Виктор Громовой: какой должна быть новая школа

Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.

Дуже типовий "глас народу", адресований новому міністру освіти:

"Подменять необходимость изменения самой системы и программ среднего образования 12-летним сроком пытки для молодого поколения, которая кратко отображается в такой иллюстрации, когда "лампочка учит планшеты устройству устаревшего компьютера", просто недопустимо.

"Пожалуйста, уберите из правительства "реформаторов". Сбейте Лилию Гриневич на взлете с ее 12-летней школой". Irina Sinchalova

Це проста відповідь на складне запитання, яка завжди неправильна. Якщо дитина в школі мучиться, то звісно краще відмучитись 10 років, а не 12-ть. Мова не йде про "12-летний срок пытки для молодого поколения". Мова має йти про освітянську амністію для наших дітей, яку можна провести лише шляхом побудови індивідуальноцентрованої школи, яка не школа!

Звісно, сьогодні шкільна реальність визначається сумними реаліями, а не викликами майбутнього. Звісно, школа відзеркалює нинішній момент розвитку суспільства з усіма його буденими настроями, симпатіями, очікуваннями і сподіваннями.

Але ми не будемо залишати в незайманому вигляді всім остогидлу розтягнуту на 12-років початкову школу - казарму. Ми почнемо будувати нову освітню реальність в якій буде інша школа.

Школа – це радість живого спілкування віч-на-віч (Face to Face). Живе спілкування може дати дитині те, що не можуть дати ніякі ІКТ(навички командної роботи, розвиток EQ, вміння вибудовувати глибокі стосунки, розвивати лідерський потенціал тощо). Школа із спілкуванням віч-на-віч vs соціальні медіа.

Як вважає музикант, філософ і автор «комплексно-хвильового уроку» Михайло Казіник: «Школа повинна бути радісним спогадом дитинства, найсвітлішою частиною життя людини».

Школа це не «королівство нудних тіток», це місце зосередження позитивних, життєрадісних людей, які викликають такі ж позитивні емоції. Має бути омріяна Сухомлинським "школа радості" із щасливим навчанням та щасливим вчителюванням, із індивідуальними освітніми траєкторіями та індивідуальним педагогічним супроводом (замість теперішнього репетиторства).

Школа – це місце особистої зустрічі з вагомим(и) дорослим(и), який(і) стає(ють) драйвером(ами) твого саморозвитку. Дорослий(лі) мають по великому рахунку лише одне завдання - допомогти дитині бути собою (знайти споріднену працю, вибудувати власну освітню траєкторію тощо).

Комусь із учнів для того, щоб бути собою потрібен «батіг», іншому – «пряник», для третього потрібна – «жилетка для сліз», четвертому - розумна провокація, п'ятому…

Школа може стати компасом професійного вибору життєвого простору…

Школа – це база для оздоровлення дітей, психолого-медико-педагогічної реабілітації та соціальної підтримки.

Школа – це косультаційний центр для батьків та осередок педагогігації громади.

Школа – це емоційно-інтелектуальне освітнє середовище у якому має бути усе необхідне не тільки для досягнення академічних успіхів, а і для вироблення соціально-емоційних навичок (розуміння власних емоцій та управління ними, розуміння емоцій інших, здатність вибудовувати гармонійні стосунки з батьками та ровесниками, уміння самомотивуватись тощо).

Є два варіанти розвитку подій:

1. Освіту можна і надалі тримати у режимі інерційного чи консервативного відтворення з тим, щоб спробувати залишити «усе як є» навіть ціною неминучої примітивізації та втрат можливостей для розвитку.

2. Спробувати стрибнути «вище голови» з тим, щоб досягнути якісного стрибка. Для цього треба, щоб освітяни випрямились і почали думати.

Що оберемо?

Оригинал