Osvita.ua Высшее образование Рефераты Психология Аутичні діти. Корекція комунікативних навиків
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Аутичні діти. Корекція комунікативних навиків

Ранній дитячий аутизм — особлива аномалія психічного розвитку, якій характерні стійкі і своєрідні порушення комунікативної поведінки, емоційного контакту дитини з навколишнім світом і вміння правильно реагувати на зовнішні ситуації

Основна ознаку аутизму, неконтактність дитини, виявляється зазвичай рано, вже на першому році життя, але особливо чітко у віці 2—3 років в період першої вікової кризи

Зміст
1. Природа РДА.
2. Теорії виникнення захворювання.
3. Порушення комунікативної поведінки при РДА.
4. Корекція комунікативних навиків у дітей з аутизмом.
4.1 Рівневий підхід до оцінки порушень емоційної сфери дітей.
4.2 Корекція розладів у дітей з аутизмом.
4.3 Психотерапія РДА за участю дітей-співтерапевтів.
Список літератури.

1. Природа РДА

З клінічного погляду ранній дитячий аутизм є одним з найбільш важких порушень розвитку. Поведінці дітей з раннім дитячим аутизмом характерна байдужість або захисна реакція стосовно "нормальних" пропозицій контакту, спілкування; напружено-боязлива прихильність до певних щоденних устроїв і процедур; однобічність, самостимульовані практичні підходи; недостатній розвиток засобів вираження, комунікації (мови, міміки) і неготовністю до практичних вимог життя.

Все вищезазначене є концентрованим вираженням стану соціально-афектної та пізнавальної (логічною) незрілості (Miller Ст, 1982). Представники нейрофізіологічної концепції (Rimland Ст, 1964) кваліфікують її насамперед як прояв центральних порушень процесів обробки подразників нервової системи. Водночас, з позицій психології підсвідомості (Bettelheim Ст, 1977), підкреслюється значення неправильного ставлення матері до дитини в ранньому дитинстві як вагомої причини виникаючих розладів. В даний час більшістю дослідників визнається поліетилогічність раннього дитячого аутизму, проте нікому не удалося визначити суть синдрому.

Термін «аутизм» (від грецького autos) ввів швейцарський психіатр Л. Каннер у 1943 р. лікар вперше дав цілісний опис синдрому, який він визначив як ранній дитинячий аутизм (РДА). Однак дослідження в цій області  були проведені зовсім недавно.

З часів опису РДА Каннером і незабаром Аспергером виділяють дві його форми: синдром дитячого аутизму Катера і аутична психопатія Аспергера.

Варіант Аспергера зазвичай легший, при ньому не страждає “ядро особи”. Цей варіант багато авторів відносять до аутичної психопатії. У літературі представлені описи різних клінічних проявів при цих двох варіантах аномального психічного розвитку. Наприклад, РДА Каннера зазвичай рано виявляється — в перші місяці життя, або впродовж першого року. При синдромі Аспергера особливості розвитку і дивакуватість поведінки, як правило, починають виявлятися на 2—3 році і чіткіше — до молодшого шкільного віку. При синдромі Каннера дитина починає ходити раніше, ніж говорити, при синдромі Аспергера мова з'являється раніше ходьби. Синдром Каннера зустрічається як у хлопчиків, так і у дівчаток, а синдром Аспергера вважається за “крайнє вираження чоловічого характеру”. При синдромі Каннера має місце пізнавальний дефект і важчий соціальний прогноз, мова, як правило, не має комунікативної функції. При синдромі Аспергера інтелект більш збережений, соціальний прогноз значно кращий і дитина зазвичай використовує мову як засіб спілкування. Зоровий контакт також кращий при синдромі Аспергера, хоча дитина уникає чужого погляду; спільні і спеціальні здібності також краще при цьому синдромі.

2. Причини виникнення захворювання

Спочатку аутизм вважався тільки психіатричною або психологічною проблемою, його навіть досить довго плутали з шизофренією. Потім в усьому звинувачували батьків, які мало приділяли уваги дитині.

Аутизм може виникати як своєрідна аномалія розвитку генетичного ґенезу, а також спостерігатися у вигляді ускладнюючого синдрому при різних неврологічних захворюваннях, у тому числі і при метаболічних дефектах. Клінічна диференціація РДА має важливе значення для визначення специфіки лікувально-педагогічній роботи, а також для шкільного і соціального прогнозу.

Існує думка, що аутизм це не хвороба, це симптоматика, яку скорочено назвали одним словом, причиною її є багато проблем. Вважається, що аутична поведінка є інтегральним розладом з різною етіологією і патогенезом. З'ясування у кожному конкретному випадку механізмів його розвитку на клінічному етиопатогенетичному рівні має важливе практичне і теоретичне значення. Природу цього явища до сьогодні не вивчено, як з ним боротися також ніхто достеменно не знає. Аутизмом зараз називають все, чому не знайшлося пояснення. Дитині перевіряють все але нічого не знаходять, а проблема є і довкола цієї проблеми є цілком чітка симптоматика.

Вважається, що ранній дитячий аутизм частіше виникає в певному сімейному середовищі, звичайно це інтелектуальне середовище. Відомо також, що аутизм спостерігається у первістків і єдиних дітей в сім'ї.

Існує різний підхід до розуміння виникнення аутичної поведінки: одні автори вважають, що аутизм може виявлятися вже з народження, інші вважають за краще виділяти аутизм первинний і вторинний. Первинний розглядається як вроджена генетично зумовлена схильність, вторинний — як форма сформованих поведінкових реакцій. Практика показує, що зазвичай присутнє поєднання цих двох механізмів.

60 років тому це було вкрай рідкісне захворювання, зараз замість кількох дітей на 10000 на аутизм страждає в середньому 1 на 200 дітей, а в деяких країнах статистика ще гірша - в Англії це 1 на 80. Зростання аутизму в світі вже зіставляють за масштабами з епідемією. Випадки захворювання збільшуються в середньому від 25% до 100% в рік в одному і тому ж регіоні.

Останнім часом це захворювання все частіше відносять до розряду захворювань пов’язаних з проблемами оточення. Під оточенням розуміється їжа, ліки, повітря, вода, брак необхідних поживних мікроелементів, вміст токсинів в довкіллі, тобто, все, що оточує нас може мати потенційну небезпеку для людини.

Звичайно, така реакція як аутизм виникає не у всіх, хтось може протистояти шкідливому впливу ззовні, а хтось вже ні. Аутисти просто набагато вразливіші до цих подразників.

Ще 10 років тому аутизм вважався невиліковним захворюванням, зараз почали з’являтися історії успіху. Але і досі кожна така перемога сенсація і щоразу ця перемога давалася дуже і дуже нелегко.

Існує думка, що зростання захворюваності на аутизм пов’язане зі збільшенням числа вакцин, що містять нейротоксин — етилртуть. Водночас педіатри називають це збігом.

Зокрема Ден Олмстед у своїх стаття “Епоха аутизму//United Press International” звертає увагу на те, що вперше аутизм виявили майже одночасно і в США, і в Європі.

У 1943 р. дитячий психіатр Лео Каннер опублікував свою епохальну статтю в університеті Джона Хопкінса в Балтіморі; аналогічна робота педіатра Ганса Аспергера, присвячена дітям з менш вираженим ступенем аутизму, була опублікована у Відні у 1944 р, пише Ден Олмстед.

Виникнення аутизму одночасно на різних континентах — не збіг, переконаний Ден Олмстед. Така одночасність означає, що хворобу спровокував якийсь єдиний для різних місць чинник.

Цим чинником може бути одночасне для різних країн попадання в організм дітей етилртуті, причому не обов'язково у складі вакцин. Ден Олмстед дізнався, що дана особливо небезпечна форма органічної ртуті використовувалася приблизно з 1930 р. у виробництві фунгіцидів. Саме Моріс Хараш, американський хімік, який запатентував вживання цієї сполуки у вакцинах, — там вона застосовується під назвою тимеросал — вперше використав органічну ртуть для дезінфекції насіння.

Дві компанії (одна німецька, інша американська) створили церезан — фунгіцид на основі етилртуті. Спільне підприємство продавало цей фунгіцид і в Європу, і в США. Етилртуть досі входить в більшість вакцин від грипу, які отримують вагітні жінки і маленькі діти. Варто зауважити, що сільгосппродукти, які містять ртуть заборонені у сільгосппродукції у зв’язку з шкідливим впливом на людину та довкілля.

Отже, причиною виникнення аутизму могло бути — вважає Ден Олмстед — дія етилртуті через сільськогосподарські добрива. Таким чином, у деяких дітей, чутливих до дії нової нейротоксичної форми ртуті, розвинулося нове неврологічне захворювання — аутизм.

3. Порушення комунікативної поведінки при РДА

Рання діагностика аутизму має важливе значення, оскільки прогноз цієї аномалії розвитку в значній мірі залежить від часу початку психолого-педагогічної корекції і лікування.

У дитини з аутизмом порушено формування всіх форм довербального і вербального спілкування. Перш за все у неї не формується зоровий контакт, дитина не дивиться в очі дорослого, не протягує ручки з німим проханням, щоб її взяли на руки, як це робить здорове маля вже на першому етапі соціально-емоційного розвитку.

На всіх етапах розвитку дитина з аутизмом в спілкуванні з тими, хто оточує не звертається до мови міміки і жестів, як це роблять діти першого року життя, а також діти з порушеннями слуху і мови.

Основна особливість дітей з аутизмом — це прагнення уникати контакту з іншими людьми. Дитина ні на кого не дивиться, не спілкується з тими, хто довкола.

Зорова увага дітей з аутизмом украй вибіркова і дуже короткочасна, дитина дивиться наче повз людей, не зауважує їх і відноситься до них як до неживих предметів. Водночас їй характерна підвищена вразливість, її реакції на те, що оточує часто непередбачувані і незрозумілі. Така дитина може не зауважувати відсутності близьких родичів, батьків і надмірно хворобливо і збуджено реагувати навіть на незначні переміщення і перестановки предметів в кімнаті.

При аутизмі своєрідний характер має ігрова діяльність. Її характерною ознакою є те, що зазвичай дитина грає сама, переважно використовуючи не ігровий матеріал, а предмети домашнього вжитку. Вона може довго і одноманітно грати зі взуттям, шнурками, папером, вимикачами, дротами тощо. Сюжетно-ролеві ігри з однолітками у таких дітей не розвиваються. Спостерігаються своєрідні патологічні перевтілення в той чи інший образ у поєднанні з аутичним фантазуванням. При цьому дитина не зауважує оточуючих, не вступає з ними в мовний контакт.

Для дітей з аутизмом характерні різноманітні порушення психомоторики, які виявляються, з одного боку, в моторній недостатності, відсутності рухів співдружності, а з іншого — в появі одноманітних, стереотипних рухів у вигляді згинання і розгинання пальців рук, потягувань, махів кистями рук, підстрибуванні, обертання довкола себе, бігання навшпиньки тощо. Особливо характерні кругові рухи кистями рук біля зовнішніх кутів очей. Такі рухи з'являються або посилюються при хвилюванні, при спробі дорослого вступити в контакт з дитиною.

Міміка дитини невиразна, характерний погляд повз або “крізь” співбесідника.

Багатьом дітям з аутизмом притаманна підвищена лякливість, вразливість, схильністю до страхів, при цьому особливо виражений страх новизни, який розглядається як хворобливо загострений інстинкт самозбереження.

Інтелектуальний розвиток цих дітей досить різноманітний. Серед них можуть бути діти з нормальним, прискореним, різко затриманим і нерівномірним розумовим розвитком. Відзначається також як часткова або спільна обдарованість, так і розумова відсталість.

До характерних ознак раннього дитячого аутизму належить порушення мови, що відображає основну специфіку аутизму, а саме — не сформованість комунікативної поведінки. Тому у дітей з аутизмом, перш за все, порушений розвиток комунікативної функції мови і комунікативної поведінки в цілому. Незалежно від часу появи мовлення і рівня його розвитку, дитина не використовує мову як засіб спілкування, вона рідко запитує, зазвичай не відповідає на питання оточуючих в тому числі і близьких для неї людей. Водночас в неї може досить інтенсивно розвиватися “автономна мова”, “мова для себе”.

Серед характерних патологічних форм мови перш за все характерні ехолалії, химерна, часто скандована вимова, своєрідна інтонація, характерні фонетичні розлади і порушення голосу з переважанням особливої високої тональності в кінці фрази або слова, дитина довго називає себе в другій або в третій особі, відсутність в активному словнику слів, що позначають близьких для дитини людей, наприклад, слів мама, тато інші предмети, до яких у дитяти є особливе ставлення: страх, нав'язливий інтерес, їх одушевлення, тощо.

На відміну від мовних порушень, наприклад, алалії, мова при аутизмі на початкових етапах може розвиватися нормально або навіть пришвидшено, і дитина за темпом її розвитку інколи обганяє здорових однолітків. Потім, зазвичай до 30 місяців (в середньому близько 18 місяців) мова починає поступово втрачатися: дитина перестає говорити з оточуючими, хоча інколи може розмовляти сам з собою або уві сні, тобто не розвивається комунікативна функція мови. Втрата мови завжди поєднується з втратою виразної жестикуляції і імітаційної поведінки. При цьому така втрата мови частіше спостерігається у дівчаток.

При ранньому дитячому аутизмі в домовленнєвий період часто спостерігається відсутність лепетання і слабкий розвиток функції наслідування. Дитина не виконує прості мовні інструкції, хоча непрямими методами можна визначити, що вона розуміє мову. Більш ніж у 50—70% дітей з раннім дитячим аутизмом спостерігається недостатність використання жестів і інтонації в спілкуванні. На початку мовного розвитку ехолалії з'являються рідко, але вони можуть мати місце в старшому дошкільному віці.

Діти з аутизмом рідко використовують повноцінну мову в спілкуванні. У старшому дошкільному віці вони зазвичай погано говорять за межами звичного для них оточення, у них нерідко спостерігаються стійкі аграматизми, вони майже ніколи не використовують особовий займенник я і ствердне слово та.

У деяких випадках аутизм може поєднуватися з різними мовними порушеннями, у тому числі з алалією. Ці форми особливо несприятливі стосовно розвитку мови, оскільки два цих дефекти взаємно підсилюють один одного.

Нерідко різні мовні порушення, у тому числі і алалія, можуть ускладнюватися окремими проявами аутичної поведінки.

Різні варіанти аутичної поведінки можуть формуватися повторно у дітей з важкими формами порушень мови і слуху. Важливе значення має клінічна диференціація різних форм аутичної поведінки стосовно кожної окремої дитини. Важливість цієї диференціації пояснюється ще і тим, що, як добре відомо, діти з аутичною поведінкою складають групу підвищеного ризику розвитку важкого психічного захворювання — дитячої шизофренії.

4. Корекція комунікативних навиків у дітей з аутизмом.

Емоційні розлади є однією з частих причин, які зумовлюють відхилення в психічному розвитку дитини. Згідно теорії періодизації індивідуального психічного розвитку (Г.К.Ушаков, 1973; В.В.Ковальов, 1979), афектний рівень реагування має місце у дітей дошкільного і молодшого рівня. Тому під впливом різних несприятливих чинників навколишнього середовища і при різних відхиленнях в розвитку і нервово-психічних захворюваннях на цьому віковому етапі найчастіше виявляються різні емоційні розлади. Це не означає, що вони не можуть проявитися в ранішому або в більш старшому віці, але на цьому віковому етапі вони зазвичай є більш вираженими.

Для афектного рівня реагування характерна поява страхів, підвищеній афектній збудливості.

4.1. Рівневий підхід до оцінки порушень емоційної сфери дітей

У психології розроблений рівневий підхід до оцінки порушень емоційної сфери у дітей (В.В.Лебедінський, 1980, 1985, 1990). Цей підхід ґрунтується на закономірностях розвитку емоційної регуляції здорової дитини. Першим рівнем регуляції вважається рівень польової реактивності, при якому можливі лише пасивні форми психічної адаптації. При нормальному розвитку цей рівень ніколи не виявляється самостійно, а виступає лише у вигляді фонового, який забезпечує афектне передналаштування до активної взаємодії індивідуума з тим, що оточує.

Другий рівень регуляції — рівень стереотипів має важливе значення в розвитку перших реакцій пристосування дитини до свого оточення і формуванні активної виборчої адаптації. Він починає активно виявлятися у дитини перших трьох місяців життя. При порушеннях психічного і особливо емоційного розвитку, як це має місце при ранньому дитячому аутизмі, у неї спостерігаються характерні емоційно-поведінкові розлади у вигляді страхів при зміні звичної обстановки, змін режиму, розширення кола спілкування.

Другий рівень регуляції забезпечує не так спільна рівновага, як направлений на посилення стенічних активних реакцій на основі вироблення різноманітних способів автостимуляції, направленої на підтримку позитивних емоцій. Емоційні розлади, які спостерігаються у дитини можуть бути зумовлені дисфункцією цього рівня. При цьому дитина виробляє звичку зосереджуватися на цих відчуттях і починає менше реагувати на зовнішні стимули, що приводить до відставання в розвитку.

На третьому рівні емоційної регуляції основні афектні переживання зв'язані, головним чином, з досягненням бажаного. Цей рівень емоційної регуляції у здорового дитини починає функціонувати у віці 3—6 місяців.

У цей період у дитини активно розвивається її взаємодія з дорослим і, перш за все, з матір’ю, яка її афектно “заражає” і “заряджає”.

На четвертому рівні емоційної регуляції більш активними стають комунікативні форми регуляції (зорове спілкування, мімічні і інтонаційно виразні голосові реакції, жести, рухи). У цей період розвивається найважливіша домовленнєва активність — лепет, формуються інтеграційні і сенсорно-ситуаційні зв'язки. Особливістю поведінки здорової дитини на цьому рівні емоційної регуляції є постійне зосередження на певному виді діяльності.

Готовність до спільної ігрової діяльності дитини виявляється в тому, що вона пожвавлюється у відповідь на загравання, починає вимовляти окремі звуки, сміється. Новим компонентом в спілкуванні з дорослим стає простягання рук, показуючи, що вона хоче на руки, або тягнеться до далекого предмету, показуючи, що хоче, щоб до нього наблизили цей предмет. Поступово у дитини все розвивається орієнтація на емоційну оцінку дорослого, у зв'язку з чим мати отримує сприятливу можливість для виховання малюка, позитивно підкріплюючи позитивні форми його поведінки і обмежуючи негативні.

Подальший розвиток і вдосконалення емоційних реакцій сприяє збагаченню і різноманітності поведінкових проявів при спілкуванні малюка з дорослим. Поступово розвивається і удосконалюється новий тип спілкування дитини з дорослим — наочно-дієвий.

4.2.   Корекція розладів у дітей з аутизмом

При діагностиці психічного розвитку дитини перших років життя особливо важливе значення має комплексна оцінка її емоційних реакцій з визначенням рівня емоційної регуляції. При цьому особливо важливо оцінити реакції дитини на спілкування з дорослим або іншими дітьми.

При нормальному психічному розвитку завжди має місце узгоджена робота всіх рівнів емоційної регуляції. При соматичній ослабленій і особливо при відхиленнях в розвитку і нервово-психічних захворюваннях ця узгодженість в роботі рівнів емоційної регуляції порушується, і у дитини виникають різні емоційно-поведінкові розлади. Ці розлади можуть бути тимчасовими, пов'язаними з віковою кризою або соматичною ослабленістю, або можуть виявлятися досить стійко і при неправильній поведінці батьків закріплюватися за типом умовно-рефлекторних зв'язків. Перша вікова криза припадає на вік між двома і трьома роками, коли у дитина диференціює себе з-поміж інших людей і диференціює людей на своїх і чужих. У цей період дитина починає впізнавати себе в дзеркалі і говорити про себе в першій особі. Зростання самосвідомості і прагнення до самостійності зумовлюють частоту емоційно-поведінкових розладів на цьому етапі. Прагнучи до незалежності, дитина проявляє негативізм і упертість на зауваження і заборони дорослих.

Для попередження емоційних і поведінкових розладів дуже важливо, щоб дорослі ставилися до малюка дбайливо, з великим терпінням і пошаною. При цьому у жодному випадку не можна пригнічувати або залякувати дитину, необхідно одночасно стимулювати і організовувати її активність, формувати довільну регуляцію поведінки. Існують особливі форми емоційної патології, при яких порушений механізм емоційно-поведінковій адаптації. Це — перш за все, ранній дитячий аутизм (РДА).

На основі представленого рівневого підходу у російській психології розроблені основні напрями корекції емоційних розладів у дітей з аутизмом (К.С. Лебединська, О.С.Нікольська, 1988, В.Влебединський, О.С.Нікольська, Е.Р.Баєнська, М.М-Ліблінг, 1990). Психологічна корекція направлена, перш за все, на подолання негативізму і встановлення контакту з аугичними дітьми, подолання у них сенсорного і емоційного дискомфорту, тривоги, занепокоєння, страхів, а також негативних афективних форм поведінки: потягів, агресії. При цьому, одним з головних завдань психологічної корекції є переважна орієнтація на підлягаючі зберіганню резерви афектної сфери з метою досягнення спільного розслаблення, зняття патологічної напруги, зменшення тривоги і страхів з одночасним збільшенням довільної активності дитини. З цією метою використовуються різні прийоми аутотренінгу і оперантної регуляції поведінки. Російські психологи підкреслюють важливість при проведенні цієї роботи орієнтуватися на представлену структуру рівнів емоційної регуляції (В.В. Лебединський, О.С.Нікольська та ін.).

Важливим завданням психокорекційної роботи є розвиток у дитини доступних їй способів афектної адаптації до свого оточення, використовуючи комплексний підхід до організації її афектного життя і нормалізуючи її взаємодію перш за все, з близькими для неї людьми. Вся коректувальна робота проводиться поетапно, при цьому першочерговим завданням є встановлення емоційного контакту з дитиною, розвиток її емоційної взаємодії із зовнішнім світом. При встановленні контакту особливо важливо уникати навіть мінімального тиску на неї, а в деяких випадках навіть прямого звернення до неї. Контакт, перш за все, встановлюється і підтримується в рамках інтересу і активності самої дитини, цей контакт повинен викликати у неї позитивні емоції, важливо, щоб дитина відчула, що з партнером йому краще і цікавіше, ніж одній. Специфіка роботи зі встановлення контакту диференціюється залежно від стану дитини. Важливо дуже поступово збільшувати тривалість афектних контактів. Розроблені методи диференційованої психологічної і педагогічної роботи з аутичними дітьми (К.С.Лебединська, О.С.Нікольська, Е.Р.Баєнська, М.Мліблінг, Т.І.Морозова, Р.К.Ульянова).

Лікувально-педагогічна робота з дітьми з порушеннями спілкування має комплексний характер і включає медикаментозну, психологічну і педагогічну корекцію. Важливе значення має медикаментозне лікування, яке проводиться з врахуванням медичного діагнозу і переважаючих психомоторних порушень. При лікуванні дітей з РДА важливе проведення диференціальної діагностики між проявами аутизму як аномалії розвитку і як синдрому шизофренічного процесу. За наявності виражених психопатологічних розладів у вигляді афектної збудливості, агресивності, рухової розгальмованості з проявом імпульсно-стереотипної поведінки застосовують нейролептики з антипсихотичною дією: неулептил в дозі 4—10 крапель (1 міліграм = 10 краплям), малі дози галопервдола (до 4 крапель на добу). За наявності психомоторного збудження призначають малі і терапевтичні дози меллеріла (сенапакса) — 25—50 кг на добу. Варто зазначити, що френолон вирівнює поведінку, зменшує страхи і нав'язливу поведінку. Для вирівнювання поведінки і встановлення кращого контакту з оточуючими призначають амитриптилін (триптизол).

При поєднанні загального збудження з порушеннями сну призначають барбітурати, антигістамінні препарати, седативну терапію (піпольфен, димедрол, препарати брому).

При поєднанні різних психопатологічних розладів, що найбільш часто зустрічається, призначають комбіноване лікування.

За наявності не різко вираженої тривожності, збудливості, порушень сну призначають препарати типу сибазона, грандаксина.

При аутизмі на тлі органічного ураження ЦНС вказані вище препарати поєднують з призначенням ліків, які нормалізують внутрічерепний тиск (діакарб, триампур та ін.).

У випадках, коли синдром раннього дитячого аутизму поєднується із затримкою психічного розвитку, з розумовою відсталістю, призначаються також препарати, які поліпшують обмінні процеси в ЦНС і мозковому кровообігу: вітаміни групи В, особливо вітамін Вд, пантогам, когітум, енцефабол, цинарезин, кавинтон.

Важливе значення має психологічна корекція, основи якої розроблені К.С.Лебединською, О.Н.Нікольською, В.Влебединським та ін. Психологічна корекція спрямована на подолання негативізму і встановлення контакту з дітьми, подолання сенсорного і емоційного дискомфорту, тривоги, занепокоєння, страхів, а також негативних афектних форм поведінки: потягів, агресії.

Особливо важливе значення має встановлення контакту з аутичним дітьми, активація їх психічної діяльності і довільно регульованих форм поведінки. Для вирішення цих завдань особливо важливе значення мають спеціальні ігротерапевтичні заняття.

Діти з аутизмом мають вкрай низьку довільну психічну активністю, що ускладнює проведення з ними педагогічних корекційних занять. Тому необхідне вживання низки психолого-педагогічних коректувальних прийомів, направлених на стимуляцію довільної психічної активності дитини (К.С.Лебедінська, О.Н.Нікольська та ін.). Для посилення психічної активності в ситуацію ігрових занять корисно вводити додаткові яскраві враження у вигляді музики, ритміки, співу (К.С.Лебединська, О.Н.Нікольська, Р.К. Ульянова та ін.).

Особливо важливе значення у вихованні аутичної дитини має організація її цілеспрямованої поведінки шляхом чіткого розпорядку дня, формування стереотипної поведінки в певних ситуаціях.

При проведенні лікувально-корекційної роботи з дітьми з порушеннями спілкування важливе значення має розвиток їх загальної та особливо тонкої моторики і підготовки руки до писання. У спеціальному дослідженні було показано, що дітям з аутизмом характерні своєрідні порушення тонкої моторики рук (Р. К. Ульянова, 1992). Дитина не може правильно узяти до рук пензель, олівець, розламати в руках пластилін, але особливі труднощі дитина має при опануванні графічних навиків (Р.К.Ульянова). В даний час розроблені методи підготовки дітей з аутизмом до засвоєння графічних навиків. Ця робота проводиться впродовж двох років. На першому (підготовчому) етапі вирішують наступні основні завдання:

  • встановлення і підтримка контакту з дітьми;
  • організація цілеспрямованої поведінки в наочно-практичній і ігровій діяльності;
  • корекція наявних рухових порушень;
  • розвиток плавності і ритмічності рухів;
  • виховання навиків самообслуговування;
  • розвиток зорово-моторної координації і підготовка руки до писання (Р.К.Ульянова).
  • Система спеціального навчання графічним навикам аутичної дитини включає:
  • словесну регуляцію її поведінки;
  • організацію орієнтувально-дослідницької діяльності;
  • проведення спеціальних пропедевтичних вправ (Р.К.Ульянова).

Підхід до навчання аутичної дитини ґрунтується на принципі стимуляції і підтримки розвитку підлягаючих зберіганню сторін психіки і переважаючих інтересів.

4.3. Психотерапія РДА за участю дітей-співтерапевтів

При розробці своєї моделі лікування дітей з раннім дитячим аутизмом, найбільш близькою до гуманістичного і поведінкового напрямів в психотерапії, Л.С. Железняк, І. Б. Карвасарська, Н. Е. Марцинкевич (1993) керувалися низкою положень, які можуть бути сформульовані таким чином. Індивід постійно перебуває в процесі розвитку, причому чисто людські функції розвиваються відповідно до групово-динамічного досвіду (Ammon G.), який накопичується впродовж життя, але найбільше значення має досвід раннього дитинства. Розвиток доступний терапевтичному втручанню на будь-якому етапі і незалежно від форм його протікання. Автори також розглядають людину як ціле, що включає здорові і хворі частини. Наявність здорового потенціалу передбачається у кожного індивіда. У розумінні поведінки людини інтерпретація подій є найбільш важливою. Враховується, що поведінка індивіда визначається спільною дією трьох чинників: спадковості, середовища і особистої активності (Allport F. Н.). Велике значення надається волі самої людини, і в такому розумінні вона стає активним учасником терапевтичного процесу.

Автори, як і більшість гуманістично орієнтованих психотерапевтів, передбачають, що найбільш сильним в людині є мотив самореалізації, або максимального розвитку особистого потенціалу. Основне завдання психотерапевта полягає, таким чином, не в усуненні симптому як "мішені", а в пошуку контакту із здоровими елементами особи, їх активації і за рахунок цього - розвитку спільного потенціалу особи в цілому.

Метою терапії може бути все поле соціальних взаємодій хворого, а завданням психотерапевта, який працює в даному напрямі, стає створення довкола пацієнта соціально активного середовища. Новизну свого підходу автори бачать у вживанні на практиці принципу "терапія середовищем плюс терапія середовища", який полягає в тому, що терапевтична дія як на пацієнта, так і на його найближче оточення здійснюється соціально активним середовищем, яке спеціально моделюється психотерапевтом.

На практиці дитячої психотерапії є ефективним моделювання середовища, що включає однолітків пацієнта, які грають роль фасилітаторів корекційного процесу. Психотерапевт виступає агентом зміни (каталізатором), який запускає цей процес і згодом здійснює контроль і спостереження за ним.

У дітей з важкими психічними захворюваннями, раннім дитячим аутизмом особливо яскраво проявляються проблеми з функціонування в соціумі. Груба дефіцитарність спілкування, як первинно, біологічно, так і повторно, соціально зумовлена, веде до недорозвинення соціальної адаптації і особи в цілому. На думку авторів, забезпечення спілкуванням (заповнення "комунікативного резервуару", і насамперед його емоційною складовою) є важливим для таких дітей. Причому комунікативні навики, як база для гармонійного розвитку особи найуспішніше формуються в разі надання дитині можливості навчання взаємодії на власному досвіді за підтримки найближчого оточення і фахівців.

Сформоване психотерапевтом середовище за своїми параметрами має бути максимально наближене до природного.

Відповідно до цих положень, автори розробили методологічну схему поетапної корекції і активізації соціального функціонування дітей з раннім дитячим аутизмом та іншими психічними захворюваннями.

1-й етап - індивідуальні заняття.

Цей етап необхідний дітям, що знаходяться в найбільш важкому стані зважаючи на відсутність комунікативних навиків і відмови від спілкування в будь-якій формі. Основне завдання психотерапевта - викликати у дитини відчуття "комунікативного задоволення". Воно може бути досягнуте за рахунок зняття акцентів з регламентуючої та інформаційної функції комунікації і згодом приєднання до підлягаючих зберіганню, здорових частин особистості. На цьому етапі дитині дозволяються будь-які прояви поведінки, окрім життєвонебезпечних.

2-й етап - заняття в малій (2-3 людини) коректувальній групі.

Усі без винятку діти з синдромом раннього дитячого аутизму проходять через цей етап в бережному з погляду вимог режимі. Починаючи з цього етапу в терапевтичний процес на правах співтерапевтів включаються однолітки пацієнта, здатні продемонструвати більш зрілі форми ігрової діяльності, які мають гарні комунікативні навики і виражені емпатійні здібності. Тут головне завдання - досягнення безконфліктного співіснування з однолітками і зацікавленого (хоча б у формі спостереження) ставлення.

3-й етап - заняття в змішаній коректувальній групі (від 6 до 15 чоловік).

Основний і найдовший в психотерапевтичному процесі. Відкриті та гетерогенні за віковими і нозологічними параметрами групи об'єднують дітей з різними межовими станами і соціальними поведінковими девіаціями. Причому біля ядра колективу вікові відмінності зведені до мінімуму. Виняток становлять діти з важкими психічними захворюваннями (раннім дитячим аутизмом, зокрема), які свідомо прямують в групи більш старших і більш молодших за віком, виходячи з так званого "принципу зустрічного руху".

Реалізація на практиці даного принципу полягає в тому, що на початку занять діти, які знаходяться в найбільш важкому стані з погляду розвитку комунікативних навиків, стоять найдальше від основного вікового ядра групи. Це зумовлене тим, що діти, які максимально відрізняються за віком, пред'являють один одному мінімальні вимоги, що знижує відчуття небезпеки і тривоги при організації комунікації. У міру розвитку навиків спілкування у дітей з раннім дитячим аутизмом і покращення їх стану в цілому їх переводять в групи, де вік учасників наближений до віку пацієнта. Передбачається, що на завершальних стадіях психокорекційної роботи дитина з синдромом раннього дитячого аутизму зможе формувати адекватні взаємини зі своїми ровесниками і відповідати потрібним вимогам, не маючи при цьому почуття тривоги і дискомфорту.

Основне завдання на цьому етапі - здійснення переходу від одиночної наочної гри у присутності інших дітей до гри разом з ними. Відсутність мови або мінімальна мовна активність дітей з важкими розладами, як показує практика, не є перешкодою, яку не можна здолати.

4-й етап - заняття у відкритому соціальному середовищі.

Вони частенько проводяться паралельно із заняттями 3-го етапу і включають відвідини театрів, музеїв, екскурсії по місту туристичні походи і мешкання в літньому таборі. Основна мета даного етапу - закріплення навиків самостійної взаємодії з навколишнім світом.

Кожна дитина відвідує заняття 1 - 2 рази в тиждень впродовж навчального року, інколи впродовж кількох років. Тривалість одного заняття близько півтора години. Поведінка психотерапевта на всіх етапах психотерапевтичного процесу не директивна, дія здійснюється на основі емпатійної комунікацій. Особливу увагу впродовж всієї роботи фахівці приділяють підбору учасників терапевтичних занять. Тут важливі не біологічний вік і нозологічні параметри, а швидше особисті особливості і рівень соціальної зрілості пацієнта.

Учасники психокорекційного процесу підбираються з врахуванням їх приналежності до чотирьох основних груп:

  • діти з важкими хронічними психічними захворюваннями (переважно раннім дитячим аутизмом) є основною групою для спрямованих терапевтичних дій;
  • діти з межовими розладами і незначними поведінковими порушеннями складають групу, яка під час психокорекційного процесу не лише є "ігровим середовищем" для дітей з важкими психічними захворюваннями, але і насамперед вирішує власні проблеми в рамках традиційної ігрової терапії;
  • діти з розладами соціальної поведінки беруть участь в психокорекційній роботі як з метою нормалізації власних поведінкових проявів, так і, на пізніших етапах, як помічники;
  • здорові діти-співтерапевти є ядром психотерапевтичної групи. Вони беруть участь в роботі на добровільних засадах, свідомо, як помічники, мають досвід тренінгу спілкування і володіють такими необхідними якостями, як емпатія, спостережливість, активність і креативність.

На думку авторів, одночасна присутність в групі дітей чотирьох вказаних категорій власне і дозволяє моделювати середовище, максимально наближене до природного (мікромодель соціуму), з великим ступенем вірогідності прогнозувати поведінку дітей у відкритому соціумі.

  • оцінка результативності проводиться за трьома напрямами:
  • спостереження лікуючого лікаря,
  • відгуки батьків
  • незалежна експертна оцінка психологів.

Досвід роботи показує досить високу ефективність запропонованої методологічної схеми. Позитивним результатом для дітей з важкими хронічними психічними захворюваннями, як правило, є активізація і нормалізація взаємодії зі своїм оточенням за рахунок зниження відчуття тривоги і страху при побудові комунікації і, як наслідок, підвищення особового потенціалу загалом. Для решти учасників психокорекційного процесу наслідком занять в групі стає формування позитивного ставлення до себе і оточення, посилення активності і креативності за рахунок розширення меж схвалення своїх власних проявів і проявів оточуючих.

Розглядаючи людину як цілісне біосоціальне утворення, автори визнають, що на всіх етапах найбільш продуктивною є комплексна робота з біологічної, психологічної та соціальної корекції. Запропонована методика - лише один з можливих варіантів використання психотерапії в системі лікування дітей з раннім дитячим аутизмом.

Список літератури.

1.      Железняк Л. С., Карвасарская И. Б. Опыт включения детей с проблемами развития в состав психотерапевтических групп. - Обозрение психиатрии и медицинской психологии им. В. М. Бехтерева, 1993, № 1, с. 102-104.

2.      Карвасарский Б.Д. Психотерапевтическая энциклопедия. С.ПБ.1998

3.      Мастюковая Е.М. Лечебная педагогика (ранний и дошкольный возраст). Москва, Владос, 1997, сс. 99-108, 258-164

4.      Olmsted D., The Age of Autism: Quite the coincidence//United Press International


23.09.2010

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!