Наталья Слободянюк: взгляд на буллинг с новой стороны

Автор: Наталья Слободянюк, ОО Демократический Альянс Женщин.

Друзi, у нас країна булiнгу.

Напишу свою думки щодо статтi.

1. Учителi не люблять визнавати, що дiти їх цькують. Чому? Бо вмiння налаштувати стосунки з дiтьми - це складова професiйностi вчителя.

А працювати з проблемою, коли у вчителя «все ОК», неможливо.

2. Якщо вчитель сприймає девiантну поведiнку дiтей як цькування, можливо, йому слiд розстатись з цим дитячим колективом, а якщо «не вихованi всi діти», то може, i з професiєю. Бо якщо ми застосовуємо поняття «булінг», ми припускаємо, що вчитель вiдчуває себе жертвою.

Жертва не може бути Вчителем.

3. Автор залишив в тiнi адмiнiстраторiв. Хто в школi першим має надати допомогу вчителю? У мене, коли я викладала, були рiзнi дiти, рiзнi класи. Я встигла попрацювати в чотирьох школах. Більш незручнi ситуацiї виникали в тiй школi, де адмiнiстрацiя вiдмовлялась визнавати, що «складнi» дiти є проблемою школи також, а не лише вчителя.

4. Менi подобається нагадування автора про те, що «погана слава далеко біжить».

Дiйсно, переважна бiльшiсть вчителiв цiлком нормальнi люди. Але тодi давайте i на дiтей дивитись, як на людей. А то в статтi дiти виставленi як єдиний Монстр-МайстерБулiнгу-ДитяСвоїхБатькiв.

5. Давайте визнаємо, що дiти потребують психологiчної пiдтримки i допомоги бiльше, нiж дорослi. Все ж таки вони меншi, i формальну владу протягом навчального дня має вчитель над дитиною, а не навпаки.

P.S. Методи боротьби з булiнгом слiд би взяти в роботу.

Оригинал