Автор: Виктор Громовой, образовательный эксперт, заслуженный учитель Украины.
Ще раз про МОНотеїзм в освіті
Монотеїзм (від грец. monos - один, єдиний і theos - Бог) - релігійна концепція, яка виходить із поклоніння єдиному Богові; віра в єдиного Бога.
МОНотеїзм - віра в те, що можливо реформувати освіту зверху за «вказівками» МОН, яка призводить до імітації бурхливої діяльності(ІБД) на всіх щаблях освітньої ієрархії за напрямками, які ніби-то збираються реформувати.
Світовий досвід показує, що будь-які реформи освіти, ініційовані «згори», приречені на поразку. Без потужної суспільної підтримки знизу намагання нав'язати реформи зверху будуть приречені на поразку. Єдино можливий результат такого псевдореформування – імітація реформ і профанація ідей.
Якщо страшенно інерційній системі освіти (освітянському «Титаніку») неможливо задати іншу траєкторію руху, треба пересідати в «шлюпки». Звісно, пасажирам цих шлюпок треба розв'язати руки для того, щоб «порятунок потопаючих» міг стати «справою рук самих потопаючих». І тоді хоч хтось прийме грамотні рішення і допливе до незвіданих берегів нової освіти. Інші загнуться (стануть академічними банкрутами і зникнуть), бо не дуже хотіли гребти веслами чи обрали хибний напрямок руху. Так, нам доведеться змиритись із тим, що вони загнуться, інакше загнеться вся країна.
Реформувати освіту зверху неможливо, її можна реформувати лише знизу, - це аксіома!
У будь-якій країні для того щоб реформувати шкільну освіту, спочатку розвивали вчительське середовище, ефективно комунікували з суспільством з приводу змін в освіті, підтримували лідерів нової освіти.
Як показало опитування Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» (червень- вересень 2015 р.), на питання «Хто повинен ініціювати реформу освіти?» майже половина батьків(45% ) і третина педагогів (34%) відповіли: МОН!
Тобто, на їх думку, реформа освіти повинна йти зверху.
Нам досі здається, що варто призначити міністром прогресивного чолов'ягу і все відразу зміниться: і школи стануть вільнішими, і вчителі творчими, і в дітей з'явиться мотивація вчитися. Та згодом виявляється, що міністри, які навчилися говорити «правильні» слова, можуть говорити одне, а тихцем робити інше.
Останні два роки ми знаходимось у полоні ілюзії про те, що як тільки Верховна рада прийме «правильний» закон «Про освіту», відразу ж у вітчизняній освіті все зміниться на краще.
Звісно, згодом виявиться, що і прогресивний (чи не дуже) закон сам по собі не запрацює. Потрібна системна робота усієї освітянської громади (а не тільки органів управління), спрямована на створення нової освітньої реальності.
Адже лише в казці барон Мюнхгаузен сам себе може витягнути з болота за чуба. Освітянське середовище теж є досить «болотним» і, м'яко кажучи, не дуже любить зміни. Особливо у випадку, якщо не зрозумілі плюси новацій і немає впевненості, що реформи будуть на користь нам усім.
МОНотеїзм в освіті не враховує того факту, що «реформи зверху» приречені на поразку там, де відсутнє принципове порозуміння щодо їх мети та механізмів здійснення.
Реформа повинна починатись із нового світогляду, а її провідні ідеї мають стати засобом консолідації суспільства заради майбутнього наших дітей. Ніякі реальні реформи не можливо провести у суспільстві, в якому переважна більшість освітян мислить неадекватно до реалій сучасної епохи. Доводиться констатувати, що в освітній сфері нам катастрофічно бракує інтелектуалів чи хоча б людей, здатних до побудови логічних ланцюжків алгоритму змін.
Так, для запуску механізму саморозвитку освіти, які здетонують справжнє реформування освіти знизу, потрібна політична воля. На жаль, у нас добре досліджена тема «механізми державного управління освітою» і абсолютно відсутнє поняття «механізми саморозвитку освіти», які можуть розбудити сили змін. Серед механізмів саморозвитку освіти в першу чергу варто назвати мотиваційні механізми стимулювання активності учасників освітнього процесу (зняття перепон для свободи педагогічної думки і дії, розвиток освітнього лідерства тощо).
Навряд чи ми зможемо динамізувати розвиток системи освіти і без нових фінансових механізмів, зокрема, якщо так і не відважимось реалізувати на практиці принцип «гроші йдуть за дитиною».
Слід перезапустити і управлінські механізми розвитку освіти, зробивши акцент на тих, які пов'язані із децентралізацією, «роздержавленням» школи і задіюванням громадської складової сил змін («повернути школу народу»!).
Інакше ми точно опинимось у ситуації «останньої зупинки», коли вже навіть не імітуватимемо бурхливу діяльність (ННIБД).
Ну дуже довго запрягаємо з реформуванням освіти... Може, згодом "швидко поїдемо"?
Оригинал
