Игорь Ликарчук: как педагоги могут молчать?

Автор: Игорь Ликарчук, экс-руководитель Украинского центра оценивания качества образования.

Пройшло кілька днів, як освітянській спільноті стало відомо про визначення Мінфіном (?) переліку загальноосвітніх навчальних закладів, які будуть експериментальними в реалізації проекту створення освітянських "острівців щастя" - опорних шкіл.

Від інших тисяч загальноосвітніх шкіл "опорні" будуть відрізнятися, насамперед, потужним фінансуванням, як із бюджету, так і за рахунок міжнародних грантів.

Але, почувши цю інформацію, освітянська спільнота і чиновники від освіти фактично ніяк на неї не прореагували. Чиновників можна зрозуміти: у них спадковий страх і принизливе запобігання перед фінансистами різних рівнів. Але мовчання освітянської спільноти дивує.

Невідомі критерії відбору шкіл, які апріорі отримають краще фінансування, порівнюючи з іншими. Утаємничена процедура відбору таких закладів. Відсутність будь-яких конкурсних засад і участі освітянських громадських організацій у цьому процесі.

На мою думку, це свідчить про те, що таке рішення Мінфіну опустило саме громадські організації освітян, як кажуть в народі, "нижче плінтуса". І показало, що останні до серйозної участі в громадсько-державному управлінні освітою не здатні.

Їх доля - показушні семінари, відкриті уроки, якісь малозначущі для тих, хто приймає рішення, обговорення, та сидіння у президіях із загляданням у рот чиновникам. А невже не могла, скажімо, "Асоціація керівників шкіл України" на чолі з пані Олена Онаць, висловити свою принципову позицію стосовно подібних дій. Могла б, якби, звичайно, така позиція була. І не лише висловити позицію, але й вжити інших заходів, котрі можливі в рамках чинного законодавства. Й вимагати, щоб цей перелік закладів був узгоджений з громадськими освітніми інституціями. Адже бюджетні гроші - це не гроші Мінфіну. Це наші з вами гроші.

Тож напрошуються зовсім не втішні висновки.

Перший. Чи потрібні нам такі громадські організації, головним змістом яких є виставково-опереткова діяльність?

Другий. Чи збудуємо ми з такими освітянськими громадськими організаціями громадсько-державну систему управління освітою? Між іншим, названій мною вище Асоціації, виповнюється 25 років з дня її створення. Промовисто...

P.S. (1) Риторичне запитання. Чи потрібно було б створювати "острівці освітнього щастя", якби всі загальноосвітні навчальні заклади отримували б адекватне фінансування?

P.S. (2) Думаю, що для нового Міністра освіти і науки це також своєрідний тест. Будемо чекати реакції.

Оригинал