Саме в ці дні Україна продовжує отримувати від міжнародних партнерів бази даних результатів PISA-2025 за підсумками оцінювання з основних (природничо-наукова, математична, читацька) та додаткової (навчання в цифровому світі) галузей.
А вже через три місяці, у вересні, має бути проведений інформаційний захід, на якому буде презентовано Національний звіт про результати міжнародного дослідження якості освіти РІSA-2025.
Про це зазначено у додатку до наказу Міністерства освіти і науки України від 06 березня 2026 р. № 418.
Нагадаємо, що у 2025 році Україна взяла участь в основному етапі чергового (дев’ятого) циклу міжнародного дослідження якості освіти PISA-2025. Для нашої країни це був вже третій цикл, адже вперше українські 15-річні здобувачі освіти брали участь у цьому дослідженні у 2018 році, потім у 2022 році.
Нагадаємо, що Міжнародне дослідження якості освіти PISA (Program for International Student Assessment) оцінює не лише знання, а насамперед компетентності. Не просто вміння рахувати, читати або писати, а здатність до вирішення певних нестандартних задач (оптимальне розміщення меблів у кафе, пояснення взаємозв’язку природних явищ, розуміння та тлумачення прочитаного тощо).
У 2025 році змістовна складова дослідження PISA була суттєво розширена.
Зокрема, запроваджене тематичне оцінювання «Навчання в цифровому світі» (Learning in the Digital World), спрямоване на визначення здатності 15-річних підлітків ефективно використовувати цифрові технології та ресурси як у навчанні, так і в повсякденному житті. Цим оцінюванням охоплено такі аспекти, як уміння знаходити, аналізувати та критично оцінювати інформацію із цифрових джерел, здатність застосовувати цифрові інструменти для розв’язання реальних завдань, розуміння етичних норм поведінки в онлайн-середовищі та знання принципів безпечного використання цифрових технологій.
Окрім того, Україна взяла участь у додатковій опції PISA-2025 – оцінюванні з іноземних мов, а саме з англійської мови (Foreign Language Assessment). У межах цього тестування 15-річні підлітки мали змогу виконувати завдання на читання, аудіювання та говоріння, засвідчуючи тим самим свою спроможність розуміти та інтерпретувати письмові тексти, сприймати й осмислювати усне мовлення, а також формулювати власні думки англійською мовою на задану тему.
До участі в основному етапі дослідження долучилися понад 10 тисяч українських 15-річних здобувачів освіти, які навчаються у 300 закладах загальної середньої, професійно-технічної та фахової передвищої освіти з 17 регіонів України.
Автор цих рядків добре пам’ятає інформаційну істерію 2023 року, коли різні люди, у тому числі і так звані «освітні експерти» та «освітні експертки», жваво продукували та оприлюднювали свої думки про результати дослідження РІSA-2022.
Результати 2022 року для України виявилися в цілому невтішними. З оприлюднених даних вбачається, що у 2022 році українські учні продемонстрували гірші результати, ніж у 2018 році; гірші результати, ніж учні переважної більшості країн ОЕСР; гірші результати, ніж середньосвітові. Докладніше про це тут.
Основною причиною, скоріш за все, є суттєві перерви в навчанні, що зумовлені спочатку пандемією, а згодом – широкомасштабною агресією російської федерації. Мабуть, інтуїтивно це відчувають усі.
У документі «Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022» наведені і інші причини:
- значно менші, аніж в розвинутих країнах, освітні витрати (в перерахунку на одного учня). У 2019 році 43 країни з високим рівнем доходу (за класифікацією Світового банку) витрачали на одного учня за період його навчання з 6 до 15 років в середньому 114 тис. дол. США, а Україна витрачала менше ніж 40 тис. доларів (за паритетом купівельної спроможності), тобто майже втричі менше;
- брак навчальних матеріалів – підручників, комп’ютерів, лабораторного обладнання (на це вказали керівники закладів, у яких навчаються 75% учнів, що взяли участь у дослідженні);
- низька якість наявних навчальних матеріалів (70%);
- брак освітньої інфраструктури – відсутність сучасних навчальних корпусів, спортивних майданчиків, інженерних мереж (52%);
- низька якість освітньої інфраструктури (45%);
- брак або низька якість цифрових ресурсів (75%);
- суттєвий дефіцит педагогічних кадрів (на це вказали 30% керівників шкіл);
- неналежна або низька кваліфікація педагогічних кадрів (на це вказали 22%);
- падіння рівня охоплення учнів дошкільним навчанням.
Окрім того, вважається, що однією з причин низьких результатів українських школярів є невміння (або недостатнє вміння) застосовувати отримані на уроках «книжні знання» для розв'язання «практичних кейсів».
У засобах масової інформації було доволі багато різних порад та рекомендацій, що слід зробити, аби підвищити результативність навчання українських школярів.
Найбільш оригінальну пораду, за моїм суб’єктивним припущенням, сформулювала народна депутатка України Інна Совсун.
«Україні потрібен надзвичайний стан в освіті», – під таким галасливим заголовком українська освітня громадськість побачила допис пані Совсун.
Депутатка стверджує: «Нам потрібен культ, що добре вчитися – це добре. Що світом керують ті, хто добре вчиться. Що читати приємно, корисно й потрібно».
Це дуже корисна порада. Як же ми самі до цього не додумалися?
І ще одна сентенція: «Нам терміново потрібно щось робити з якістю навчальних програм».
Ну нарешті зрозуміло! Треба робити «щось»!
І нарешті – ключовий галасливий висновок: «Нам потрібен надзвичайний стан в освіті. Адже йдеться про наше майбутнє».
Що означає «надзвичайний стан в освіті»? Галасливе словосполучення, яке жодним чином не розшифровується. Під цим поняттям можемо розуміти все що завгодно.
Справа, звісно, не в емоційних оцінках. Справа в тому, що, окрім емоцій, має бути і прагматика. А її, за традицією, катастрофічно бракує.
Водночас, слід нагадати, що у документі «Національний звіт за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2022» наведено низку конкретних і чітких рекомендацій. Зокрема, у короткостроковій перспективі доцільно:
- посилити практику вчасного й об’єктивного діагностування з метою виявлення прогалин у знаннях учнів з ключових предметних галузей, зокрема тих, які досліджує PISA;
- продовжити практики надолужувального навчання для вразливих категорій учнівства у різних формах (літні навчальні табори, кетчап-класи, тьюторинг);
- провести системний аналіз освітніх стандартів і навчальних програм з математики, читання, природничо-наукових дисциплін і оновити їх відповідно до актуальних потреб учнівства і передових практик, зокрема роблячи акцент на потребі формування відповідних компетентностей;
- розробити доступний для учнів якісний освітній контент, акцентований на темах, що потребують надолуження, і залучити вчительство до поширення та популяризації відповідних матеріалів серед учнівства;
- сприяти посиленню автономії закладів освіти, зокрема з метою більш швидкого та ефективного реагування вчительства на потреби учнівства; – стимулювати інноваційні практики викладання, які забезпечують індивідуалізацію навчання, сприяти поширенню відповідних практик в учительських спільнотах;
- провести додатковий аналіз даних PISA з фокусом на гендерних відмінностях у виконанні тестових завдань;
- дослідити методи й методики викладання, які застосовують вчителі в ліцеях, гімназіях і спеціалізованих школах, та оцінити можливості використання їх досвіду в загальноосвітніх закладах освіти;
- у зв’язку з тим, що в умовах війни в значній кількості регіонів України переважною формою навчання є онлайнова (або змішана), особливу увагу приділити заходам з підвищення ефективності цього виду навчання, які стосуються всіх учасників освітнього процесу та освітніх стейкхолдерів <…>;
- інтенсифікувати реформи в українській освіті, спрямовані на зменшення відмінностей в успішності учнів, які навчаються в різних типах закладів освіти й проживають у різних типах місцевості, що можливо, зокрема, шляхом створення опорних шкіл з високоякісним педагогічним складом та ефективним навчальним процесом, забезпечення належного фінансування закладів освіти, а також підтримка дітей з багатодітних родин, з низьким соціально-економічним статусом.
На превеликий жаль, в інформаційному просторі немає фахових повідомлень про конкретні ініціативи та рішення, які були впроваджені протягом 2023–2026 років на виконання зазначених рекомендацій. Також немає звітної інформації про результати, яких було досягнуто.
І в цій ситуації виникає логічне запитання. Якщо немає волі і бажання виправляти ситуацію – чи допоможе українській школі чергове дослідження? Адже, якщо не змінити ставлення до проблеми, скоріш за все і поточне дослідження не стане дороговказом для змістовної та відповідальної «роботи над помилками».
P.S. У цій статті відображено лише позицію автора. Висновки та фактичні твердження, наведені у цій статті, не відображають позиції державних органів, установ, організацій.
Автор: Сергей Захарин, государственный секретарь Министерства образования и науки Украины (2021 – 2023), доктор экономических наук, профессор.
