Биография украинского писателя Ивана Билыка кратко. Можно использовать для обучения детей, подготовки к урокам и написания творческих работ

Иван Билык: краткая биография

Іван Білик (1930–2012) – український письменник, історичний романіст, перекладач болгарської літератури.

З біографії

Іван Білик народився 17 січня 1929 року в селі Градизьку на Полтавщині.

Батько – Іван Вакуленко, після закінчення учительської семінарії працював у школі, а потім став священиком Української автокефальної церкви, настоятелем Троїцького храму в Градизьку.

Наприкінці 1928 року його заарештували у справі «Спілки визволення України» і розстріляли за півтора місяця до народження сина.

Мати – Ніна Яківна, дала новонародженому хлопчику своє дівоче прізвище – Білик. Цим вона захистила його від клейма «син ворога народу».

Допомагала виховувати малого Івасика бабуся по матері Оксана Котляревська, яка походила з роду іконописців й була далекою родичкою автора «Енеїди». Саме вона рятувала онука від голоду 1933-го.

Письменник згадував: «Коли мені було два роки, настав 1933-й. Цей рік я пам'ятаю. Голодування пам'ятаю. Нас позбирали у так званий «приют», Там нас нічим не годували, а ми лазили по траві і паслися своїми дитячими ротенятками... А ще пам'ятаю, як моя бабуся смажила жаб».

Після закінчення середньої школи Іван Білик понад два роки працював вчителем на Чернігівщині.

У той час випускників, які закінчили навчання з хорошими оцінками, посилали вчителювати у глухі села.

«Що я тільки не викладав! І німецьку мову, і фізику, і фізкультуру...» – згадував Білик. «… Мама хотіла мене бачити художником. Мій дід був, як казали в народі, богомазом – ікони малював. Писав лише з реальних людей, тож усі святі в навколишніх церквах мали «прототипів». І тітка, мамина сестра, непогано малювала. Я теж художню студію відвідував і після школи вступав на архітектурний факультет… Але щось там їм не сподобалося, і мене не взяли. Потім уступав до театрального інституту. Не прийняли… Наступного року я вже пробував щастя на історичному факультеті університету, але здав один іспит на четвірку й «пролетів». І лише в 26 років прийшов вступати на факультет журналістики. Здав усе на «відмінно»! До того ж я мав стаж і мене таки взяли».

Саме в студентські роки розпочалася письменницька і перекладацька діяльність І. Білика. Він самотужки досконало вивчив болгарську мову і у 1959 році, коли був ще студентом третього курсу, переклав і опублікував повість «Вітряк» болгарського письменника Славчо Чернишева.

У 1961 році Білик успішно закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка і почав працювати у редакціях газет «Робітнича газета» та «Молодь України».

У 1967 році його прийняли до Спілки письменників України. У 1972 році, після виходу у світ історичного роману «Меч Арея» Івана Білика звинуватили у «фальсифікації історії» і «націоналістичних ухилах», примусили звільнитися з роботи – він тоді працював в редакції часопису «Літературна Україна» – позбавили права друкуватись, піддали цькуванню в пресі. Роман вийшов друком на початку року накладом 65 000 екземплярів, а у вересні його заходилися вилучати з бібліотек і книгарень. Почувши, що «Меч Арея» заборонили, продавці сховали ще не продані примірники і торгували ними з-під прилавка. Вдалося зібрати і знищити лише 5 тисяч. Решта книжок розійшлася між люди.

Три з половиною роки Білик був безробітним і лише у 1976 році, завдяки Дмитру Павличку, йому вдалося влаштуватися в редакцію журналу «Всесвіт» на посаду «секретар-друкарка». Насправді він працював там редактором, а секретарем-друкаркою лише офіційно вважався.

У роки перебудови роман «Меч Арея» був реабілітований і на теперішній час витримав 15 перевидань (в т. ч. 9 – за кордоном: у Канаді, Америці, Великобританії та інших країнах).

У 1989 році Івана Білика нагородили Шевченківською премією за роман «Золотий Ра», у якому він дав вільний переказ «Історії» першого давньогрецького історика Геродота.

В останні роки життя письменник хворів – став незрячим через глаукому очей.

Помер 2012 року в ніч проти 27 листопада у 82-річному віці.

«Скоріш за все він просто не прокинувся. Родичі знайшли його вранці», – розповідали друзі письменника.

Творча спадщина

Іван Білик – автор десяти історичних романів, багатьох творів для дітей і юнацтва, майже 30 книг з перекладами творів болгарських письменників.

В одному зі своїх інтерв’ю він так розповідав про свій шлях в літературу: «Я починав як перекладач і навіть не думав ставати письменником. До речі, і в Спілку письменників України мене прийняли, як перекладача. На історичну тему я перейшов завдяки матері. Перша моя книжка називалася «Танго» – про життя української еміграції в Латинській Америці. А моя мати, хоч і була людиною без освіти, читала все, що їй потрапляло до рук. Коли вийшов цей роман, питаю: «Мамо, як він Вам?» – «Хороший роман, синку. Але якби ти щось історичне написав…». Вона буквально обожнювала історичну літературу. І ото я, на замовлення рідної матері, почав шукати тему. І шукав дуже довго. Одного разу я, копаючись у книжках на стелажах бібліотеки Спілки письменників, завалив верхню полицю. Серед книжок, які опинилася на підлозі, натрапив на науково-емоційну розвідку письменника XIX століття Вельтмана «Аттила и Русь IV – V столетий». Погортав сторінки і подумав, що Аттіла – «наш хлопець», а не якийсь гунн чи монгол... Я перейнявся змістом цієї розвідки… Сів і почав писати роман про Аттілу-Гатила…

Насправді ж першим я написав роман «Яр». У ньому йшлося про українську національну інтелігенцію в Україні та її національно-визвольну боротьбу. Подав на рецензування. А мене так розгромили..., назвавши рукопис «націоналістичним». Розповів я про це Олександру Бандурі, який тоді очолював видавництво «Дніпро». Він і порадив: «Ти поклади рукопис у найглибшу шухляду і років двадцять не витягай! Навіть забудь, що він там є!». Цей перший твір письменника, написаний у 1958 році, дійшов до читача лише через півстоліття – у 2008.

У 1977 році вийшов у світ роман І. Білика «День народження золотої рибки», присвячений проблемі екології. У 1982 році – роман «Земля королеви мод» – про людину, яка зберігає гідність і честь у найскладніших моментах життя.

У романі «Похорони богів» (1986) йдеться про події IX-X століття на землях Київської Русі.

За роман «Золотий Ра» (1989) – вільний переказ «Історії» давньогрецького історика Геродота, Іван Білик одержав Шевченківську премію.

Перу Івана Білика належить також історична трилогія про скіфів: «Дикі білі коні» (1989), «Цар і раб» (1992), «Не дратуйте ґрифонів» (1993).

У 2012 році за кілька днів до своєї смерті І. Білик отримав відзнаку «Золотий письменник України». Ця премія вручається лише тим письменникам, чиї романи вийшли у формі паперової книги сумарним тиражем в Україні та за її межами понад 100 тисяч екземплярів за період від початку 2000 року.