Віктор Близнець (1933 – 1981) – український письменник-прозаїк, автор видатних дитячих творів.
Цікаві факти з біографії
Віктор Семенович Близнець народився 1933 року у селі Володимирівка Одеської області (нині – Кіровоградська область) у багатодітній хліборобській сім’ї – він був у батьків четвертою дитиною з шести. Через лихоліття війни та хвороби в живих залишилося троє. Точна дата народження майбутнього письменника невідома, бо під час німецької окупації його свідоцтво про народження загубилося, а архівні документи села згоріли. Мати пам’ятала лише те, що він з’явився на світ в голодний 1933 рік напередодні Великодня і немовлям мало не вмер. Тому, коли хлопчику прийшов час йти до школи, записали приблизну дату його народження – 10 квітня. Навчався Віктор спочатку у Володимирівці, Першотравенці, старші класи закінчував у Компаніївці. Вчився старанно, багато читав, писав вірші. У 1952 році з атестатом зрілості та золотою медаллю за відмінне навчання Віктор Близнець вступив до Київського університету імені Тараса Шевченка на факультет журналістики. Однокурсниками та друзями були Василь Симоненко, Тамара Коломієць та інша обдарована й талановита молодь.
Закінчивши у 1957 році навчання в університеті, В. Близнець працює за фахом у різних газетах та журналах: був кореспондентом «Комсомольської правди», завідувачем відділу газети «Комсомольское знамя», завідувачем відділу шкільного життя журналу «Піонерія» (теперішній «Однокласник»), заступником головного редактора видавництва «Молодь». Ця робота спонукала Віктора Близнеця до творчих спроб. З 1959 року з’являються його перші публікації у часописах, а 1963 вийшла в світ перша книжка оповідань «Ойойкове гніздо». У 1966 році він став членом Спілки письменників України.
Цензура жорстко «причесувала» твори Близнеця, бо його самобутній, правдивий творчий голос сприймався, як крамола. А він був принциповим, понад усе в житті цінував гідність, не мирився з несправедливістю, сірістю в літературі, що була для нього великим і святим ділом. Маючи вразливе серце, страждав, коли був вимушений йти на компроміси. Це виснажило життєві й душевні сили Віктора Семеновича. 2 квітня 1981 року у відчаї він зробив те саме, що і письменник Григір Тютюнник за рік до того, – вкоротив собі віку. Згодом поет Володимир Базилевський напише: «Йому не вистачило сил, аби переступити грань неможливого». Віктор Близнець похований в Києві на Байковому кладовищі.
Становлення таланту та творчий доробок
У своїй автобіографії (певно, 1966 року), Віктор Близнець написав: «Питаєте про впливи, про літературне навчання… Одна людина була для мене і Шекспіром, і Котигорошком, і Сагайдачним. Це – мій батько. Він для мене – жива історія з усім минулим, сучасним і прийдешнім… Він був для нас першою книгою, першою школою, відкривав для нас землю батьків, її родильні муки і весільні торжества. Для нас, малих, це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога…»
Прижиттєвий творчий доробок Віктора Близнеця налічує 15 окремих книг, куди увійшли оповідання, повісті та романи. Виходу в світ першої книги сприяв Всеволод Нестайко. Він згадував: «…Я знав Віктора Близнеця з перших його кроків у дитячій літературі. Ми познайомилися у далекому 1962 році… він прийшов – середній на зріст, присадкуватий, з вишневими очима, які він сором’язливо одводив у бік. Поклав мені на стіл тоненький рукопис. І одразу ніяково попрощався й пішов. У рукописі було всього чотири оповідання. Але він даремно соромився. Оповідання були по-справжньому талановиті – свіжі, щирі, написані соковитою народною мовою. І коли ми з редактором Іриною Маценко сказали йому про це і попросили принести все, що в нього є, Віктор доніс ще кілька оповідань. Так склалася його перша книжка для дітей – «Ойойкове гніздо».
Коли у 1970 році вийшла друком повість Близнеця «Звук павутинки», вона мала у читачів великий успіх. Літературна критика голосно заговорила про автора, як про одного з найяскравіших дитячих письменників України, а Олесь Гончар – чуйний і вимогливий майстер художнього слова, порівняв книгу «Звук павутинки» з всесвітньо відомою книгою Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Свій власний погляд на повість В. Близнець висловив у листі до друга – поета Володимира Базилевського: «…Дивися – в житті є щось важливіше цієї товкучки – краса, казка, совість. Оце і є суть «Павутинки», воно визначило загальний настрій письма».
У 1974 році була видана ще одна книга письменника – «Женя і Синько», повість про життя, проблеми і прагнення підлітків. Ще через п’ять років побачила світ казкова повість «Земля світлячків», у якій йдуть поруч реальність і вигадка, казка і легенда – прагнення письменника опоетизувати дитяче світосприйняття світу та життя. Як писав сам автор, «…думаю, що людина з роками розгублює величезні, закладені самою природою багатства свого… фантастичного світу. А хто зумів зберегти, той щасливий… Немає більшої насолоди для письменницької душі, як писати книгу для юних. Це немовби свіжий подих вітру вранці, десь на лузі дитинства, коли тільки-тільки сходить сонце...»
Незадовго до своєї смерті В. Близнець переклав сучасною українською мовою літопис Нестора Літописця «Повість временних літ». Книжка вийшла 1980 року у видавництві «Веселка» з чудовими гравюрами художника Георгія Якутовича. Ця творча робота стала лебединою піснею письменника. На його робочому столі залишилася незавершеною повість для підлітків «Хлопчик і тінь» про світ складних людських взаємин.Твори Віктора Близнеця перекладені англійською, білоруською, болгарською, вірменською, російською, словацькою та чеською мовами.
Нагороди та відзнаки
Серед нагород та відзнак Віктора Близнеця – літературна премія імені О. Копиленка, М. Рильського, Лесі Українки (посмертно). У 2003 році Міжнародним фондом імені Ярослава Мудрого була започаткована літературна премія «Звук павутинки» імені Віктора Близнеця, якою відзначаються найкращі твори для дітей. 2006 року ця премія перейшла до Ліги українських меценатів та редакції газети «Освіта України».
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
