Александр Мирошниченко: о слишком активных детях

Автор: Александр Мирошниченко, актер, режиссер, драматург.

Колись в розмові з італійськими та французькими педагогами про проблеми освіти використав термін ГІПЕРАКТИВНА ДИТИНА. У нас це сталий вираз. Навіть не просто вираз, а ледь не медичний діагноз. Від цього лікують, з цим ведуть нещадну боротьбу.

Європейські педагоги подивились на мене, наче на дикуна. Потім пояснили, що сьогодні європейські вчителі вважають термін «гіперактивна дитина» не лише псевдонауковим, а й вкрай шкідливим.

Натомість там оперують дещо іншим терміном – ГІПЕРПАСИВНА ДИТИНА. Якщо відставити вбік всі наукові надбудови – сутність дуже проста.

У природі нормальної дитини закладена потреба бігати, лазити, стрибати. Це норма, проти якої вести боротьбу може лише, м’яко кажучи, не дуже розумна людина. А от якщо дитина не бігає, не лазить, не стрибає – це вже привід для тривоги.

Звичайно, є різні характери, є різні темпераменти. Але! Скільки разів ми читали записи в щоденниках типу: «Бігав на перерві» чи «Залазив на парту (на шафу, на вішалку)»?

А от хоч раз ви читали зауваження такого типу: «Сидів тихо за партою» чи «Занадто повільно пересувався школою»?

Звичайно, я іронізую. Звичайно, я не проти виховної роботи. Але є природа дитини, а є вимоги Міністерства освіти та комфорт для вчителів. Невже можливо перемогти природу?

Ніхто не говорить про те, що дитина не повинна засвоювати правила етикету чи гарної поведінки. Але що насправді є гарною поведінкою? Тут підміна понять. ЗРУЧНУ для педагогів поведінку учнів називають ГАРНОЮ. Дитину, яка зламала свою природу, називають вихованою.

Я далеко не закликаю до анархії. Ні! Але є така гарна приказка: «Якщо щось не можна зупинити – це потрібно очолити». Отже, потрібно не забороняти гіперактивність дітей, а організувати їх. І нарешті звернути увагу на гіперпасивних дітей…

Оригинал