Як і очікувалося, у вересні було оприлюднено Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2025.
У звіті наведено величезний масив інформації про освітні досягнення 15-річних учнів та учениць різних країн світу, а також про чинники, які помітно впливають на ці досягнення.
Ключові емпіричні результати викладені на сторінці 38 Звіту: «У PISA-2025 середній результат 15-річного українського учнівства становив 448 балів за шкалою PISA із природничо-наукових дисциплін, 431 бал – з математики та 418 балів – із читання. У всіх трьох основних галузях дослідження результати України залишаються нижчими за середні показники для країн ОЕСР, а найбільше відставання спостерігається в галузі читання».
Дослідники констатують, що майже кожен другий 15-річний підліток станом на 2025 р. не має базових знань, умінь, навичок у галузі математики й читання, а з природничо-наукових дисциплін цього рівня не досягає приблизно кожен третій. Частка учнівства, яке досягає найвищих рівнів грамотності, є незначною в усіх трьох галузях.
Отже, з оприлюднених даних вбачається, що у 2025 році українські учні продемонстрували гірші результати, ніж у 2022 році; гірші результати, ніж учні переважної більшості країн ОЕСР; гірші результати, ніж середньосвітові.
Нагадаємо, що Міжнародне дослідження якості освіти PISA (Program for International Student Assessment) оцінює не лише знання, а насамперед компетентності. Не просто вміння рахувати, читати або писати, а здатність до вирішення певних нестандартних задач (оптимальне розміщення меблів у кафе, пояснення взаємозв’язку природних явищ, розуміння та тлумачення прочитаного тощо).
У 2025 році змістовий складник дослідження PISA був суттєво розширений.
Зокрема, запроваджено тематичне оцінювання «Навчання в цифровому світі» (Learning in the Digital World), спрямоване на визначення здатності 15-річних підлітків ефективно використовувати цифрові технології та ресурси як у навчанні, так і в повсякденному житті.
Окрім того, Україна взяла участь у додатковій опції PISA-2025 – оцінюванні з іноземних мов, а саме з англійської мови (Foreign Language Assessment).
Ключовою цінністю представлених у дослідженні висновків є їхня об’єктивність, доказовість і порівняльність. А відтак, ці результати можуть і мають враховуватися під час формування та реалізації державної освітньої політики.
Майстри освітньої публіцистики вже встигли оприлюднити перші оцінки та поради за результатами PISA-2025.
Доктор педагогічних наук Ігор Лікарчук: «Для чого Україні витрачати гроші на участь у дослідженні PISA?».
Доктор економічних наук Олександр Костюк: «РISA як тест на майбутню вартість людського капіталу».
Вчителька інформатики Оксана Пасічник: «Результати PISA-2025 та обчислювальне мислення».
Переможець Global Teacher Prize Ukraine Артур Пройдаков: «Читацька грамотність формується не лише на шкільних уроках».
Освітній експерт Олександр Козлов: «Діти винесли українській освіті остаточний і безпощадний вирок».
У цих та інших матеріалах забагато емоційних оцінок, гіпотез, припущень. Це і зрозуміло, адже небайдужі освітяни гостро переживають освітню кризу, яка сформувалася під впливом недолугих рішень попередніх трьох років...
Але давайте будемо відвертими: результати PISA-2025 не стали несподіванкою – ані для батьків, ані для вчителів, ані для освітніх управлінців. Скоріше, навпаки – стали цілком очікуваними.
В Україні триває війна, а разом з нею – хронічні тривоги, відключення світла, перерви в заняттях, знищення підручників, погіршення логістики. Окрім того, як ми чудово знаємо, керівництво профільного Міністерства протягом 2023–2026 рр. охоче займалося проголошенням візій, організацією фуршетів та закордонними подорожуваннями, а не вирішенням нагальних освітніх проблем. Як наслідок – протягом 2023–2026 рр. парламентський комітет з питань освіти, науки та інновацій визнавав роботу МОН незадовільною аж п’ять разів. Було б дивним, якби в таких умовах українські школярі продемонстрували зростання навчальної успішності.
Водночас люди із здоровим глуздом чудово розуміють, що дуже важливо не просто констатувати якусь проблему, а в першу чергу – бути націленими на її оптимальне вирішення за допомогою доступних засобів та ресурсів.
На цю обставину ми звертали увагу неодноразово. У матеріалі «PISA-2025: чекаємо на оприлюднення Національного звіту» автор цих рядків писав: «На превеликий жаль, в інформаційному просторі немає фахових повідомлень про конкретні ініціативи та рішення, які були впроваджені протягом 2023–2026 років на виконання зазначених рекомендацій. Також немає звітної інформації про результати, яких було досягнуто. І в цій ситуації виникає логічне запитання. Якщо немає волі і бажання виправляти ситуацію – чи допоможе українській школі чергове дослідження? Адже, якщо не змінити ставлення до проблеми, скоріш за все і поточне дослідження не стане дороговказом для змістовної та відповідальної «роботи над помилками».
Аналогічна думка наведена в матеріалі «PISA-2022: маємо не істерити, а виконати домашню роботу»: «Ми маємо не слухати поради у стилі “потрібно робити щось”, а виконати складну “домашню роботу”, спрямовану на подолання давно відомих проблем. Освіта – це не лише нескінченні гасла та обіцянки, не лише інтерв’ю і презенташки, не лише нескінченні закордонні вояжі, не лише базікання про візії і псевдореформи. Освіта – надзвичайно складна сфера людської діяльності, а організація освіти – і наука, і мистецтво, і величезна відповідальність. Починати треба з того, аби якомога більше говорити правди і не миритися з неправдою. Не миритися з невігласами і непрофесіоналами. На це багато грошей не потрібно».
Щоправда, заради справедливості слід згадати, що є і інші позиції. У 2023 році народна депутатка Інна Совсун дала всім нам безцінну пораду: «Україні потрібен надзвичайний стан в освіті».
Дала пораду – і про проблему забула. Зокрема, не розробила жодного законопроекту, спрямованого на зміцнення якості середньої освіти. Не запропонувала жодного рішення, спрямованого на зростання престижності професії шкільного вчителя. Не чули ми галасливих заяв депутатки і під час обговорення питань про підвищення зарплат педагогам...
Якщо керівники освітньої системи під час свого «жертовного служіння» протягом 2023–2026 років керувалися такими «добрими порадами», зовсім не дивно, що результати PISA–2025 стали для України вкрай невтішними.
У 2026 році Інна Совсун написала новий допис «Без математики неможливо стати успішною людиною», в якому сформульоване актуальне питання: «То чому ж ми опинилися в такій сра… складній ситуації?».
Парадоксально: аби привернути увагу до освітньої проблеми, парламентарка вважає за доцільне використовувати лексему «сра…», якої немає у жодному словнику.
Водночас освітні управлінці інших країн не змагаються у вербальних перегонах, натомість уважно опрацьовують матеріали дослідження, і на цій основі – ухвалюють чіткі і прагматичні рішення.
У Звіті наведено узагальнення досвіду окремих країн, які вдалися до коригування освітньої політики за наслідками опрацювання результатів PISA в різних роках (С. 491–492), зокрема:
- за результатами PISA-2000 Німеччина подвоїла федеральне фінансування освіти;
- PISA-2003 дало змогу Японії посилити практику викладання на користь критичного мислення;
- після PISA-2009 США стали ширше упроваджувати світові освітні стандарти, а в Шанхаї збільшили навчальну активність учнів та учениць безпосередньо в класі, розвиваючи їхні дослідницькі навички;
- PISA-2012 та PISA-2015 допомогли освітнім управлінцям Канади ухвалити рішення про збільшення ресурсного забезпечення шкіл;
- після PISA-2018 у Франції збільшено інтенсивне викладання в малих групах, а в Литві «запущено» індивідуальну підтримку учнів.
Завдяки PISA–2022:
- Німеччина ініціювала практики «багатопрофільних команд» та індивідуальних діагностик;
- Нідерланди запустили грантові програми для шкіл та оновили освітні стандарти;
- Ірландія вдалася до раннього розвитку серед учнів та учениць математичної та цифрової грамотності;
- Хорватія збільшила навчальні години на базові навички та природничі дисципліни;
- Австрія змінила описи компетентностей для ранньої діагностики проблем з читацькою грамотністю.
На нашу думку, Міністерство освіти і науки України, яке нещодавно отримало нового очільника, має розробити лаконічну, але вкрай чітку та змістовну програму – з переліком конкретних кроків, спрямованих на змінення якості середньої освіти та підвищення ключових компетентностей українських школярів. В розробці такої програми можуть допомогти науковці Національної академії педагогічних наук. Водночас важливо не допускати до формування освітньої політики дилетантів та дилетанток.
Виходимо з того, що освітня політика має формуватися на основі доказових аргументів, допустимої і належної інформаційної бази, опрацювання кращого світового досвіду, з використанням арсеналу педагогічної науки. В той же час слід пам’ятати про крайній дефіцит державних фінансів, що буде тривати ще довго.
Істеричні заяви («освіта гине», «винесли освіті вирок», «потрібен надзвичайний стан», «треба робити щось», «банкрутство освітньої піраміди», «опинилися в такій сра…» тощо) не додають жодного конструктиву та жодної прагматики до вирішення проблеми розвитку національної освіти в сучасних надзвичайно складних умовах.
Важко не погодитися з таким умовиводом авторів Звіту: «Повномасштабна війна об’єктивно обмежує ресурси й ускладнює реалізацію довгострокових планів. Проте ці обставини не мають перетворюватися на підставу вважати подальше погіршення освітніх результатів неминучим. Саме в умовах війни й надалі в процесі тривалого відновлення після перемоги якісна й справедлива освіта, можливість навчатися впродовж життя набувають особливого значення для стійкості й розвитку як країни загалом, так і кожного її громадянина чи громадянки, незалежно від їхнього віку, статі чи інших ознак. Вітчизняна освітня система може діяти відповідно до логіки навчання в цифровому світі: чітко визначати проблему, випробовувати обґрунтовані рішення, аналізувати дані, визнавати помилки, використовувати зворотний зв’язок і вдосконалювати рішення задля досягнення поставлених цілей. Здатність навчатися й змінюватися є необхідною умовою того, щоб система освіти могла відповідати викликам сучасності й забезпечувати українським дітям і підліткам можливості, яких потребує їхнє майбутнє й майбутнє України».
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергей Захарин, государственный секретарь Министерства образования и науки Украины (2021-2023), доктор экономических наук, профессор.
