С. Маркитаненко: образование как фактор развития

Автор: Сергей Маркитаненко, руководитель ИТ компании.

Як не дивно, але рівень суспільної освіти є незначним чинником для економічного зростання країни.

Коли Південна Корея та Тайвань почали свій економічний прорив, то освітній капітал суспільства був нижче середнього рівня у світі. 55% жителів Тайваню були неписьменними у 1946 році. Їх кількість зменшилась до 45% відсотків у 1960.Рівень писемності у Республіці Корея був нижчий, ніж у сучасній Ефіопії.

Як і у випадку з демократією та верховенством права, не освіта спричиняє економічний розвиток, а економічний розвиток дає можливість сім’ям краще навчати своїх дітей.

На противагу двом вищеназваним країнам, колоніальна адміністрація США вкладала великі кошти у розвиток середньої освіти у Філіппінах. Навіть зараз частка випускників вишів в цій країні є найвищою серед країн Південної Азії.

Але оскільки уряд не спромігся проводити ефективну аграрну та промислову політику, то витрати на освіту аж ніяк не вплинули на успішність країни.

Загалом існує дві спроби пояснити слабкий зв’язок між рівнем освіти та економічним зростанням.

Перше – навчають не тому. Більш успішні країни Північної Азії віддають перевагу навчанню прикладним наукам, копіюючи освітні принципи Німеччини (періоду індустріалізації), тоді як у Південній Азії освіта базується на англо-саксонській системі: велика кількість гуманітарних та суто наукових дисциплін.

Тому інженерна кваліфікація випускника Тайванського вишу зазвичай вище, ніж його однолітка з Малайзії. На початок 1980 року прикладне (як приклад – інженерне: навчання професії, на противагу отриманню «чистих» знань) навчання отримувало 55% відсотків випускників Тайванських вишів. Того ж року за кількістю інженерів на 100 000 населення Тайвань на 70% випереджував США.

Але знаючи про приклад СРСР, який щорічно штампував армію інженерів, ми розуміємо, що це дуже слабке пояснення.

Отже друге пояснення здається більш суттєвим і допоможе зрозуміти, чому формальна освіта зараз почувається трохи зле.

Важливо, не чому вчать людей, а де людина отримує знання. У розвинутих країнах, велику (як не найбільшу) частку важливих знань люди отримують поза освітніми інституціями, в першу чергу – на підприємствах.

Розуміння важливості навчання на підприємстві, в межах робочого процесу, дозволяє зрозуміти причини науково-інженерного відставання СРСР та його сателітів. Комуністичний режим вкладав значні кошти у розвиток академічних навчальних закладів і приділяв порівняно мало уваги навчанню на підприємствах.

На противагу в Японії, Кореї, Китаї (після 1978) та Тайвані значні суми інвестицій в освіту та науку направлялися не в академічні заклади, а у корпоративний сектор, на підприємства, які, конкуруючи на світовому ринку, щоденно стикалися з новими розробками і технологіями своїх конкурентів.

Японській дослідник Масаюкі Кондо, описуючи невдалі спроби Малайзії створити власні технологічні продукти і технології попри шалені кошти, що витрачалися на вищу освіту та науку, зазначив: «Розвиток технологій відбувається зусиллями фірм та компаній, а не державними (public) інституціями».

Тому якщо державна політика не призведе до створення компаній, які будуть спершу переймати закордонний досвід, а на його базі створювати та розвивати власні технології, то всі витрати на навчання та дослідження будуть марними.

Оригинал