Дзвінка (Дзвенислава) Матіяш (народилася 1978 року) – українська письменниця, перекладачка.
З біографії
Дзвінка Матіяш народилася 16 листопада 1978 року в Києві в українській інтелігентній сім’ї.
Має сестру Богдану Матіяш (поетесу, перекладачку) та сестру Софію (Раду) Матіяш, черницю монастиря сестер студиток у Львові, яка також займається перекладацькою діяльністю.
Київське оточення 80-х років, у якому виростали сестри, було не тільки всуціль російськомовне, а й часто вороже до родин, які розмовляли українською.
Молодша сестра Дзвінки – Богдана Матіяш, згадує: «Все дитинство ми знали, що за нашою родиною стежить КДБ. Тато був інженером-програмістом. В кінці 80-х церква виходила з підпілля, і 1991 року він висвятився на священика. Вчився в останній ще підпільній семінарії. З дисидентами зналися. То було їхнє середовище. Батьків звинувачували, що мають вдома книжки неугодні. Тому книжки про січових стрільців батьки ходили закопувати до лісу. Мама викладала в школі українську мову і літературу. Уже в кінці 90-х колеги сказали їй, що у підсобці під час уроків завжди сидів кадебіст і слухав. Хоча мама здогадувалася. Одному вистежувачу, який хвостом за нею по вулицях ходив, обернулася й сказала: «Вам ще не набридло?». Дуже дивно в цьому світі було жити».
З 1985 по 1995 рік Дзвінка навчалася у спеціалізованій загальноосвітній школі № 129 з поглибленим вивченням англійської мови м. Києва.
У 1995 році, отримавши середню освіту, стала студенткою Національного університету «Києво-Могилянська академія», а потім – з 2002 по 2006 рік навчалася в аспірантурі у Європейському колегіумі польських та українських університетів (Люблін, Польща).
Творчий доробок
Дзвінка Матіяш – автор десяти книжок для дітей і дорослих, серед них – дитячі казки: «Казки П’ятинки», «Перше Різдво», «Подарунок від святого Миколая», підліткові повісті: «Марта з вулиці святого Якова», «День сніговика» і видання для дорослих – «Реквієм для листопаду», «Роман про батьківщину», «Історії про троянди, дощ і сіль», «Дорога святого Якова».
Пише Дзвінка Матіяш у різних жанрах літератури, включаючи прозу, поезію та драматургію.
Тематика її творів різноманітна – це і історична спадщина України, і національна самосвідомість, і любов до родини та батьківщини. Її письму притаманний католицький містицизм, аскетична чутливість, а внутрішні монологи раз-по-раз набувають рис молитовної піднесеності.
Мисткиня має, може, найдивовижнішу і, може, найціннішу письменницьку здібність – творити казки. Як казкарка вона дебютувала у дивовижній книжці з лагідною назвою «Зросла собі квітка», присвячену пам'яті київського художника Романа Єненка (2009).
Якось її запитали: «Для дітей та підлітків писати важче, ніж для дорослих?» І вона відповіла: «Коли пишеш правдиво і не лукавиш, це зовсім не важко. Либонь, нічого недосяжного в цьому немає, якщо тільки дитину не розважати штучними пісними казочками. Якщо підтримувати її творчий потенціал, вона тягтиметься до високого! Навпаки – для дорослих, які вже ні в що не вірять, писати набагато складніше. Спробуй до них достукайся… ».
«Казки П’ятинки» (2010) і «Марта з вулиці святого Миколая» (2015) Дзвінки Матіяш «схвалено для використання в загальноосвітніх навчальних закладах комісією з педагогіки та методики початкового навчання Науково-методичної ради з питань освіти МОН України» та введені у програму з української літератури середньої школи, бо вони не просто твори для дитячого та підліткового читання, вони ніби зіткані зі світла й любові, наснажені подихом добра і мудрості, яке ненав´язливо передається авторкою читачам.
У «Казках П’ятинки» письменниця здебільшого не прямо, а образно говорить, що любити – це найперше і найголовніше, чого має навчитися людина. Любити навколишній світ і себе в ньому, любити людей, навіть якщо хтось із них іноді поводиться не надто добре, любити життя, адже воно скороплинне... Головний персонаж книги «Казки П’ятинки» – дивовижна свята жінка П’ятинка, себто Свята П’ятниця, яка час від часу спускається на землю з неба, щоб поглянути, як живуть люди. Вона товаришує з хлопчиком Антоном, який вміє бачити те, що не бачать інші – разом вони гуляють і розмовляють про життя з його складнощами, радощами і печалями.
«– А ти знаєш, що людські серця дуже схожі на глечики, – заперечує П’ятинка. – Так само як глечики, вони можуть бути порожні, а можуть бути наповнені, можуть бути з тріщиною, надщерблені чи розбиті. Поки людина живе, її серце наповнюється добрими і поганими вчинками, знаннями, любов’ю, добротою, мудрістю, тугою, радістю, спогадами. Деякі глечики повні по вінця, деякі – переливаються через край і діляться з іншими тим, що мають, а декотрі – повні тільки до половини, а то й менше. Не можна, щоб наші глечики були порожніми, адже свого часу Бог попросить нас напоїти Його з нашого глечика, і буде шкода, коли ми у відповідь тільки похнюпимося, бо глечик порожній».
В іншій книжці – «Марта з вулиці святого Миколая» (2015) розповідається про дружбу дівчинки Марти – юної художниці з її старшими друзями: паном Карлом, який вчить її малювати, Поліною, піаністкою, що пересувається на візку, Марією – жінкою, що мріяла у дитинстві працювати святим Миколаєм, а тепер працює у благодійному фонді й допомагає тим, хто потребує. Це теж дуже світла повість. Письменниця пояснила, чому вона пише саме такі твори: «Якоїсь миті я відчула, що в тих обставинах, в яких ми живемо, в тому, що діється навколо, дуже просто написати сумну книжку. А таку книжку, в якій би була радість – набагато важче. І тому мені тепер хочеться писати радісні книги. Не скажу, що там зовсім не буде печалі, буде – так, як і в житті, але хочеться, щоб життя було радісне, світле, а ще – дуже творче».
Творчий доробок Дзвінки Матіяш дуже гарно доповнює її перекладацька діяльність – на сьогодні це 9 книжок перекладів з польської та білоруської мов.
Завдяки їй маємо есеїстику Ришарда Капусцінського та Вітольда Шабловського, прекрасні переклади українською поезій отця Яна Твардовського.
Кожен, хто намагався перекладати будь-що з однієї мови на іншу знає, як нелегко це робити. Вдвічі важче перекладати художні твори, втричі – поезію. Ще складніше перекладати вірші талановитого богослужителя. Але труднощі не зупинили Дзвінку Матіяш, – вона переклала вже дві книжки поезій найпопулярнішого у Польщі поета-ксьондза.
Оцінюючи цю свою роботу, письменниця призналася: «Чим я по-справжньому пишаюся, – це переклади отця Яна Твардовського. Я працювала над ними кілька років. Якщо вам потраплять до рук, ви побачите, що це твори дуже мудрої, дуже світлої людини, це щось таке конкретне, в них багато доброти, любові, мудрості. До цих віршів звикаєш, починаєш любити, вони стають часткою твого щоденного життя».
Нагороди та відзнаки
Дзвінка Матіяш є визнаною українською письменницею та перекладачкою. За свою творчість вона отримала уже кілька нагород та відзнак:
2012 р. – Книжка «Казки П’ятинки» увійшла до числа фіналістів першої недержавної, незалежної премії для дитячих письменників «Великий Їжак».
2012 р. – Премія «Книга року ВВС. Україна» (Книга року, «Історії про троянди, дощ і сіль»).
2013 р. – Нагорода Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих (за книжку «Історії про троянди, дощ і сіль»).
2014 р. – Премія «Книга року ВВС. Україна» (Дитяча книга, «День сніговика»).
2014 р. – Почесна відзнака «Заслужений діяч польської культури».
2015 р. – Премія імені Івана Франка (за поетичний збірник «Середина дня»).
2022 р. – Книга «Мене звати Варвара» Дзвінки Матіяш з ілюстраціями Мар’яни Микитюк потрапила до щорічного каталогу книжкових рекомендацій в галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки 2022» (White Ravens 2022).
Твори Дзвінки Матіяш також неодноразово визнавалися переможцями різних літературних конкурсів та отримували почесні відгуки на літературних фестивалях.
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
