Олекса Стороженко (1805 – 1874) – український письменник, етнограф, драматург. За професією слідчий-криміналіст, військовий.
Цікаві факти з біографії
Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1805 року у с. Лисогори (з 18 листопада 1874 хутір Тришин, Берестейський повіт, тепер Берестя, Білорусь) у сім'ї дрібного поміщика, відставного поручика Петра Стороженка. Козацький рід Стороженків відомий з XVII ст. Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища на Полтавщині. Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а з 1821 до 1823 року успішно навчався у Харкові в приватному благородному пансіоні для хлопчиків з правами гімназії.
Наприкінці 1824 року пішов на військову службу – вступив однорічником («вольноопределяющимся») у Ніжинський кінно-єгерський полк, а в травні 1825 року став юнкером. Він пройшов шлях від унтерофіцера до капітана Новоросійського драгунського полку (1838), а в 1841 році став старшим ад'ютантом штабу. Стороженку довелося брати участь у воєнних кампаніях: російсько-турецькій війні (1828 – 1829), придушенні польського повстання (1830 – 1831), у поході в Угорщину (1849).
У 1851 – 1854 роках майор О. Стороженко перебував у безстроковій відпустці, а потім за станом здоров'я з вийшов у відставку з цивільним чином надвірного радника. З червня 1854 до 1865 року він виконував обов'язки чиновника з особливих доручень VI класу (цивільний чин IV класу в табелі про ранги у Російській імперії надавав привілей спадкового дворянства). Всього у формулярному списку Олекси Стороженка з 1854 по 1865 роки згадується до двох десятків справ, над якими йому довелося працювати. За військові заслуги та доброчесне виконання службових обов’язків надвірного радника був нагороджений 12 орденами та медалями.
У 1861 році Стороженко став відомим як україномовний письменник. В останні роки життя він часто хворів, у нього розвинулася аневризма серця травматичного походження в результаті отриманої в 1829 році контузії. Помер 19 листопада 1874 року, похований на цвинтарі села Тришин у Бресті. У листопаді 2017 року могила письменника була відреставрована, поховання знаходиться під охороною держави Білорусь.
Літературна діяльність
Часті переїзди Олекси Стороженка з однієї місцевості України в іншу давали йому можливість добре вивчити життя і побут селянства Південного Подніпров’я та Поділля. Він часто зустрічався з колишніми запорожцями, записував народні перекази й легенди. Ці зустрічі, розповіді цікавих співрозмовників сприяли збагаченню вражень і спостережень, дуже потрібних у літературній творчості, і ставали основою багатьох його художніх творів.
1857 року вийшов друком роман «Братья-близнецы» і цикл оповідань «Рассказы из крестьянского быта малоросиян» російською мовою. А 1862 року, коли почав виходити україномовний журнал «Основа», Стороженко друкує в ньому цілу низку оповідань уже добірною українською мовою. Ще через рік у Петербурзі побачило світ нове видання письменника – двотомник «Українських оповідань».
В основі оповідань і нарисів письменника лежать почуті й записані ним народні оповідки, де реальне переплітається з фантастичним, з вигадкою, де яскраво змальовані побут, звичаї селянства, героїчні історії з козацької вольниці. Цикл історичних оповідань О. Стороженка своєю тематикою і образністю звернені в минуле, воскрешають картини життя й побуту запорожців. Романтизовані автором герої цих творів водночас є реальними історичними постатями.
Народний гумор став родючим ґрунтом для створення блискучих гумористичних оповідань «Скарб», «Голка», «Вуси» та інших. Працюючи над своїми творами, він дбав не лише про відтворення подій сучасного і минулого життя, а, перш за все, намагався у романтичному дусі показати шляхетну духовність різних верств українського народу. Сам Стороженко у гумористичному творі «Закоханий чорт» писав: «Наша чудова українська врода, нагріта гарячим полуденним сонцем, навіва на думи насіння поезії та чар. Як пшениця зріє на ниві і складається у копи і скирти, так і воно, те насіння, запавши у серце й думку, зріє словесним колосом і складається у народні оповідання й легенди».
Проте у царській Росії українське слово піддавалось переслідуванням. На журнал «Основа» було накладено заборону, а твори Стороженка гостро критикувались. Тому після опублікування «Українських оповідань» він більше не писав українською мовою. З українського доробку за життя письменника надруковано лише кілька творів – зокрема шість перших розділів повісті «Марко Проклятий» (Львів, журнал «Правда», 1870—1876). За життя письменника окремі твори («Закоханий чорт», «Вуси», «Голка») перекладені російською, німецькою, сербсько-хорватською мовами. Пізніше були надруковані в російських перекладах оповідання «Не в добрий час», «Дорош» та «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа».
На сьогодні у бібліографічному покажчику Олекси Стороженка налічується 34 видання, 23 з них вийшли друком з 1918 до 2014 років. 2013 року кілька закладів культури та громадських організацій Ічнянщини заснували літературно-мистецьку премію ім. Олекси Стороженка. Ця нагорода щороку присуджується на конкурсних засадах за кращі твори літератури і мистецтва та науково-популярні роботи, створені авторами, що народилися на Ічнянщині, або життя і творчість яких пов'язана з Ічнянщиною та Чернігівщиною. (Ічнянський район з центром у м. Ічня розташований у Чернігівської області, у 2020 увійшов до складу Прилуцького району).
Подготовила Татьяна Дудина. Копирование запрещено.
