Василь Голобородько (народився 1945 р.) – український поет, дослідник українського фольклору.
З біографії
Василь Голобородько народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині.
Після того, як Василь закінчив українську семирічку, продовжив середню освіту в російськомовній школі-інтернаті.
Перші публікації поезій Василя Голобородька було здійснено у 1962 році. У ті часи талановитим юнаком зацікавились літератори редакціі обласної газети і запропонували йому після закінчення школи працювати на журналістській ниві, а він пішов на шахту і попросився працювати в лаві.
У 1964 році Василь Голобородько став студентом Київського університету імені Т. Г. Шевченка, але провчився там лише рік. За поширення серед студентства «поглядів, не властивих для радянської дійсності», він був відрахований.
У 1965 році Спілка письменників допомогла Голобородьку поновити навчання на другому курсі Донецького університету.
Але і там молодий поет не втримався – був відрахований за наказом ректора з формулюванням: «за дії несумісні зі званням радянського студента». Ці дії полягали в тому, що Голобородько поширював серед студентів вишу роботу Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» та книжки, які трактувалися як «націоналістична пропаганда». Про це секретар Донецького обкому КПУ навіть доповів у ЦК КПУ в «інформації» від 30 січня 1967 року.
У 1967 році Голобородько спробував вступити до Літературного інституту в Москві. Він успішно пройшов головне випробування – творчий конкурс, але до інших вступних іспитів його не допустили.
У тому ж році йому запропонували закінчити вищу освіту в Луганському педагогічному інституті, але за це він мусив підписати лист-каяття і назвати тих, хто мав на нього націоналістичний вплив. Молодий поет відмовився від такої «перспективи» і пішов служити в армію, де перебував з 1968 по 1970 рік в будівельних загонах на Далекому Сході.
Відбувши строкову службу, Василь Голобородько спочатку працював на шахті, а потім – в радгоспі в рідному селі. «Не маючи фаху, – згадує поет, довелося працювати на непрестижних, мало оплачуваних роботах».
У 1970 році без відома автора у США (Балтимор) у видавництві «Смолоскип» вийшла друком перша збірка поета – «Летюче віконце», яка не була допущена цензурою до публікації в Україні. Якщо поета друкують за кордоном – значить він ворог. Так вважалося у ті часи. 20 років тривало замовчування й офіційне невизнання творчості поета. Більше того, за ним був встановлений постійний нагляд влади, натяки від односельців на те, що він продався за долари. Попри важкі часи, поет не впадав у відчай і, мешкаючи у Адріанополі, продовжував творити свої дивовижні поезії.
У 2001 році Голобородьку нарешті вдалося здобути вищу освіту в Луганському державному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка, а у 2004 році він перебрався жити до Луганська, де мав на той час квартиру. «Ви знаєте, рідним домом для мене була батьківська хата, де я народився та прожив більшу частину свого життя. Але поступово, з роками, він ставав дедалі більш чужим: померли батьки, стали відходити старші брати й сестри, сусіди, знайомі, односельці… Село заселялося чужими людьми… І я в рідному селі став чужинцем. Нові поселенці навіть могли мене в очі називати «бандерою»… Але зі мною залишалися мої спогади, книжки, які всупереч усьому робили місце мого проживання рідним домом. Так само було і в Луганську, який я ніколи не вважав своїм рідним містом: таке ж чуже оточення, невелике україномовне гето, яке не могло виховати у мене відчуття рідного середовища, та й прозивання «бандера» чув і тут…», – казав Голобородько в одному з інтерв’ю.
Через бойові дії на сході України, що розпочалися в 2014 році, поет став вимушеним переселенцем.
Від середини липня того ж року він тимчасово проживає в Будинку творчості в місті Ірпінь Київської області, шкодує за залишеною в Луганську власною бібліотекою, пише нові казки й поезії та чекає на повернення додому: «Я жду, поки врегулюється там ситуація – будуть дотримуватись нашої Конституції, буде наша міліція й СБУ – тоді я буду повертатись туди».
Творча діяльність
Василь Голобородько розпочав друкувати свої вірші 1963 року, саме тоді в республіканській пресі з’явилося кілька добірок його поезій.
У 1983 році в Югославії була видана антологія світової поезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Цей збірник знайомив читачів Європи з предтечами поезії XX століття – По, Геббелем, Уїтменом, Фетом, Бодлером, Норвідом, Малларме, Верленом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо, Лафаргом, також з творами поетів ХХ-го століття «від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька».
В Україні перша збірка поезій «Зелен день» була надрукована в київському видавництві 1988 року. Вона була відзначена літературною премією імені Василя Симоненка НСПУ, якою нагороджуються автори за першу успішну збірку поезій. Саме того ж 1988 року Голобородька прийняли до Спілки письменників України.
У жовтні 1991 року він брав участь в міжнародному фестивалі авторів, який відбувся в Торонто (Канада). У 1990 році вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», у 1992 – збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка. У 1999 році вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках».
На початку ХХI століття Василь Голобородько опублікував кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та інші. У 2010 році видавництво Грані-Т видало збірку дитячих поезій «Віршів повна рукавичка». У 2011 році вона ввійшла до міжнародного каталогу «Білі круки». (Міжнародний каталог «Білі круки» (The White Ravens) – це перелік 250 найкращих дитячих книжок із понад 40 країн світу, який вперше вийшов 1996 року. Нині вважається одним із ключових орієнтирів у світі дитячої та підліткової літератури). Останні видання поета: «Зміст української народної казки» Том І (монографія) (2020), «Tęcza na murze» (переклад польською Анети Камінської, 2020), «Вірші лісові» (2020).
Читаючи поезії Василя Голобородька, можна помітити небуденність його художнього слова. Сам поет про творчість говорить так: «…процес народження вірша схований для мене, я не знаю, чому зупиняюся душею саме на цих виразах.. Моє слово не вогнисте, в моїй поезії – метелики, бджоли. Але я засвідчую перед світом, Богом і людьми: тут Україна, і ви українці». А відомий літературний критик В. П’янов відзначав: «Вся увага поета занурена в образний світ народних вірувань і народної моралі. Василь Голобородько – поет зі своєрідним світосприйманням, органічним чуттям музики слова, закоханий у життя, яке в його баченні є отією білою казкою, де наче на рушнику, червоні й чорні барви створюють неповторну картину живої дійсності».
Цьому значною мірою сприяє верлібр – віршовий розмір, у якому вчуваються ритми старовинних народних пісень. Фольклорні мотиви – це природний спосіб світосприйняття В. Голобородька, який походить від народного світогляду. Саме у ньому він напружено шукає відповіді на проблеми сьогодення стосовно мови. «Кожен народ відображає реальну дійсність через свою мову і культуру. Існує мова й не мовлена: обряди, ритуали, звичаї, повір’я. Тому намагаюся у своїй творчості користуватися повною українською мовою, а не лише тією, що зафіксована у вигляді слів у словнику, навіть у найповнішому. Розуміючи отак мову, я пишу вірші».
Окремі твори поета перекладено на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську мови.
Письменниця Оксана Забужко зазначає: «Василь Голобородько – це справді гордість української літератури, української поезії. Україна просто зобов’язана номінувати його на Нобелівську премію з літератури. Ще Стус свого часу ставив його номером один серед поетів свого покоління».
Нагороди та відзнаки
Василь Голобородько є лауреатом літературної премії імені Василя Симоненка, літературної премії імені Миколи Трублаїні, Державної премії імені Тараса Шевченка (1994) – за збірки віршів «Ікар на метеликових крилах», «Калина на Різдво».
У 2016 році за видатні творчі здобутки він був відзначений новою нагородою – медаллю Олександра Довженка, яку заснувала Міжнародна літературно-мистецька академія України.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
