А. Недоля: самоцитирование накручивает индекс Гирша

Автор: Анатолий Недоля, доцент, Запорожский национальный университет.

Про оцінювання наукової діяльності та академічну доброчесність

Відомий французький вчений-фізик Анатоль Абрагам, нагороджений медаллю Лоренца, писав у своїх мемуарах, що «у нас багато всесвітньо відомих у Франції вчених, але за межами Франції про них ніхто не знає».

Щоб інтегрувати українську науку в європейський науковий простір і зробити таких вчених відомими, МОН України започаткувало вимоги оцінювання університетів та окремих вчених за їхніми публікаціями в наукових журналах, що мають імпакт-фактор і входять до міжнародних реферованих баз Scopus та Web of Science. Це є обов’язковою вимогою при підготовці та захисті дисертацій, оцінці наукової роботи та рейтингів кафедр і факультетів, під час ліцензуванні та атестації ЗВО і може впливати навіть на збереження статусу національний, на оцінку наукових фахових журналів, на акредитацію спеціальностей тощо.

Здавалося б, нові та більш суворіші вимоги будуть спонукати науковців та науково-педагогічних працівників до підготовки більш якісних статей та вибору журналів з високим імпакт-фактором. Але це лише в теорії, бо, крім вимог, нічого не змінилося: обладнання залишилось застарілим або взагалі не працює, відсутні матеріали та реактиви, залишилися співробітники, які звикли працювати по-старому.

У цей час з’явилося багато фейкових журналів та конференцій, які пропонують за гроші швидко опублікувати роботу в журналах, що входять в бази Scopus та WoS. Але до нових умов швидко пристосувалися. Збираються такі собі «бригади» з декількох науково-педагогічних працівників, які «скидаються» і публікуються за гроші у якомусь журналі з низьким імпакт-фактором. Крім цього, вони займаються інтенсивним самоцитуванням і таким чином штучно підвищують собі так званий індекс Гірша – показник корисності наукових публікацій, або просять про це своїх співавторів. Існують «унікуми», які таким чином можуть накрутити собі індекси Гірша до 5-7 одиниць, і це ще не межа.

Погоджуюсь, що самоцитуванню іноді важко запобігти: або цього вимагає рецензент, або не хочеться повторювати інформацію з попередньої статті, хоча солідні іноземні видання подібні статті не приймають до розгляду.

Але мова йде саме про штучне самоцитування та штучне підвищення своїх показників. Ось чому наукова діяльність повинна завжди базуватися на принципі академічної доброчесності, до якого нам всім потрібно звикати. А щоб не заохочувати наукову спільноту до таких дій, потрібно не враховувати при оцінюванні рівня наукової діяльності співробітників, кафедр, факультетів, ЗВО таких самоцитувань, взаємоцитувань співавторів та індексів Гірша, які на них базуються.

Я вважаю, що так буде справедливіше, чи хтось проти?