Автор: Алексей Голобуцкий, политтехнолог.
З понеділка багато шкіл переходять на «дистанційку»: держава перевантажила свої обов'язки на батьків. Соціально-економічний вимір катастрофи.
Школа переходить на дистанційну форму навчання: «Всі діти мають бути присутніми на онлайн-уроках із 8:30 до 15:30! Обов'язково надати «здобувачу освіти» вільний доступ до ґаджетів!»
А тепер увага, питання: а хто і в який спосіб забезпечить кожній дитині шкільного віку планшет/ноут з якісним доступом в інтернет? У нас всі родини можуть собі дозволити відповідне обладнання для дитини? А якщо дитина не одна? І на тлі втрат від другого локдауну теж всі родини можуть собі це дозволити?
Гарантований державою доступ до загальної освіти – це один з фундаментальних обов'язків держави. Одна з тих речей, що взагалі надає сенс утворенню держави як інституції.
І нарешті за шостого президента українська держава спокійно анулювала і цей свій обов'язок щодо громадян. Крутіться, як хочете. Самі навчайте дітей, позичайте планшети, беріть кредити на них... Це - суто ваша проблема. Влада визначила метод вирішення проблеми пандемії для малолітнього населення - решта її не обходить.
Найцікавіше, що владна команда дійсно не розуміє, що не так, і в чому проблема. Вони ж стараються, борються з пандемією. І на «дистанційку» переходять в усьому світі. То в чому причина обурення?
