Е. Панич: в чем должна быть мотивация к изменениям?

Автор: Елена Панич, кандидат исторических наук, Национальный педагогический университет им. Драгоманова.

Вчора мала розмову з одним дуже фаховим педагогом, вчителем приватної школи. Намагалася йому розказати, як це важливо - реформа освіти, на яку все ще не втрачаємо надії. З тим, що освіту треба реформувати, він в принципі погоджується. Але не так щоб особисто долучатися до процесу. Його школа працює добре, грошей загалом вистачає, програми вони розвантажують на власний розсуд. Спроби поділитися цим досвідом на загальнодержавному рівні вже були, але успіху не досягли. Немає охочих переймати досвід успішних приватних шкіл для державних, хоча це було б напевне корисно.

Але навіть не це цікаво. Якось він мене несподівано питає: "А тобі це нащо? Твоя донька вже виросла. Її шкільні травми вже не виправиш. Який сенс тобі переживати за всі ці реформи?"

Ось тут я задумалась. На чому взагалі має грунтуватися мотивація до змін, - до реформ, до подолання корупції, до виправлення всіх тих "пороків суспільства", про які іноді люблять говорити? Те, що така мотивація може бути у політичних еліт, теоретично пояснюється тим, що еліти хочуть або прийти, або втриматися при владі. А прості люди, пересічні громадяни? Який їхній інтерес долучатися до реформ, проявляти громадянську ініціативу, якщо не відомо, чи буде це мати хоч якісь позитивні наслідки для них особисто? Навіщо їм всі ці турботи "про суспільне благо", коли можна будувати окремий затишний світ для себе і своїх дітей. А інших все одно не захистиш. Всіх не зробиш щасливими. Така от життєва філософія...

Оригинал