Уповноважений з прав людини Верховної Ради України Дмитро Лубінець зробив дуже серйозну заяву стосовно НМТ. Назвавши його «перевіркою на нервовий зрив».
Із часу запровадження повномасштабного ЗНО у 2008 році – це найбільш тривожна і дуже симптоматична політична заява стосовно системи зовнішнього оцінювання.
Щось подібне було у 2009 році, коли тодішній прем’єр-міністр пані Тимошенко також заявила про можливість відмови від ЗНО. Був свідком, як тодішній міністр освіти і науки Іван Вакарчук їхав до неї із готовою заявою про відставку у випадку, якби таке рішення було прийнято.
На жаль, не бачу в останніх повідомленнях стрічки новин занепокоєння цією заявою теперішніх очільників МОН.
А дарма! На мою думку, подібні заяви на сьогодні свідчать про негайну потребу в серйозному реформуванні системи зовнішнього оцінювання.
Якщо суспільна довіра до зовнішнього оцінювання буде й надалі руйнуватися, рано чи пізно політики почнуть пропонувати його скасування. І тоді під загрозою опиниться одна з небагатьох реформ, яка свого часу справді змінила українську освіту. Суспільна думка з даного питання підігрівається і може вибухнути.
Як людина, котра разом із багатьма іншими запроваджувала ЗНО, спробую висловити кілька думок про те, що необхідно зробити для порятунку системи зовнішнього оцінювання.
Я не маю ілюзій, що чиновники мене почують, але не маю права мовчати.
Ось перелік таких думок чи пропозицій.
- Відмовитися від моделі одного шансу і перейти до моделі кількох спроб складання зовнішнього оцінювання
Чинна модель НМТ побудована за принципом: один день, одна спроба, один результат. Такий підхід був зрозумілим на початковому етапі становлення зовнішнього оцінювання. Однак сьогодні він дедалі більше породжує відчуття несправедливості та посилює психологічне навантаження на вступників. Тим більше, якщо йдеться про чотири предмети упродовж одного дня.
Абітурієнту потрібно дати можливість складати НМТ щонайменше тричі упродовж 5–6 місяців року. Одна спроба має фінансуватися за рахунок державного бюджету, дві інші – за рахунок вступника. Право визначати, який із результатів подавати до приймальної комісії, має належати самому абітурієнту.
Така модель дозволить оцінювати не випадковий результат одного дня, а реальний рівень підготовки вступника. Вона також значно зменшить вплив технічних збоїв, повітряних тривог, поганого самопочуття чи надмірного психологічного напруження.
Реалізувати цей підхід можливо лише через створення мережі постійно діючих екзаменаційних центрів із сертифікованим обладнанням та спеціально підготовленим персоналом. Ідея таких центрів обговорювалася ще на початку становлення ЗНО, однак жоден уряд так і не наважився профінансувати її створення. А дарма.
Саме відсутність таких центрів значною мірою прирікає нас щороку відтворювати тимчасову і надзвичайно вразливу систему проведення тестування.
Зовнішнє оцінювання повинно перевіряти знання абітурієнта, а не його здатність пережити один-єдиний день, від якого залежить майбутнє.
- Повернути визначення результатів зовнішнього оцінювання на наукові психометричні засади
Зовнішнє оцінювання може користуватися довірою суспільства лише тоді, коли його результати визначаються за зрозумілими, науково обґрунтованими та публічно поясненими процедурами.
Протягом останніх років в Україні фактично зникла публічна професійна дискусія про психометричні засади визначення результатів НМТ. Натомість суспільству пропонуються готові таблиці переведення тестових балів у шкалу 100–200 балів без належного пояснення логіки їх побудови.
Результат у шкалі 100–200 балів дедалі більше сприймається як прямий показник рівня знань вступника, хоча насправді він значною мірою залежить від процедури перетворення тестових балів у рейтингову шкалу. Суспільство має право знати, де закінчується результат виконання тесту і де починається процедура його статистичної інтерпретації
Науково обґрунтовані процедури не повинні бути таємницею для суспільства. Саме тому, запроваджуючи інтерпретацію (шкалювання) «сирих» результатів у шкалу 100 –200 балів за методикою Ангоффа у 2014 році, ми робили це публічно і відкрито для всіх бажаючих.
Психометрика – це не академічна забавка вузького кола фахівців. Це фундамент суспільної довіри до результатів зовнішнього оцінювання. Коли суспільство перестає довіряти способу визначення результатів, воно рано чи пізно починає сумніватися і в самій системі оцінювання.
- Абітурієнт не повинен почуватися підозрюваним під час тестування
Система зовнішнього оцінювання створювалася для захисту прав вступника. Проте з часом значна частина процедур почала працювати так, ніби головним завданням є не допомогти абітурієнту продемонструвати свої знання, а не допустити можливого порушення.
Будь-яке оцінювання є достатньо стресовим саме по собі. Тому всі процедури, які не пов'язані безпосередньо із забезпеченням чесності тестування, повинні бути максимально дружніми та зрозумілими для учасника.
Коли створювалася система ЗНО, ми виходили з простого принципу: абітурієнту має бути комфортно і зручно.
Саме тому було запроваджено широку процедуру апеляцій. Саме тому зміст тестів ставав відомим практично відразу після завершення тестування. Саме тому будь-який сумнів під час розгляду спірних ситуацій мав трактуватися на користь абітурієнта. Це була наша ідеологія.
Знаю, що ці слова можуть комусь не сподобатися. Але нехай їх спростують ті, хто працював у системі ЗНО в перші роки її становлення.
На жаль, останніми роками складається враження, що філософія системи поступово змінюється. Все більше уваги приділяється контролю, обмеженням і запобіганню можливим порушенням. І все менше – створенню умов, за яких вступник може спокійно продемонструвати свої знання.
Чотири години за комп'ютером під замком, без права на помилку при кліку мишкою та під постійним наглядом – це більше схоже на конвой, ніж на іспит.
Абітурієнт повинен заходити до пункту тестування не як потенційний порушник, а як людина, право якої на справедливе оцінювання гарантує держава.
Система зовнішнього оцінювання повинна бути інструментом захисту прав абітурієнта, а не перетворюватися на інструмент недовіри до нього.
- Повернути стандарти тестології у систему оцінювання
Будь-який тест є лише інструментом. Його цінність визначається не кількістю завдань і не технологією проведення, а тим, наскільки він здатний вимірювати саме ті знання і вміння, для оцінювання яких був створений.
Під час створення ЗНО ми постійно шукали баланс між технологічністю тестування та змістом освіти. Саме тому розробка тестів розглядалася не лише як технічне, а насамперед як тестологічне завдання.
Воєнні умови пояснюють появу НМТ та багато його особливостей. Але вони не можуть бути підставою для поступового зниження вимог до якості самих тестів.
Я вже писав про безглузді запитання в тесті з історії на вгадування фізіономій історичних осіб чи зображень будівель.
Наразі процитую уривок з допису у FB п. Олега Белінського про тест НМТ з математики: «З тесту повністю прибрали складні завдання, де потрібно було розписати хід думки, довести теорему чи розв'язати комплексне рівняння з параметром. Тест став майже повністю тестовим (вибір однієї відповіді з кількох або встановлення відповідностей.
Кількість завдань різко скоротили, а самі задачі стали шаблонними, які можна «натаскати» за кілька тижнів перед іспитом за допомогою онлайн-тренажерів.
Це явище в соціології освіти називається «девальвацією оцінювання. Якщо ми знижуємо стандарти тесту, ми отримуємо ілюзію того, що діти стали краще вчитися, хоча насправді ми просто опустили планку до рівня підлоги».
Краще не скажеш. І це є діагноз.
Стандарти тестів НМТ, на мою думку, суттєво впали. І саме тому виникає питання практично у всіх: а для чого вони потрібні?
Якщо система оцінювання починає перевіряти те, що легко тестувати, замість того, що справді важливо для освіти, вона неминуче починає стимулювати появу питань: для чого все те потрібно?
Саме тому сьогодні необхідно повернути стандарти тестології у систему зовнішнього оцінювання і знову поставити в центр питання: які знання, уміння та компетентності ми насправді хочемо оцінити.
І тут своє слово повинні сказати університети: що потрібно їм.
І ще одне. Результати зовнішнього оцінювання, незалежно від того, називається воно ЗНО чи НМТ, створювалися для відбору вступників до закладів вищої освіти. Вони ніколи не призначалися для оцінювання якості освіти в Україні, ефективності роботи шкіл чи професійної майстерності вчителів. Використовувати їх для таких висновків – абсурд.
- Відновити інституційну та організаційну незалежність УЦОЯО
Будь-яка система незалежного оцінювання тримається на трьох китах: технологія, таємниця і незалежність самого органу, який це оцінювання проводить.
Коли ми створювали Український центр оцінювання якості освіти, ми закладали в його філософію принцип максимальної автономії від поточної політичної кон'юнктури. За принципом: де-юре – залежний від МОН, за фактом – незалежний.
УЦОЯО в ті роки був професійним, арбітражним інститутом, а не просто одним із департаментів Міністерства освіти і науки. Його завданням було дзеркально показувати стан справ, навіть якщо ця правда не подобалася міністру чи прем'єру.
Цей принцип дуже хотів знищити один із тодішніх міністрів освіти і науки, ініціювавши звільнення мене з посади директора УЦОЯО в 2010 році. І йому це вдалося.
На жаль, останніми роками спостерігаємо тенденцію до подальшого перетворення УЦОЯО в департамент МОН. Його фактично позбавили права на власну суб'єктність та професійний голос. Замість того щоб бути незалежним арбітром, Центр перетворився на заручника та інструмент реалізації рішень чиновників МОН.
Якщо міністерству потрібно ухвалити політичне рішення про спрощення іспиту, скорочення предметів чи зміну умов – Центр змушений просто брати «під козирьок» і виконувати, навіть якщо це суперечить законам тестології та здоровому глузду. Думаю, що так сталося із запровадженням тесту з математики.
Професіонали, які працюють в УЦОЯО та регіональних центрах, володіють колосальним досвідом. Але цей досвід стає безпорадним, коли інституція не має права сказати тверде «ні» рішенням, які руйнують систему.
Порятунок зовнішнього оцінювання неможливий без повернення УЦОЯО статусу справді незалежної державної установи із чіткими законодавчими гарантіями захисту від адміністративного тиску.
Міністерство освіти має формувати державну політику, але воно не повинно керувати термометром, який міряє температуру в системі. І тим більше – визначати, яким має бути бал «пройшов / не пройшов» за результатами зовнішнього оцінювання.
Замість епілогу.
Можна по-різному ставитися до заяви Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про те, що НМТ перетворився на «перевірку на нервовий зрив». Але не помітити її неможливо.
Для мене ця заява є не критикою окремої тестової кампанії. Це сигнал про те, що система зовнішнього оцінювання починає втрачати суспільну довіру.
А довіру завжди руйнувати легше, ніж відновлювати.
Саме тому сьогодні потрібно думати не про те, як захистити НМТ від критики, а про те, як зберегти і відновити зовнішнє оцінювання як одну з небагатьох освітніх реформ, якою Україна справді могла продовжувати пишатися.
Автор: Игорь Ликарчук, доктор педагогических наук, профессор.
