И. Ликарчук: инфантильные попечительские советы

Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.

Авторитарний стиль управління системою освіти в цілому, як і окремими закладами освіти, - одна із найбільш характерних рис сьогоднішньої освітньої системи. Незважаючи на багаторічні лозунги, заклики, програми і навіть нормативні документи, авторитаризм продовжує панувати в системі освітнього управління із «гори» до «низу». Починаючи від дрібниць і, закінчуючи, сутнісними речами.

На мою думку, авторитаризм - це один із найбільш потужних залишків совка в освітній системі держави, який стає загрозою не лише впровадженню концептуальних ідей НУШ, але й існуванню освітньої системи взагалі.

І хоч я є не дуже великим прихильником зарубіжних запозичень, але маю зазначити, що у інших країнах світу давно знайшли ефективний метод протистояння авторитаризму в закладах освіти. Це - функціонування піклувальних рад.

Між іншим, якщо про досвід, то ефективна робота піклувальних рад - це і наш власний дореволюційний досвід управління закладами освіти, який із успіхом був знищений «класиками» радянської педагогіки, «творчість» яких й досі продовжують студіювати в педуніверситетах...

Але відразу хочу зауважити, що я не веду мову про дебільно-інфантильні піклувальні ради, котрі діють в деяких закладах освіти. Чому «дебільно-інфантильні»? Та тому що відповідно до чинних нормативних документів вони створюються як допоміжний орган при керівникові закладу освіти, головною метою якого є залучення в заклад освіти додаткових коштів.

Чому «в деяких»? Та тому, що вони існують, в кращому випадку, на папері або й зовсім не функціонують. Як написав мені один директор школи: «Слава Богу, якось існуємо й без піклувальної ради. Та і в нормативних документах зазначено, що «піклувальна рада» лише «може створюватися»...

Так от, я веду мову про СПРАВЖНЮ піклувальну раду, яка буде реально управляти закладом освіти та її керівником, а не керівник нею. Я веду мову про піклувальну раду, котра буде призначати директора, встановлювати йому зарплату, розмір якої залежатиме від успіхів закладу та результатів його роботи, контролювати надходження та використання коштів, запрошувати на роботу кращих педагогів і т. д. і т. п.

Я за піклувальну раду, на засідання якої нерадивий директор чи ректор буде йти, боячись за можливість продовження своєї роботи; яка складатиметься із людей, котрі не залежні від закладу освіти, котрим ця рада буде опікуватися; яка захистить та відстоїть інтереси закладу в будь-яких інстанціях; яка буде відстоювати інтереси громади, членам якої цей заклад надає освітні послуги.

Я за такі піклувальні ради, членство в яких буде свідчити про особливу повагу суспільства до тих людей, хто добровільно та безоплатно покладе на свої плечі турботу та контроль за діяльністю дитячого садка, школи, ПТНЗ чи університету. Це буде СПРАВЖНЄ, а не опереткове громадсько-державне управління закладом освіти. Якого в нашій державі після 1917 року ніколи не було. Й, дивлячись на проект нового закону «Про освіту», й не буде.

Авторитаризм продовжуватиме правити бал. Це добре видно на прикладі прийняття та імплементації Закону «Про вищу» освіту, на перших етапах розробки якого я пропонував наділити піклувальні ради університетів усіма тими функціями, про які писав вище. Тоді ректори зробили все для того, щоб піклувальні ради при університетах залишились фіговим листочком, котрий мав би прикрити «срам і позор» нинішньої системи управління ними.

Що із того вийшло - бачимо. У системах загальної середньої, дошкільної та професійно-технічної освіти так є давно. Боюсь, що навіки... Бо в іншому не зацікавлений, насамперед, МОН. Адже, коли буде функціонувати СПРАВЖНЯ піклувальна рада, то забаганки МОН типу «провести суботник» виконуватися не будуть.

Оригинал