Тодось Осьмачка (1895–1962) – український поет, прозаїк, перекладач, педагог, громадський і політичний діяч.
З біографії
Тодось Осьмачка народився 16 травня 1895 року в селі Куцівка на Смілянщині у багатодітній селянській родині.
При пологах сина мати втратила слух і лише через 20 років він частково відновився. У душі Тодося на все життя залишилося почуття провини за каліцтво мами.
Особливу роль у дитячі роки та подальшому житті письменника відігравав батько. Він працював у маєтку поміщика Терещенка, самотужки отримав спеціальність і славу хорошого ветеринара. У рукописі поеми «Поет» Осьмачка написав: «Присвячую пам’яті єдиного мого друга і найблагороднішої людини між людьми, мені знаними, мойого батька, Степана Осьмачки».
Тодось пішов до першого класу місцевої церковно-приходської школи, лише коли йому виповнилося 9 років. Навчання в ній проводилося російською мовою, тому україномовному хлопцю наука давалася нелегко.
У 1907 році він перейшов до двокласної земської школи, захопився читанням казок і пригодницькою літературою. Після закінчення навчання в школі деякий час працював писарем і самотужки готувався до вступу в Черкаську учительську семінарію. Однак, іспити склав невдало і поїхав до Києва, де протягом шести місяців займався з репетитором.
У 1915 році Тодось Осьмачка успішно склав іспит на звання вчителя і почав працювати у земській школі села Білозір’я на Смілянщині. У 1916 році – був мобілізований до царської армії. Своє негативне ставлення до призову та війни висловив у вірші «Дума солдата», за що воєнно-польовий суд відправив його до в’язниці. Звільнитися з неволі зміг лише після Лютневої революції.
Якийсь час Т. Осьмачка вчителював у школі села Носачеве, а наступного року повернувся до рідної домівки. У 1919 році, після закінчення тримісячних курсів з підготовки інструкторів для системи робітничої освіти був призначений інструктором губернської народної освіти в місті Кременчук.
У 1921 році – став студентом літературно-лінгвістичного факультету Київського інституту народної освіти (зараз – Київський університет імені Т. Г. Шевченка) і поринув у літературне життя міста – став членом «Аспис» (Асоціація письменників), а потім – «Ланки», яка згодом отримала назву «МАРС» («Майстерня революційного слова»). Познайомився і подружився з письменниками – Григорієм Косинкою, Борисом Антоненко-Давидовичем, Євгеном Плужником, Валер’яном Підмогильним, які теж входили в ці літературні угруповання.
У 1922 році Осьмачка одружився з молодою лікаркою Лесею Трохименко і наступного року у подружжя народився син Ігор. Зарплати дружини на пристойне життя не вистачало, тому в 1923 році Осьмачка кинув навчання і влаштувався вчителем до Київської залізничної школи № 3.
Рятуючись від репресій, восени 1928 року він виїхав із Києва і пів року жив у свого дядька в селі Драганівка на Поділлі. Повернувшись, почував себе вкрай деморалізованим хвилею судових процесів над українською інтелігенцією. У сім’ї почалися негаразди. Друзям письменник тоді не раз говорив, що ніколи не любив дружину, а от вона його дуже любила: «Я її і бив, і за коси тягав, а вона все ж мене любила». Мабуть, вже на той час у Тодося Осьмачки почала розвиватися психічна хвороба. Одного разу йому здалося, що хтось рився в його рукописах. Звинувативши дружину у тому, що це вона давала гепеушникам його вірші, він накинувся на неї і почав душити. Сусіди врятували жінку, а друзі влаштували поета на лікування до психіатричної лікарні, з якої він утік у рідну Куцівку. У 1930 році Осьмачки розлучилися.
Початок тридцятих років став для поета періодом його безконечних блукань. У 1930 році поета заарештували за доносом і хоча невдовзі випустили, звільнили з роботи в залізничній школі та позбавили квартири. Після арешту близьких друзів – Григорія Косинки, Дмитра Фальківського і Валер’яна Підмогильного митець хотів дістати дозвіл для виїзду за кордон, але це йому не вдалося і восени 1931 року він знову подався до дядька, щоб отримати місце вчителя української та російської мов у сільській школі. Осьмачка намагався працювати то в одній, то другій, але звідусюди його звільняли, не бажаючи тримати «неблагонадійного» працівника аби не нажити проблем.
У 1933 році Т. Осьмачка повернувся до Києва. Вдень працював у бібліотеці, писав, читав, перекладав зарубіжних авторів, ночував у скверах, на цвинтарі, у підворотнях. Знову поїхав до Куцівки, де його в черговий раз заарештували за критику комуністичної ідеології та інтелігенції, що співпрацювала з владою. Становище Т. Осьмачки пом’якшувало те, що майже всі свідки говорили про його психічну хворобу. Сам же поет казав друзям, що він лише майстерно удавав із себе божевільного. Серія психіатричних експертиз встановила, що пацієнт фізично виснажений, хворий легенями, має всі ознаки шизофренії і потребує спеціального стаціонарного лікування.
Після виписки з Кирилівської психіатричної лікарні міста Києва Осьмачка поїхав у Ленінград. Він писав: «А потягло мене туди море, пароплави, – хотів утекти. Одного разу пощастило мені таки непомітно забратися на пароплав, що йшов у Фінляндію. Та перед відходом пароплава мене витягли і віддали міліції, а звідти після всяких перевірок відправили до психіатричної лікарні. О! У мене є добрий паспорт, прописаний в Ленінграді… У разі потреби показую паспорт з написом «психіатрична лікарня» – і зразу відпускають…».
Після Ленінграду Т. Осьмачка знову вирушив на захід з надією нелегально перейти кордон. У травні 1939 р. його вкотре заарештували і знову відправили у лікарню, де він пробув до 1941 року. Коли гітлерівські війська захопили Київ, пацієнти Кирилівської лікарні розбіглися, хто куди. Тодосю Степановичу вдалося оселитися в сестри у рідному селі і знайти роботу в школі. Однак, на початку 1942 р. окупаційна німецька влада школи позакривала, і письменник, діставшись до Галичини, у квітні прибув до Львова, де його на першому ж авторському літературному виступі вітала місцева українська інтелігенція.
Навесні 1944 року Т. Осьмачка остаточно емігрував – поїхав до Праги, потім до Відня, затим – до Баварії, яка була на той час пристановищем для багатьох письменників та митців, змушених залишити свою батьківщину. Саме там він пристав до Мистецького українського руху (МУР), який був Центром об’єднання українських письменників в еміграції. Але, страждаючи від манії переслідування – цей панічний страх мучив його до кінця життя, – не міг довго жити на одному місці.
З Німеччини Осьмачка вирушив до Америки, де на нього чекали нові поневіряння і нестатки. Щоб вижити і мати змогу займатися творчістю, він мив підлогу на вокзалі в Пенсільванії, а потім помандрував далі: Детройт, Чикаго, Міннеаполіс… У 1954 році Тодось Степанович переїхав до Канади. В Едмонтоні написав повість «Ротонда душогубців», у якій змалював себе в образі головного героя – Івана Бруса, і мріяв отримати за неї Нобелівську премію. Коли зрозумів, що його сподівання марні, впав у затяжну депресію, його почали мучити галюцинації.
З Канади Т. Осьмачка знову повернувся до США, в котрий раз потрапив у психіатричну лікарню, звідки йому вдалося втекти. Літературознавцю і другу Григорію Костюку він потім скаржився, що там його на відстані били електричним струмом московські агенти. За якийсь час – опинився в Німеччині. Уранці 6 липня 1961 року його, розбитого паралічем, знайшли на лавці Мюнхенського парку, а біля лави – стояла валіза, у якій він зберігав свої рукописи, листування і чотиритомний словник Грінченка. З цим скарбом Осьмачка не розлучався у всіх своїх мандрах по Канаді, Америці і під час останньої подорожі до Європи.
Друзі літаком перевезли поета до США і влаштували на лікування в психіатричну лікарню «Пілігрім Стейт Госпіталь» поблизу Нью-Йорка. Здавалося, він почав долати хворобу і його перевели у будинок для одиноких старих людей. Тодось Осьмачка мріяв про видання нової збірки поезій і афоризмів «Людина між свідомістю і природою», збирався розпочати роботу над ще одним романом, але 7 вересня 1962 року помер на 67-ому році життя. Письменника поховали на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штату Нью-Джерсі.
Творча діяльність
Віршуванням Тодось Осьмачка почав займатися з 1910 року. Перша збірка поезій «Круча» з'явилася друком у 1922 р., засвідчивши, як писав С. Єфремов у «Історії українського письменства», «може, одну з найнадійніших сил» серед тодішнього літературного молодняку. Вона вражала глибиною образності, красою народної мови та епічністю думок.
У 1925 році виходить друга книжка поезій – «Скитські вогні», яку можна назвати гімном українському селу і степові. Третя збірка – «Клекіт», побачила світ у 1929 році. Вона була останньою друкованою книгою поета, що вийшла на Батьківщині. У ній Осьмачка змалював трагічний образ українського селянства, яке після революції стало найбільшою її жертвою.
А далі були поетичні збірки: «Сучасникам» (1943), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), поема «Поет» (1947), сповнені глибокої і жахливої символіки, фантастичними гіперболами, неповторними образами, а також – переклади з В. Шекспіра, О. Уайльда, У. Уітмена. За словами Євгена Маланюка, Т. Осьмачка був «поетом на грані геніальності», а його «реальне життя нагадує легенду».
Перебуваючи в еміграції, письменник написав прозові твори: повісті «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951) та «Ротонда душогубців» (1956), оповідання «Психічна розрядка». Письменник і літературознавець Михайло Слабошпицький у своєму романі-біографії «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», аналізуючи прозу письменника, зазначає: «...В Осьмачки чи не кожен рядок – особистий. Майже за кожним стоїть або буквальний епізод з його життєвої біографії, або та подія, яка вписувалася в історію українського народу, також відображена з відліком його особистої до неї причетності… Дуже часто він починає малювати широку епічну картину реальності, але майже неодмінно увага його сконцентрується на похмурому ландшафті власної душі, на який лягають зловісні відблиски апокаліптичних заграв».
Повість «Старший боярин» – особливий твір з-поміж усього, що прозою написав Осьмачка. За словами літературознавця Ю. Лавріненка, це «перша його книга, де нема пекла і де його талант дав зливу райдужного світла, гармонії, фантастики, нагадуючи чимось Гоголя в його українських повістях». Невідомо, коли Осьмачка почав працювати над цим твором, але відомо що завершував його (а може й написав) в Криниці, – перебуваючи в санаторії маленького курортного містечка в Польщі, куди його влаштували у 1944 році львівські літератори-добродійники.
Найвідоміший і найпопулярніший літературознавець українського зарубіжжя, професор Гарвардського та Колумбійського університетів Юрій Шевельов (Шерех) у своїй статті «Над Україною дзвони гудуть» так відгукнувся на твір «Старший боярин»: «За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин». Якщо можна перелити Україну в слово, – то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, – то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, – то це вона збудована, зримо і живовидячки».
Поетичні та прозові твори, створені Тодосем Осьмачкою, увійшли в скарбницю української літератури, а їх автору здобули славу видатного майстра західноєвропейської та заокеанської української діаспори і всієї України.
Ушанування пам’яті
У Києві, Черкасах та інших населених пунктах України є вулиці і провулки, які названі на честь Тодося Осьмачки.
У Куцівці – рідному селі письменника, одна з вулиць названа на його честь, а на будинку, де він народився, встановлено меморіальну дошку.
У бібліотеці села Куцівка створено музейний куточок Осьмачки.
Засновано благодійний Фонд «Тодось Осьмачка», який проводить лірично-поетичні толоки «Хата Осьмачки».
До 115-ї річниці від дня народження поета видавництво «Блискавиця» видало художньо-публіцистичну збірку «Чи я побачу й ще Вкраїну», до якої увійшли дослідження історика Степана Пінчука та добірка віршів Т. Осьмачки.
У 2004 році в Київському Молодому театрі поставлено п'єсу «Духів день» за мотивами творів Тодося Осьмачки.
У 2005 році Михайло Слабошпицький видав роман-біографію «Поет із пекла (Тодось Осьмачка)», за яку був нагороджений Національною премією імені Т. Г. Шевченка.
У 2013 році – засновано Літературну премію імені Тодося Осьмачки, першим лауреатом якої став Мирослав Дочинець.
Окремі твори Тодося Осьмачки введено в програму з української літератури середньої школи.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
