Кажуть, що сміх продовжує життя. Тож дякую за можливість продовжувати сміятися, читаючи чергову порцію новин після львівського «найбільшого освітнього форуму».
Ця новина мене дуже зацікавила. Адже про кадрову проблему як реальну загрозу профільній школі я пишу давно. Тому навіть приємно стало: мабуть, серед майже 5 мільйонів читачів моїх дописів міносвітовські діячі також є.
Уся фішка в тому, що проблему вони нарешті визнали. Тобто лобом у стінку вперлися. Що очікувано. Як очікувано і те, що далі буде тільки гірше.
Очевидно, це вже зрозуміли і «вчителі майбутнього», котрі приїхали на форум, якщо поставили таке питання перед міністерством.
Але отримали відповідь, яка викликає не просто сміх, а гомеричний регіт. Їм порадили… вирішувати кадрову проблему в межах чинного законодавства про працю. Клас!
І це - замість пояснень, чому впродовж останніх років у жодному університеті не відкрито програми підготовки вчителів профільної школи; якими будуть вимоги до таких учителів; чи формується окремий стандарт і зміни до нормативів навантаження та заробітної плати – МОН каже: «Читайте Кодекс законів про працю».
МОН вимагає від ліцеїв профільного рівня (де фізику чи математику треба викладати так, щоб випускник міг проєктувати дрони чи ракети), але готувати таких учителів в університетах ніхто й не починав. Тобто за КЗпП громадам пропонують ділити між собою тих самих вчителів, які вже є в дефіциті.
На мою думку, це – страх. Лобом вперлися і злякалися. Бо замість того щоб чесно визнати провал кадрової політики і запропонувати екстрені антикризові заходи (законотворчі, фінансові, організаційні), функціонери ховаються за параграфи Кодексу законів про працю. Страх змушує їх говорить мовою інструкцій, а не державотворчих рішень.
Перед нами – чиста констатація безпорадності, загорнута в суху чиновницьку мову на черговому «глянцевому» форумі.
Утім, чиновники завжди роблять одне й те саме, коли не знають, як виправити ситуацію, але панічно бояться відповідальності за бездіяльність. Вони вигадали рятівну тезу: мовляв, вирішення кадрової проблеми залежить від того, який «шлях» на місцях оберуть для створення ліцеїв.
Це не шлях вирішення, це цинічне перекладання відповідальності. МОН фактично каже громадам: «Ми придумали красиву вивіску «Академічний ліцей», збудували черговий «бамбуковий літак», а як ви туди затягнете якісних вчителів у межах чинного трудового законодавства і з нинішніми злиденними зарплатами – це ваші проблеми».
Знайомо. Це вже проходили. І не раз. І знаємо, що такий підхід – пряма дорога на кладовище освітніх реформ.
Тому це вже не просто смішно. Це – сміх через сльози.
Але в результаті плакати від усього цього будуть не чиновники. У нашій країні відповідальність топ-бюрократів за дії чи бездіяльність відсутня як явище.
Плакатимуть українські учні, які стають заручниками відвертого непрофесіоналізму та переляку тих, хто мав би визначати майбутнє державної школи.
Автор: Игорь Ликарчук, доктор педагогических наук, профессор.
