Що можна зробити в школі, коли ми дізналися про результати PISA–2025?
1. Давати більше завдань із відкритою формою відповіді.
Більше письмових розгорнутих відповідей, есеїв, завдань, де потрібно сформулювати власну думку, структурувати її та аргументувати.
І це не лише про уроки мови та літератури. Така робота може стати важливим складником більшості шкільних предметів. Не лише «обрати правильну відповідь», а й пояснити, чому ти так думаєш, які аргументи можеш навести, як ти доводиш свою позицію.
2. Виділяти час на роботу з різними текстами.
Читати; обговорювати прочитане; шукати конкретні підтвердження думки в реченні, абзаці чи уривку; порівнювати інформацію з різних джерел.
І працювати не лише з художніми текстами чи параграфами підручника. Стаття з наукового журналу, допис із Threads, уривок із новели, графік, схема, таблиця, інструкція до використання техніки, кулінарний рецепт, рекламна афіша, коментарі під відео на YouTube. Усе це тексти, з якими людина взаємодіє в реальному житті.
Розумію, що це масштабна історія, яка потребує ресурсу й часу. Але так ми розширюємо спектр текстів, з якими учень чи учениця вмітимуть працювати за межами школи.
Ось 15 прикладів текстів і завдань до них, розроблених УЦОЯО. Раджу сміливо використовувати їх на практиці. До речі, це хороший варіант для індивідуальної концентрованої роботи в укритті.
3. Запровадити політику свідомого використання телефонів на уроках.
Я б радив під час 45 хвилин офлайн-уроку максимально обмежувати використання телефонів. Натомість більше взаємодіяти наживо: працювати в командах, обговорювати зміст уроку, дискутувати, виконувати інтерактивні вправи.
Але важливо: це має бути не рішення одного вчителя, а свідома політика закладу освіти. До її обговорення варто долучити й батьків: пояснити, навіщо школа ухвалює таке рішення і яку проблему намагається розв'язати.
Ми навряд чи самотужки зможемо протистояти глобальній розфокусованості, кліповому споживанню інформації та постійному зануренню в цифровий світ. Але спробувати зафіксувати 45 хвилин для зосередженої роботи в шкільному кабінеті – можемо.
4. Поговорити про результати PISA з батьківською спільнотою.
Показати результати й пояснити просту річ: читацька грамотність не формується винятково на уроках у школі.
Важить і те, який приклад бачать діти вдома. Чи читають дорослі? Чи є вдома книжки? Чи купує родина книжки? Чи буває в книгарнях, бібліотеках, на книжкових ярмарках і фестивалях? Чи обговорюють удома прочитане?
Це не про перекладання відповідальності на батьків. Ніт. Це про взаємне підсилення школи й родини та спільну систему координат у популяризації читання й формуванні читацької грамотності в довгостроковій перспективі.
5. Напрацювати правила взаємодії учнів та учениць із ШІ.
Заборонити ШІ – станом на зараз не стратегія. Школі потрібна зрозуміла політика використання ШІ в навчальному процесі.
Учні мають учитися працювати з різними моделями ШІ, ставити якісні запити, критично перевіряти отриману інформацію, аналізувати відповіді, знаходити помилки та допрацьовувати результат.
Найгірша стратегія виглядає приблизно так: написати промпт – отримати першу чернетку ChatGPT – скопіювати – здати як виконане завдання.
І тут є ще один виклик уже для нас, учителів: як робити домашні завдання ШІ-резистентними? Тобто такими, які неможливо виконати за 30 секунд одним коротким запитом до чатбота.
Тому зараз як ніколи доречно нагадати. Попереду багато роботи.
Пропоную поєднувати зусилля, товариство. Тому є майданчик МрійДій, на якому можемо зустрічатися, обговорювати ідеї та досвід, ділитися практиками та разом шукати відповіді на численні виклики в освіті.
Автор: Артур Пройдаков, исполнительный директор образовательного фонда MriyDiy, победитель Global Teacher Prize Ukraine.
