталя Гончарова, стала дружиною класика російської літератури Олександра Пушкіна. За клопотанням поета була відновлена каплиця на могилі гетьмана, яка на той час вже була зруйнована. Вдруге вона постраждала під час війни з гітлерівцями. Каплицю поновили на кошти російських благодійних фондів та за допомогою регіональної громадської організації «Земляцтво вихідців із Хмельницької області» у повоєнні роки.
Тарас Шевченко присвятив Дорошенку такі вірші як: «Чигирине, Чигирине», «У неділеньку святую», офорти («Дари в Чигирині», «Смерть Богдана Хмельницького», «Чигирин з Суботівського шляху»).
Ушанування пам'яті
- 27 січня 1919 року у складі ВМФ України з'явився Крейсер «Гетьман Петро Дорошенко».
- У 2013 р. при підтримці Музею гетьманства був створений «Гетьманський фонд Петра Дорошенка», який здійснює дослідження діяльності гетьманів України Михайла та Петра Дорошенків.
- Іменем Петра Дорошенка названі вулиці в Києві, Львові, Івано-Франківську, Вінниці, Кропивницькому, Рівному, Переяславі та в інших містах України.
- Гетьман Петро Дорошенко згадується у багатьох фольклорних творах: піснях, думах, переказах та легендах.
- Постать Петра Дорошенка відтворена в численних художніх творах, зокрема в баладі Тараса Шевченка «Заступила чорна хмара», романі Д. Мордовця «Великий розкол», драмах Л. Старицької-Черняхівської «Гетьман Дорошенко» та В. Пачовського «Сонце Руїни», в історичному романі Валентина Чемериса «Без права повернення» (2002) тощо.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
