Поки керівництво Міністерства освіти й науки у своїх затишних кабінетах щотижня викарбовує нові пафосні гасла про «незламність вітчизняної освіти» та урочисто звітує, що «система вистояла», самі діти винесли цій паперовій фортеці остаточний і безпощадний вирок.
За даними найновішого дослідження PISA-2025, 64% українських підлітків вважають, що навчання в школі не має жодного відношення до їхнього майбутнього та успішної кар’єри.
Шістдесят чотири відсотки! Це не просто цифра. Це офіційне оголошення банкрутства всієї чиновницької піраміди. Це двоє з трьох українських дітей, які щодня прокидаються о сьомій ранку, аби вісім годин поспіль відбувати виснажливу каторгу.
Проте для профільного міністра ця катастрофа, схоже, десь на п'ятнадцятому місці після розсилки чергових «візій» та звітів про проведені зуми. Головне ж – показники зійшлися, галочка стоїть. Освіта вистояла! А те, що вона в такому вигляді нікому не потрібна – це так, побічний ефект.
Але відрив від реальності – це лише вершина айсберга. Якщо відкрити повний звіт PISA-2025, від сухих цифр просто волосся стає дибом. Дивіться, цілих 45% українських 15-річних учнів не досягають базового рівня з читання. Читання виявилося найслабшою галуззю. Майже кожен другий підліток не здатний осмислити прочитаний текст середньої складності, відокремити факт від маніпуляції чи зробити обґрунтовані висновки.
46% підлітків не досягають базового рівня з математики. Майже половина дітей на порозі дорослого життя не здатні застосувати елементарні математичні знання в реальних життєвих ситуаціях.
Освітній розрив між містом і селом становить близько 3 років умовного навчання. Дитина із сільської місцевості за рівнем підготовки катастрофічно відстає від однолітка з великого міста.
Як батько восьмикласника та дев’ятикласниці, я вже просто втомився стримувати лють. Кожного божого вечора я спостерігаю, як мої діти занепадають духом під завалами безглуздої макулатури. Вони не вчаться – вони відбувають панщину. Вони зазубрюють відірвані від життя параграфи з підручників, конспектують тонни порожнього тексту й розв'язують абстрактні завдання тільки для того, щоб від них відчепилися.
І найогидніше в цьому – намагання міністерських функціонерів перекласти відповідальність на «лінивих дітей» чи «виснажених учителів». Ні, панове чиновники, це не провина вчителя, якого ви затисли в лещата безкінечної звітності, методичок та інструкцій. Це ваша особиста, системна провина.
Це МОН роками плодить програми, де немає жодного натяку на фінансову грамотність, цифрову гігієну, критичне мислення чи розуміння того, як влаштований сучасний ринок праці.
Це МОН створює умови, за яких підліток у 15 років змушений вчитися життєво необхідних речей на YouTube чи з репетиторами, а школу сприймає як виснажливу перешкоду, яку треба просто перетерпіти заради папірця.
Ви побудували ідеального бюрократичного монстра. Він може вистояти під час будь-якої кризи, бо йому байдуже до знань дітей. Йому важливий лише процес і звіт.
Коли 64% дітей прямо кажуть, що школа для них – це даремно згаяні роки, а 45% не розуміють змісту прочитаного тексту, батьки мають право запитати: за що ви знищуєте цікавість до навчання у наших дітей? Скільки ще років МОН сидітиме на шиї у платників податків, загорнувшись у красивий обгортковий папір з гаслом «Освіта вистояла»?
Якщо єдиним критерієм успіху міністра є сам факт того, що будівля міністерства ще не розвалилася, а сервери видають атестати, то у мене для вас новина: ви зберегли систему, але остаточно втратили дітей. Вони вже живуть у реальному світі. А ви – досі в паперовому: «Головне – вистояли!»
Автор: Александр Козлов, образовательный эксперт.
