В. Громовой: начальники и «дураки» - где альтернатива?

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

Хочу пояснити «шо я імєю етім сказать», коли використовую слоган: за освіту без начальника!

Звісно, без (само)управління жодна система не функціонує. Обома руками я ЗА кваліфікованих управлінців в освітній сфері, але я категорично проти присутності там нинішніх традиційних «начальників».

Начальник, - це офіційна посадова особа, яка наділена владою і має підлеглих. У пострадянській системі координат для нього понад усе є дотримання субординації та вміле маніпулювання зашуганими підлеглими, поведінка яких має відповідати омріяному еталону «мовчи, глуха, менше гріха».

Наша начальникоцентрована система освіти – це жорстке авторитарне управління (краще використати слово – понукання) у чітко вибудуваній ієрархічній системі. Ідеал управлінської культури нашого освітянського начальника: я чхнув, а мені в усіх школах сказали «Будьте здорові».

Бажання бути і залишатися начальником, у переважній більшості випадків, вмотивовано примітивними стимулами, які є дуже далекими від погляду на владу як шанс зробити добрі справи для людей, яких не знаєш особисто. Як правило, наш начальник одержимий двома простими завданнями: якомога довше всидіти у кріслі і, майже завжди, «накосити побільше зелені». З огляду на приземленість цих завдань, людина неодмінно починає спрощуватися і деградувати, як тільки вона отримує статус «начальника».

Маю наочні приклади коли розумне, інтелігентне створіння за півроку-рік перетворюється у відвертого самодура(ку). Сам закінчив свій похід у начальники як тільки побачив, що зі мною можуть відбутись незворотні зміни. Адже Система або робить тебе таким, «як усі», або витискає за борт…

Слід мати на увазі, що будь-яка влада на будь-якому рівні - це наркотик. Спробував смак влади, сподобалось, призвичаївся за кілька років і вже за вуха не відтягнеш від начальницького крісла... Тож, запобігти зловживанню владою можуть тільки обмежувачі: змінюваність, чітка функціональна відповідальність, неупереджена атестація…

Розум і прагнення до свободи не можуть уживатись із звичними для нас методами управління. Альфою і омегою начальникоцентрованої системи освіти є принцип: «ти начальник - я дурень, я начальник - ти дурень». Ініціатива в цій системі координат карається, а «сильно вумних» витискають.

Як наслідок, у цій спотвореній реальності є лише дві категорії людей: начальники і «дурні». Альтернативної реальності з іншими варіантами градації таке світобачення не допускає.

Начальники є там, де є установи як бюрократичний тип організаційної культури.

Звісно, у новому тисячолітті ієрархічна організаційна культура стала вкрай неефективною. Нову українську школу точно не збудуєш завдяки управлінським структурам, для яких понад усе є формальні правила, важливі не реальні результати роботи, а ієрархія, регламент, норми, гарні звіти, штучно створені спеціально для «дурнів» дурнуваті процедури тощо.

Освіта без «начальника» базується на ідеї: ми всі робимо одну справу. Тож зараз нам потрібен принципово новий тип управління, який ґрунтуватиметься на проектному принципі організації діяльності та у мережі партнерства. Управлінські структури мають стати достатньо гнучкими організаціями, в яких людей пов’язуватиме не жорстка ієрархічна підпорядкованість, а спільна зацікавленість у реалізації перспективних ідей, нова трудова етика та культура досягнень.

Сьогодні управлінським структурам перш за все потрібні люди, які вміють мріяти, здатні генерувати ідеї, мають проектне мислення. Адже для успіху будь-якого проекту потрібні не просто креативні особистості, а провісники майбутнього, здатні створювати світ навколо себе і просувати його як політичний, бізнесовий чи освітній проект. Тобто замість начальника має нарешті з’явитись професійний менеджер та лідер освіти ХХІ тисячоліття.

Менеджер освіти — це особа, яка професійно здійснює функції педагогічного(кадрового, фінансово-економічного тощо) менеджменту на рівні будь-якої педагогічної системи.

Саме за такими людьми майбутнє.

От тільки де ж їх взяти?!

Олександр Пилипчук пише: Скільки рівнів ієрархії керівництва потрібно в наш час? Інфраструктура 20-го століття вимагала: школа-район-область-держава (чи навіть республіка-союз). Зараз цей ланцюжок явно занадто довгий. Кумедно виглядає пересилання районом міністерських-обласних листів після того, як в міністерську базу внесено електронну адресу школи. Навіщо збирали адреси, якщо не шлють листи напряму?

Оригинал