Анатолий Недоля: есть ли наука в Малой академии наук?

Автор: Анатолий Недоля, доцент, Запорожский национальный университет.

Дивуюсь, коли дорослі люди з серйозним виглядом оцінюють наукові доробки школярів на засіданнях Малої академії наук. Чому дивуюсь? Тому що навряд чи їх можна назвати науковими. Тому що їх навряд чи можна назвати доробками школярів. Тому що теми з року в рік повторюються, як і їхні керівники та ідеї.

Коли створювалась МАН у 1995 році, вважалося, що об’єднання різних центрів творчості та гуртків буде підсилювати інтерес у школярів до науки. Якраз у ті часи негативні тенденції в науці набирали обертів. Тоді ніхто не сприймав цю діяльність як справжню науку, а лише цією назвою позначав коло інтересів школярів.

Але пройшли часи і з’явилися ті, хто щиро, а може, з власних інтересів почав думати, що МАН має безпосереднє відношення до науки і є науковою установою. Аргументи, що для зайняття наукою потрібно мати великий обсяг спеціальних знань та відповідну підготовку, для діячів від МАН не стали достатніми, і імітація «наукових досліджень» набрала обертів. Якщо ми цим займаємося, чому школярі не можуть? Звичайно, завжди знайдуться ентузіасти, які намагаються й надалі привертати увагу дітей до науки, і мова про них не йде. Мова йде про систему МАН як явище і систему оцінювання робот школярів.

Досягнення школярів почали «визнавати» на рівні вступу в університети і нараховувати додаткові бали до балів ЗНО. І тоді про основну мету діяльності МАН забули. Бо, по-перше, наука вже й так не фінансується, і вступити на фізику чи хімію ніхто не бажає, і допомога МАН тут не потрібна. По-друге з’явились популярні секції з економіки, юриспруденції та інших «цікавих» спеціальностей, які дозволяють школярам з «мановськими досягненнями» вступити на популярні спеціальності «над конкурсом», тобто безкоштовно.

Все це на мою думку, призводить до деградації початкової мети. Як ще можна назвати ці процеси, якщо переможці відомі заздалегідь до початку засідань і всі місця вже поділені між членами журі та керівниками? Якщо в журі секцій входять спеціалісти з інших спеціальностей? Якщо члени журі оцінюють своїх же школярів, керівниками робот яких вони є самі? Якщо роботи, м’яко кажучи, не витримують навіть поверхневої критики, а іноді містять антинаукові підходи чи ознаки, схожі на відверте копіювання чужих результатів. Якщо рівень деяких робот суттєво перевищує рівень знань, які б могли мати школярі, які їх представляють?

Чи винні в цьому діти? Звичайно, ні, але ж вони достатньо дорослі, щоб бачити і розуміти, що відбувається. А чи вони адекватно сприйматимуть науку і наукову діяльність? Гадаю, що ні. Чи цей досвід буде для них корисним? Так, щоб більше цим ніколи не займатися.

Чи винні дорослі? Звичайно, так, бо тут перетинаються їхні інтереси та гроші. А чи думають вони про науку? Гадаю, що ні.

От і виходить, що гарні починання стикаються з поганим виконанням. Так чи потрібна саме така МАН, яка чимось починає нагадувати «малий совнарком», про який згадував Остап Бендер у відомому творі?

Чи не нагадує все це діяльність заради діяльності без кінцевої мети, про яку всі давно забули? А вона колись була - прищеплювати дітям любов до науки.