Улас Самчук (1905–1987) – український письменник, журналіст і публіцист.
З біографії
Улас Самчук народився 7 (20) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині – Рівненський район Рівненської області) в родині, як на той час, заможних селян – Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків.
Світогляд майбутнього письменника формували родина і довкілля.
Згадуючи дитинство, він писав: «Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився... Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами».
У 1913 р., коли Уласу вже виповнилося 8 років, родина переїхала до Тилявки Кременецького повіту, але з Дерманем зв'язки не втрачалися. Саме там, у 1917–1920 роках він навчався у чотирикласній вищій початковій школі, яка була розташована при Дерманській Свято-Феодорівській учительській семінарії.
У 1921 році Улас вступив до Крем’янецької української мішаної приватної гімназії імені Івана Стешенка і навчався там до 1925 р. Про ці роки він зробив запис: «… мені приємно ствердити, що Крем'янець був гідним місцем для мого юначого визрівання, так само, як і Дермань був щедрою колискою дитячих вражень. Ці місця сильно позначені печаттю духа давньої творчої культури і творять той клімат, в якому найкраще може розвинутись неспокійний інтелект, який чогось шукає і до чогось прагне».
Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука призвали до польського війська, звідки 23 серпня 1927 року він із ідейних міркувань дезертирував й утік до Німеччини. Згодом – оселився у місті Бреслау (Вроцлаві), працював і паралельно навчався як вільний слухач у Бреславському університеті. Зокрема, вивчав німецьку класичну філософію, читаючи її твори в оригіналі. Іммануїл Кант став улюбленим філософом Самчука. Можливо,він і сам міг би стати філософом, але обрав художню літературу, яку трактував як «популярну філософію».
У 1929 році Улас Самчук перебрався до Праги, де до 1931 року навчався в Українському вільному університеті, плідно співпрацював з українськими часописами, став співавтором «Науково-літературного вісника» Дмитра Донцова – філософа, літературного критика і теоретика українського інтегрального націоналізму, познайомився з українськими митцями, що перебували в еміграції: Олександром Олесем, Оленою Телігою, Олегом Ольжичем, Олексою Стефановичем.
«У житті кожної людини, – зазначав Самчук, – є час і місце, що творять вісь її буття. У моєму житті таким місцем була Прага». Саме там він визрів як письменник, пізнав людей однорідного мислення, і під їхнім впливом формувався не лише як митець, а й як політик-мислитель. «Я не належав до породи пристрасних політиків, але силою фактів був втягнутий в цю атмосферу молодих людей, яким здавалося все можливим і які майстрували фантастичні плани свого майбутнього», – писав Самчук. Тривалий час він присвятив роботі над епопеєю «Волинь» (1934–1937), а також створив ще два романи – «Кулак» (1932) і «Марія» (1934).
Під час війни Улас Самчук переїхав спочатку до Львова, а потім – до Рівного, де працював редактором газети «Волинь». Після публікації в ній своєї статті «Так було і так буде» з ідеями українського патріотизму був заарештований нацистами і більше місяця перебував у в’язниці. Після звільнення – продовжив письменницьку й журналістську діяльність.
У 1943 році Самчук виїхав до Німеччини, де прожив до 1948 р. і став одним із засновників, а потім – головою Мистецького українського руху (МУР) – організації українських митців в еміграції.
Починаючи із 1948 року, Самчук проживав в Канаді, в місті Торонто. У 1954 році він став одним із засновників Об’єднання українських письменників «Слово». У Торонто були написані й видані нові твори, статті та змістовні спогади письменника, передусім про події Другої світової війни, бо, як він сам признався, хотів «… бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю».
Останні роки життя Улас Самчук зі своєю дружиною провів в «Домі для старших людей» імені І. Франка в Торонто. Помер 9 липня 1987 року.
Похований на Українському цвинтарі святого Володимира у місті Оквілл, Канада.
Творча діяльність
Своє перше оповідання – «На старих стежках» – Улас Самчук опублікував 1926-го року у варшавському журналі «Наша бесіда», став відомим як письменник у 30-х роках XX ст. завдяки трилогії «Волинь» і роману «Марія», який став першим художнім твором про Голодомор 1932–1933 років в Україні.
Перебуваючи на чужині, прозаїк болісно переживав розлуку з близькими для нього людьми. Саме туга за рідним краєм, батьківським домом, батьками, сестрою стали головним поштовхом і бажанням створити епічний, широко розгорнутий роман про людей, між якими він виріс, яких знав і любив. У трилогії «Волинь» письменник змалював понад 450 персонажів, серед яких були: селяни-хлібороби, поміщики, священики, панські приказчики, урядовці, солдати Першої світової війни, революційні матроси тощо з їхнім внутрішнім світом, почуттям, своєрідною психологією. Тобто, люди різних уподобань, зацікавлень, моральних і політичних поглядів, соціального і матеріального стану.
Письменник звеличив національно-визвольні змагання на Закарпатській Україні та Українську Повстанську Армію на Волині, змалював долі емігрантів, розкиданих війною по світах. Він писав: «Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую і безмежно переживаю». Один із найактивніших дослідників творчості письменника С. Пінчук зазначив: «… подібний випадок у світовій літературі єдиний: це Гомер з його «Одіссеєю» та «Іліадою», а тому варто називати й Уласа Самчука Гомером України XX століття… Роман «Волинь» у 30-х роках висувався на здобуття Нобелівської премії, та автор не став лауреатом, бо твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились не конкурентоздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної їм реклами».
Роман «Марія» має конкретну присвяту: «Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роки 1932–1933» і підзаголовок: «хроніка одного життя». Змальовуючи нелегке сирітське життя Марії – головної героїні твору, Улас Самчук наводить нас на думку, що подібною до її долі була історія України кінця XIX – початку XX століття, яка після поразок минулих віків залишилася сиротою, бідною вдовою на узбіччі світової історії.
Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956). Сам Улас Самчук так коментував свою творчість: «Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного».
Загалом Самчук написав 11 романів, у яких намагався осмислити актуальні проблеми українства і ті виклики, з якими українцям довелося зіткнутися у ХХ столітті. Однією з головних тем, які порушував, була тема протистояння добра і зла.
На схилі років Улас Самчук мав намір написати ще одну велику епопею – «Дід Дніпро», у якій хотів показати тисячолітню історію України, розповідаючи про княжу, козацьку та сучасну добу. Але, не маючи змоги скористатися джерелами в Україні, цей намір письенник не здійснив. Роман «Ost» у 3-х томах (1948–1982) був висунутий співробітниками російського емігрантського журналу «Современник», з яким письменник активно співпрацював, на Нобелівську премію з літератури.
Ушанування пам’яті
У жовтні 1993 року в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито літературно-меморіальний музей письменника У. Самчука.
У приміщенні колишньої учительської семінарії, де навчався У. Самчук (нині це Дерманський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І-го ступеня – гімназія»), 12 лютого 1995 року було відкрито літературно-меморіальний музей Уласа Самчука.
Літературний музей Уласа Самчука діє також у місті Рівне.
Іменем Уласа Самчука названо вулиці в Луцьку, Білій Церкві, Рівному, Дубно, Мізочі, Крем'янці, Шумську, Тернополі.
Пам'ятники та меморіальні дошки на честь Уласа Самчука встановлено у Луцьку, Рівному, Здолбунові, Городоцькому районі Львівської області. Погруддя Самчука було відкрите 20 лютого 2005 року перед школою в Тилявці, у якій міститься меморіальний музей письменника.
У національній скаутській організації України «Пласт» був створений 33 курінь УПЮ імені Уласа Самчука.
Національний банк України випустив в обіг ювілейну монету «Улас Самчук».
Життю та творчості Уласа Самчука присвячена книга Гаврила Чернихівського «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005), що є першим ґрунтовним дослідженням про «українського Гомера XX століття», повість Ігоря Фарини «Пекуча чужина» (2005), твір Сергія Синюка «Улас Самчук: ескізи до творчого портрета» (2018).
Твори Уласа Самчука введені в програму з української літератури середньої школи.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
