В. Громовой: парадоксальные требования начальников

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

Уже писав про парадоксальність вимог батьків до школи, а тепер прочитайте про парадоксальність вимог начальників.

1. Начальники мріють про самодостатню школу як центр авангардної педагогіки та інновацій, але не уявляють шкільної освіти без «керівної та спрямовуючої ролі» себе коханих.

Полюбляють поговорити про дитиноцентрованість школи, але цими розмовами лише прикривається збереження на практиці її начальникоцентрованості із головним принципом дії: начальник для начальника.

2. Вони ніби й налаштовані будувати НУШ, намагаючись пускати в дію сили змін по горизонталі, але хочуть залишити в недоторканому вигляді вертикаль СРУШ (старої радянсько-української школи), яка тримає школу в якості «надлишково керованої організації».

3. Призвичаїлись говорити абстрактні речі про те, що «вчителі важливі» і мають бути вільними, самостійними й розкріпаченими, але хочуть, щоб їх завжди можна було використати на підтанцьовуванні у влади (для створення масовок, забезпечення виборів тощо). Тому на практиці домінує підхід: «ми теж за колгосп, тільки не в нашому селі».

4. Оголошують війну бюрократизавру, але покладають надію на те, що він хіба що лусне від сміху, коли побачить, що замість реальної дебюрократизації, його продовжують годувати, наприклад, новими інструкціями із ведення класного журналу, замість того щоб знищити паперову «кормову базу» цієї потвори.

5. На словах пропагують свободу педагогічної думки та дії, але на практиці хочуть мати «молоко без корови», бо замість того щоб долати зашореність та стереотипність мислення вчителів, і надалі продовжують їх забемхувати, прищеплювати навчену безпорадність та комплекс жертви.

6. Публічно декларують, що «вчителем школа стоїть», але досі глибоко переконані у їхній недолугості та зашкарублості. Чудово розуміють, що у нас «немає інших вчителів», але не докладають ані найменших зусиль для того, щоб допомогти їм відростити давно обскубані крила.

7. Прямо чи приховано зобов'язують педагогів «працювати з батьками» (зокрема, для мобілізації їх зусиль на підтримку школи) і, водночас, свідомо перенаправляють агресію батьків у бік вчительства, удають, що «забороняють» батьківські внески тощо.

8. Проголошують принцип «гроші йдуть за дитиною», але не хочуть випускали їх зі своїх рук, воліють, щоб і надалі централізовано замовлялись підручники, обладнання тощо.

9. Хочуть, щоб зміст освіти змінювався відповідно до викликів часу, але щоб його й надалі визначали зверху ще до того, як діти переступлять поріг школи, дяді та тьоті, які багато десятиліть не бачили живих дітей.

10. Мріють, щоб школа забезпечувала рух учнів за індивідуальною освітньою траєкторією, як у Фінляндії, але кількість учнів у класі була, як у Китаї, щоб відбувся перехід від «масової» до індивідуалізованої освіти, але, наприклад, тьюторство залишалось привілеєм лише приватних шкіл.

11. Хотіли б, щоб з’явився новий освітній простір як територія свободи, але щоб вони зверху визначали, які саме «навчальні осередки» потрібні в 1-А класі Куцеволівської школи.

12. Визнають, що принцип необхідної різноманітності є базовим для розвитку будь-якої системи, але на практиці тяжіють до одноманітності (доведено компанією проти неНУШівських нетипових програм початкової школи)...

Далі буде про парадоксальність вимог роботодавців, вчителів, учнів і навіть «есперДів»...

Оригинал