Биография украинского писателя Игоря Рымарука кратко. Можно использовать для обучения детей, подготовки к урокам и написания творческих работ

Игорь Рымарук: краткая биография

Ігор Римарук (1958-2008) – український поет-модерніст, редактор, один із засновників Асоціації українських письменників.

З біографії

Ігор Римарук народився 4 липня 1958 року в селі М’якоти Ізяславського району Хмельницької області в родині вчителів.

У 1962 році його батьки переїхали в село Западинці. Саме там, у 1974 році Ігор закінчив середню школу із золотою медаллю і того ж року шістнадцятирічним юнаком вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка.

Серед кільканадцяти золотих медалістів, які здавали разом з ним вступні іспити на обраний факультет, він єдиний склав перший же іспит на «відмінно», тому відразу був зарахований у студенти.

Коли ж щасливим першокурсникам на другий день занять влаштували диктант з української мови, то на весь курс серед більшості «двійок», «одиниць» і десятка півтора «трійок» лише одна робота була оцінена вимогливою викладачкою на «4» – це був диктант Ігоря Римарука.

Навчаючись в університеті, Римарук деякі іспити зовсім не складав – свої «п’ятірки» він діставав «автоматом» за сумою тих оцінок, які отримував протягом семестру. Лише на п'ятому курсі він отримав одну-єдину «четвірку» у «принципового» викладача, який образився, що «цей вундеркінд» не приходив на його лекції. Ігоря вмовляли перескласти іспит, та він принципово відмовився вдруге приходити до того викладача. А не приходив на лекції про кеглі, шрифти і газетну верстку з простої причини – він уже з четвертого курсу працював у редакції газети «Вісті з України» як штатний працівник і був єдиним студентом, кому дозволили вільне відвідування деяких занять в університеті.

У 1979 році, закінчивши навчання в університеті з червоним дипломом, Ігор Миколайович розпочав свою редакторську діяльність. Спершу працював у редакції газети «Вісті з України», згодом – редактором видавництва «Молодь», потім – завідувачем відділу поезії у видавництві «Дніпро». У 1984 році Ігоря Римарука прийняли до лав Спілки письменників України. З 1990 року він працював заступником головного редактора, а у 2000-х роках – працював спочатку заступником головного редактора, а згодом – головним редактором часопису «Сучасність».

У березні 1997 року в Україні було створено Асоціацію українських письменників (АУП). До неї увійшли: Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Ігор Римарук та інші – загалом 118 учасників. У лютому 2000 року на другому конгресі АУП одним із віце-президентів цієї організації було обрано Римарука. У 2004 р. – він став її президентом. Всі роки, починаючи з університетських, поет жив і працював у Києві. У 2007 році – переїхав до Львова. У тому ж році став радником міністра культури з питань книговидання. Осіннім днем 2008 року на одній з вулиць міста його збила автівка. Через кілька днів, 3 жовтня, Ігор Римарук помер у лікарні. Похований на Личаківському цвинтарі.

Творча діяльність

Писати вірші Ігор Римарук почав ще у шкільні роки. Перше друковане слово поета з'явилося на світ у 1976 році у журналі «Дніпро». Потім він друкувався у журналі «Жовтень», альманасі «Вітрила», газеті «Літературна Україна». Перша збірка поезій Римарука – «Висока вода», яка побачила світ у 1984 році. Сучасник Ігоря Миколайовича – поет Віктор Неборак так оцінив її значення: «Тонка книжка на 70 сторінок, що легко вміщається на долоні, встановила нову планку якості в українській поезії. У літературі це явище можна назвати якісним стрибком – з’являється твір (книга, збірка), який не заперечує попередню високу традицію, а піднімає її ще на один рівень вище».

У 1988 році була опублікована друга поетична збірка – «Упродовж снігопаду», яка теж була високо поцінована критикою. У 1990 році Ігор Римарук упорядкував антологію нової української поезії «Вісімдесятники», що вийшла друком в Едмонтоні. До збірки увійшли вірші Юрія Андруховича, Наталки Білоцерківець, Юрія Буряка, Василя Герасим’юка, Василя Голобородька, Оксани Забужко, Олега Лишеги, Івана Малковича, Тараса Федюка, Григорія Чубая та інших майстрів слова покоління 80-их років минулого століття. Ця антологія не тільки об'єднала видатних авторів-вісімдесятників, які не мали змоги публікуватися в брежнєвську епоху, а і стала своєрідним каноном поезії цього десятиліття, яскравим представником і виразником ідей якого був сам упорядник.

У 1991 році вийшла друком нова збірка поезій Римарука «Нічні голоси». Наступна – «Золотий дощ» (Goldener Regen) німецькою та українською мовами вийшла у 1996 році в Німеччині. У 1998 році побачила світ збірка «Діва обида». У 2002 році було здійснене її 2-е видання. У 2007 році у Львові була видана остання прижиттєва книжка поезій Ігоря Римарука – «Бермудський трикутник». «Сльоза Богородиці», вже підготовлена поетом до друку, вийшла у 2009 році.

Ігор Римарук – поет філософського спрямування. Книга «Діва Обида» – за яку поет був відзначений премією імені Т. Шевченка є справжньою перлиною української модерної лірики. Вона стала своєрідним гімном усієї творчості І. Римарука. У його однойменній поезії образ Діви Обиди – іпостась Діви Марії, а християнськість поєднуються з глибинним язичницьким світовідчуттям людини. На сторінках цієї книги та і в інших збірках поезій живе Бог, істина, любов, надія, вічність, але водночас – і відчай, безвихідь, біль, смерть, минувшість.

Під час одного з інтерв’ю поета запитали: «Твоя нова книжка «Діва Обида» виходить через сім років після попередньої – «Нічних голосів». Чому ти так довго її писав?». Римарук відповів: «Я ніколи не писав багато. В останні ж роки – ще менше. Звісно, можна було б посилатися на те, що багато часу забирає редакторська праця у видавництві «Дніпро» й у журналі «Сучасність», але це було б лише частиною правди. Мабуть, настав-такий час роззирнутися довкіл, дещо переосмислити, щось відкинути, до чогось повернутися.

Внутрішньої свободи мені, чесно кажучи, не бракувало ніколи, навіть у «застійні» часи, але якимось парадоксальним чином ця внутрішня свобода вступила в суперечність із вже, здавалося б, здобутою свободою зовнішньою, формальною, загальною… . А де, власне, місце поета – в мітинговій стихії чи в космічній? Шукалося внутрішнього порозуміння з самим собою, звільнення від ілюзій та – що гріха таїти – розчарувань, повернення до очищеного, коли хочете – сакрального сенсу Слова…. Поширений нині вислів «успішний письменник» категорично не сприймаю, він видається мені чужорідним, ба навіть блюзнірським. На мій погляд, чи не найбільшою заслугою «вісімдесятників» перед українською літературою є те, що вони подали приклад моральності».

Лірика поета відзначається витонченою ускладненістю і водночас прозорістю для читача. У насичених метафорами й символами поетичних рядках – пошук істини без пафосу й прикрас. Вірші мають оригінальну ритмомелодику, багаті на асоціації та алітерації. Образи і метафори, що подивляють своєю точністю і неочікуваністю, поет знаходить і у природі, і в нашій історії. У багатьох віршах проступає доля поета як людини, яка виконує своє призначення, а відвертість розмови ліричного героя із Всевишнім зачаровує щирою сповідальністю почуттів.

Наприкінці 2012 року вийшло друком посмертне видання Римарука – збірка «Божественний вітер», до якої увійшли знакові поезії з попередніх видань, вірші, раніше недруковані, й ті, що не входили до жодної з книг автора, проте були опубліковані в періодиці. Сюди ж увійшли «Осколки» – думки з поетичного нотатника Ігоря Миколайовича, що могли б стати довершеними віршами, якби не передчасна смерть поета. Спершу збірка мала називатися «Останні вірші». Завдяки втручанням друга – поета Василя Герасим’юка поміняли її назву на «Божественний вітер».

Видатний літературознавець, академік Іван Дзюба так відгукнувся на появу цієї збірки: «Ігор Римарук – це таки Божественний Вітер! Яка глибина і розкіш!.. Книжка видана з великою шанобливістю, чудово оформлена». Згодом інший сучасник і товариш поета – письменник та есеїст Мирослав Лазарук, написав у своїх спогадах: «Божественним вітром» завше був для мене і для інших Римарук. Він умів проникнути у кожну шпаринку душі, влягтися там і викраяти щось особливе. Його поезії це було дуже притаманним… Він ніколи не загравав зі словом, як і з Господом Богом, бував з ними повсякчас на «ви». Неймовірно важко нести такий хрест і жодного разу не похитнутися».

Твори Ігоря Римарука перекладені англійською, іспанською, німецькою, польською, шведською, румунською мовами, багато з них входять до зарубіжних антологій української літератури. «Божественний вітер» поезій Римарука проймає душі українців, де б вони не були – чи в Україні, чи за її межами.