Прочитав у Threads такий допис: «Три місяці готувала ученицю до НМТ. Чекала дзвінка з подякою, а отримала дзвінок… з податкової. Дівчинка завалила іспит, і її мама зі злості «здала» мене в податкову.
А у мене є офіційна робота: я вчитель у школі. Навіщо мені ФОП, якщо я просто підробляю після уроків? Та й податки ж школа платить за мене. Але виявилося, що податкова думає інакше. Замість того, щоб спокійно почати навчальний рік, тепер маю штраф у 58 000 грн».
Не можу стриматися від коментаря. Бо це не що інше, як класика нашого інфантилізму і дуже чітке обличчя нашої освіти.
Дитина не склала НМТ. Треба знайти винного. І мама його знайшла в особі репетитора. А якщо є винний, то його потрібно покарати.
І не обов’язково це має бути репетитор, як у даному випадку. Може бути і школа в цілому чи конкретний шкільний учитель.
І це замість того щоб учити дитину аналізувати власні невдачі, робити висновки і вчитися, вчимо її шукати винних. А знайшовши – мститися.
Чи я здивований? Ні!
Це закономірний розвиток ситуації після того, коли в освітньому законодавстві з’явився «надавач освітніх послуг».
Раніше, якщо вам продали неякісний, на вашу думку, товар чи надали неякісну послугу, ви могли написати в книгу скарг. Від недавніх пір, освіта також «послуга». Тому і логіка та сама: я заплатив – ти повинен забезпечити мені результат. І це не лише про плату репетиторам, але і з тієї ж серії: «я плачу податки, а вчителі із них отримують зарплату».
А якщо не забезпечив бажаного результату, – значить, надав неякісну послугу. І для дуже багатьох батьків не важливо, хто не забезпечив результату: школа, учитель, репетитор, процедура чи тести НМТ. Головне – знайти винуватого.
Але є одна маленька проблема. Освіта – це не перукарня і не масажний салон. Результат навчання неможливо «надати» як послугу.
Учитель може добре вчити. Репетитор може чудово натаскувати до НМТ. Батьки можуть платити чималі гроші. Але жоден учитель і жоден репетитор не може вкласти знання в голову учня і гарантувати йому 180 чи 200 балів.
Але давайте поставимо запитання в іншому ракурсі. А сама дитина хотіла вчитися? Бо можна створити супер профільний академічний ліцей з освітніми траєкторіями, просторами та іншим словесним блудом. Можна найняти найкращого репетитора за шалені гроші. Можна купити найкращі підручники, найкращі курси…
Але не можна змусити людину вчитися, якщо вона сама цього не хоче.
Є така українська приказка: «Коня можна привести на водопій. Але примусити його напитися неможливо». Отак і тут.
Сучасні освітні «реформатори» без кінця і краю балакають про програми, стандарти, нові підручники, платформи, технології, STEM, методики… Батьки шаленіють, шукаючи крутих репетиторів. У державній (!) «Дія. Освіта» навіть з’являється серіал із натаскування до складання НМТ.
Але в українській освіті практично перестали ставити питання, а навіщо сьогоднішній дитині добре вчитися?
Чи не тому його перестали ставити, що ми, дорослі, не можемо на нього відповісти.
Ми можемо сказати дитині, що хороші знання гарантують їй заможне життя? Не можемо.
Що прекрасна освіта гарантує гідну роботу і кар’єрний ріст в українському суспільстві? Теж ні.
Що професіоналізм, знання і компетентність неодмінно визначають місце людини в суспільстві? Навіть смішно…
І ось тут, можливо, лежить одна з найбільших проблем нашої освіти, від пояснення якої всі реформатори тікають, як підпільні репетитори від податкової.
Ця проблема очевидна: ми дедалі гірше можемо пояснити дитині чи підлітку, навіщо їм добре вчитися.
І шукати винного тут лише серед шкіл, учителів, репетиторів чи організаторів НМТ – безглуздо. Проблема значно глибша. Вона – у самому суспільстві та сформованому ним наборі цінностей.
Між іншим, однією з центральних декларацій НУШ свого часу було формування мотивованого учня. Щоправда, як не дивно, але за всіма розмовами про «мотивованого учня» ми не шукаємо відповісти на найпростіше запитання: а чим його мотивувати?
Замість епілогу.
Я абсолютно не схвалюю дій учительки, якщо вона вирішила погратися в якісь ігри з державою, отримуючи доходи від репетиторства. Голову на плечах завжди потрібно мати і думати, що робиш.
Але...
Можна і цю нещасну вчительку зробити винуватою, написавши на неї заяву в податкову. Можна усіма доступними способами хейтити вчителів за те, що начебто, надають неякісні освітні послуги. Можна скільки завгодно міняти програми, стандарти, підручники, вчителів і репетиторів.
Тільки знань у голові учнів від цього більше не стане. Зрозумійте це, люди!
Автор: Игорь Ликарчук, доктор педагогических наук, профессор.
