Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.
Минув рік із тих днів, коли МОН посилено розпочало реформування (!?) системи загальної середньої освіти, зокрема, її початкової ланки.
Всі ми пам’ятаємо потужний інформаційний супровід процесу створення опорних шкіл, появи нових Хрестоматій з сучасної літератури для початкової школи, заборону використовувати червоний колір чорнила для виставлення оцінок і т.д. й т.п.
Мені здається, що в цивілізованій державі, в цивілізованій, а не в радянській системі управління освітою, очільники реформ мали б взяти в руки голови, зібрати різнополюсні думки та враження й добряче проаналізувати зроблене: що вдалося, що не вдалося, які проблеми... А вже потім рухатися далі.
А то , на жаль, маємо ситуацію поганого землероба: поле переорали, насіння якесь вкинули, а що з нього виросло - то інше питання. Без аналізу поточної ситуації не може бути ефективного управління нею. Кожен новий крок має здійснюватися на основі аналізу того, що зроблено. А у нас якось воно все інакше. Головне - уперед.
Мені можуть зауважити: аналіз буде зроблений на серпневих конференціях та на підсумковій колегії МОН: за кілька днів до початку нового навчального року? Ціну аналізу та прогнозу за кілька днів до початку навчального року на таких зібраннях ми знаємо і бачимо не перший десяток років.
Це - швидше ритуал, відвертий залишок совка. У серпневих нарадах та підсумкових колегіях позерства та самолюбування, лозунгів і закликів завжди більше, аніж аналізу, визнання помилок, визначення стратегій. Не на подібних урочистостях здійснюється ґрунтовний аналіз зробленого й відверто визначається, що не вдалося, та в чому помилилися. Це має бути постійна робота серйозної групи незалежних аналітиків та експертів. Лише тоді ця робота матиме якесь значення. На жаль, її немає. Розумію, що і не передбачається. Головне - уперед. Невже все те, що сьогодні робиться в освіті - то на краще?
Оригинал
