Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования, и. о. директора Учебно-методического центра обеспечения качества образования.
В останній час у освітянському середовищі дедалі більше почали говорити про булінг.
Коли я, кілька років тому, про нього розповідав студентам, багато із яких були діючими працівниками шкіл, мою інформацію сприймали дивно... Сьогодні майже на всіх рівнях визнали, що учнівський булінг, на жаль, - це реалії нашого сьогодення.
Про це прикре явище можна говорити довго й багато. Але я сьогодні про інше. Я веду мову про булінг у ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕКТИВАХ. Коли об’єктами цькування з боку адміністрації, районного начальства та дам із методичних кабінетів стають окремі вчителі. Як правило ті, хто колись спробував відстоювати свої права чи боротися за права інших, хто насмілився сказати щось супротив думки директорів чи іншого начальства, хто відмовився виконувати незаконні накази чи розпорядження.
На жаль, величезна кількість педагогів, зіткнувшись з проблемою начальственного булінгу, ламається, припиняє з ним боротися. Це дуже погано для конкретної особитості. Але не менш погано й для інших членів колективу. Адже булінг з боку начальства деструктивно впливає на всіх, закріплюючи в колективі специфічну модель поведінки та самосприйняття, які можна охарактеризувати словами Тараса Шевченка: «Німі на панщину ідуть, і діточок своїх ведуть…»
А за великим рахунком, булінг у педагогічних колективах - реальна і дуже сильна загроза будь-яким реформам у освіті. Адже зацькований учитель - катастрофа. Його не можна пускати до дітей... Бо не виключено, що діти будуть також цькувати такого вчителя.
Найголовніша проблема булінгу в педколективах – мовчання та відчуття безпорадності. І про це багато пишуть мені учасники нашої групи «ДУП:школа».
На жаль, звільнити керівника з посади за булінг практично неможливо. Але, якщо НЕ мовчати і НЕ показувати власну безпорадність, то той, від кого йде булінг, неминуче змінить свою поведінку. І цьому є багато прикладів. Навіть бульдог, якщо на нього прикрикнеш чи замахнешся палицею, підіжме хвоста й буде лише огризатися...
Зрозуміло, що це тяжкий шлях. Інколи тим, хто на нього ступив, рух цим шляхом дорого коштує. Але перемога – завжди солодша. Тож обирати має кожен: бути жертвою булінгу чи відчути смак отієї перемоги. Знаю це на власному прикладі. Тому так і пишу.
Оригинал
