Виктор Громовой: оставлять все «как есть» точно нельзя

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

Абстрактне.

У чому сила людей, які знаходяться всередині вертикалі управління освітою?

У їх потенційній (не)здатності вирішувати або, що значно частіше, створювати проблеми: комусь (не)вирішити питання з дитсадком, когось (не)працевлаштувати, для якоїсь школи (не)виділити кошти на ремонт, комусь (не)дати заробити на вічних ремонтах будівель навчальних закладів чи (не)поставках товарів і послуг…

Відповідь на запитання «Як здолати всевладдя вертикалі?» напрошується сама собою: треба прибрати у них ці узурповані повноваження.

Якщо ж у них відібрати ці можливості, вони нікому не будуть потрібні. Але треба визначитись, хто і як буде замість них вирішувати, пов'язані з освітою, проблеми?

Звісно, з позбавленням чиновництва права вирішувати (створювати) проблеми, відразу ж зміняться правила гри на освітньому полі.

Це означає, що поступово почнуть змінюватись і цінності всередині соціальної системи. А це і є початком зародження іншого не-начальникоцентрованого суспільства.

Яким буде це суспільство і якою буде освіта в цьому суспільстві?

Які нові цінності будуть в ньому утверджуватись?

Запитань багато і відповіді на них будуть непростими, але залишати все «як є» точно не можна.

Яким є «життя по вертикалі», ми добре знаємо.

Яким буде «життя по горизонталі», ще треба вирішити…

Для цього потрібні горизонтально мислячі люди, які вміють мислити категоріями нових можливостей.

На сьогодні, згідно з п. 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, у цього міністерства 90 функцій, та згідно з п. 91 воно здійснює «інші повноваження, визначені законом». За рівнем концентрації повноважень в освітній сфері на центральному рівні ми навіть не Росія, ми – симбіоз Туркменістану з Північною Кореєю.

Існує так зване магічне число Мілера «сім, плюс-мінус два» – правило, сформульоване американським психологом Джорджем Міллером ще у 1956 році. Згідно з ним, кількість об'єктів, яку середньостатистична людина може тримати в робочій пам'яті 7 ± 2 елементи, не більше 9 елементів, і не менше 5 елементів. Тож, якщо міністр хоче реально керувати роботою МОН як центральним органом виконавчої влади, треба негайно не менше 90% узурпованих функцій передати на інші (низові) рівні.

Зараз управління освіти на всіх рівнях продовжують працювати як традиційні установи, які виглядають як бюрократично-чиновницькі «динозаври» (на Заході управлінські «динозаври» в освіті вимерли ще в період переходу до школобазованого менеджменту упродовж 80-х років минулого століття).

Аксіоматичним є твердження, що установи як тип організаційної культури у новому тисячолітті стали вкрай неефективними. Зараз потрібен принципово новий тип управління, який ґрунтуватиметься на проектному принципі організації діяльності та у мережі партнерства. Управлінські структури мають стати достатньо гнучкими організаціями, в яких людей пов’язуватиме не жорстка ієрархічна підпорядкованість, а спільна зацікавленість у реалізації перспективних ідей, нова трудова етика та культура досягнень.

Сьогодні управлінським структурам перш за все потрібні люди, які вміють мріяти, здатні генерувати ідеї, мають проектне мислення. Адже для успіху будь-якого проекту потрібні не просто креативні особистості, а провісники майбутнього, здатні створювати світ навколо себе і просувати його як політичний, бізнесовий чи освітній проект.

Оригинал