Автор: Владимир Онацкий, заместитель директора по учебно-воспитательной работе.
Минула доба відтоді, як міністр освіти і науки повідомила про те, що КМУ затвердив Положення про сертифікацію педагогічних працівників. Минула майже доба відтоді, як я зробив спробу віднайти хоч щось позитивне, що давала б ця сертифікація школі, батькам, і, перш за все, самому вчителю. Ця спроба – це текст, який ви прочитали в попередньому блозі.
Немає хвалебних осанн міністерству ні від визнаних освітянських експертів, ні батьків, ні від вчителів. Не буде їх і від мене. Впевнений, не прочитаєте ви їх ні від Віктора Громового, ні від Ігоря Лікарчука, ні від Інни Большакової – не буде їх ні від кого, хто пропустив цю епопею з сертифікацією через своє серце, і кого прес-служба МОН назвала «купкою не розібравшихся людей, які ретранслюють свої страхи».
Я прийшов в освіту в 16 років з величезним бажанням працювати. Не все і не завжди виходило, було складно, були помилки, але все це змушувало постійно вчитись, знаходити правильні рішення. Я і зараз, через 30 років від свого першого уроку, з хвилюванням заходжу до класу. Так, хвилювання є, страху немає. Це хвилювання, мабуть, не зникне ніколи, бо кожен урок – це зустріч з тими, хто все розуміє та відчуває найменшу нещирість.
Так і ми, вчителі, за роки роботи навчились чудово все розуміти та відчувати нещирість. Ми пережили складні 90-ті... Пам’ятаю, як з колегою їхали в тролейбусі і в неї витягнули гаманець. Вона дуже засмутилась. – Багато грошей було? – Ні, там грошей не було зовсім, була довідка зі школи, що зарплату чотири місяці не виплачували, сам гаманець шкода… Але ми працювали, вчили дітей і свято вірили в те, що все буде добре. Ми підтримували студентів на граниті, були і на першому Майдані, і на другому. Ми і зараз працюємо, ну звісно ж, адже уряд ліквідував пенсії за вислугу років, зняв з себе відповідальність за виплату надбавок за вислугу років, а ставку вчителя-початківця зробив менше мінімальної. У регіонах працюють, навіть не отримуючи вчасно зарплати.
Так, економічно було складно майже завжди, але ніколи з екранів телевізорів не ретранслювали в маси очільники Міністерства освіти і науки, що найбільша проблема школи – це вчителі, бо вони не хочуть змінюватись. Також у МОН погані і студенти, які обрали педагогічні спеціальності, бо вони найгірше вчилися в школі і їх нікуди, окрім педагогічних вузів, не взяли, а вузи погані, бо так і не навчили студентів-неуків. Погані всі. Суцільна зрада.
Під час громадського обговорення освітяни говорили, що починати сертифікацію необхідно з випускників ВНЗ, щоб вони, отримавши цей сертифікат, отримали б доплату при працелаштуванні 20%. Це б одночасно або підтвердило б, або спростувало б твердження про неякісну підготовку випускників педвузів. А через рік можна б зібрати експертні оцінки директорів шкіл, батьків та зробити кореляційний аналіз, чи є ЗНО педагогів гарантією їх професійних успіхів. Не схотіли почути.
Немає сенсу переказувати обурення педагогів запровадженою процедурою. Хтось каже, що це обурюються професійно вигоріли люди, які не здатні до нового. Але ж це неправда. Не будуть закриті до нового люди вести професійні дискусії на освітянських форумах у вихідні та свята, не будуть вишукувати нові ідеї для своїх уроків. Але саме ці люди, тисячі освітян, сказали, що запровадження сертифікації зараз – це марнотратство, створення нових робочих місць для чиновників та приниження педагогів. Не почули. Не хочу ще раз писати, які ідеї освітян не були почуті. Бажаєте – напишіть під постом, тут почують кожного, тут –відкритий простір для вільних думок.
Отже, ми маємо те, що маємо: є пропозиція до вчителів початкових класів, а що вона дасть учителю, уявне та гіпотетичне, написано у попередньому блозі.
Читаємо, думаємо, аналізуємо, бережемо себе, єднаймося!
Оригинал
