Osvita.ua Высшее образование Рефераты Педагогика Хоткевич Гнат Мартинович
Ведущие компании и учебные заведения Предложения получения образования от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства. По вопросам размещения информации обращайтесь по телефону (044) 200-28-38.

Хоткевич Гнат Мартинович

Гнат Хоткевич народився 31 грудня 1877 р. в місті Харкові в робітничій родині. 1887 року хлопець успішно витримав іспити і став учнем реального училища, де його за успіхи постійно звільняли від плати за навчання

У програмі навчального закладу були переважно технічні дисципліни та іноземні мови, а історії, географії та літературі відводилось дуже мало часу. Маючи нахил до літератури, музики, історії, він, проте, незмінно отримував найвищі бали із загальної та прикладної математики, геодезії тощо.

В останні роки навчання в училищі Гнат Хоткевич багато часу віддавав освоєнню бандури та вдосконаленню цього музичного інструменту. Його, учня реального училища, почали запрошувати до участі у благодійних концертах. Багатий репертуар, досконала техніка та приємний голос справляли приємне враження. Ім'я Гната Хоткевича стало відоме в харківських мистецьких кругах.

1894 року Хоткевич із відзнакою закінчив реальне училище і вступив до Харківського технологічного інституту на механічне відділення. За успіхи в навчанні він був не лише звільнений від плати, а й отримував стипендію. 1895 року у двотижневому літературному часописі «Зоря», що виходив у Львові, вийшло перше оповідання майбутнього письменника «Грузинка». На Буковині ходила нелегально його віршована «Дума про похід князя Оболенського проти голодних селян». Ще будучи студентом, він почав брати участь у концертах і виставах. Любов до фольклору проявилась навіть у його першому сценічному псевдонімі - Гнат Галайда. 1899 року він організував перший в історії кобзарства виступ кобзарів і лірників на ХІІ археологічному з'їзді в Харкові.

1899 року за участь у студентських заворушеннях Хоткевича вислали з Харкова без права навчатись у вищих навчальних закладах. Не маючи засобів для існування, Гнат Мартинович звернувся за підтримкою до М. Лисенка. Молодий бандурист так сподобався відомому українському композиторові, що той узяв його провідним солістом до свого ансамблю.

Не бажаючи втрачати талановитого студента, керівництво Харківського технологічного інституту дозволило Гнатові Хоткевичу продовжити навчання, не чекаючи закінчення дворічного терміну покарання. 1900 року Хоткевич закінчив інститут із дипломом інженера-будівельника та правом отримання цивільного чину 10 класу. Проте він відмовляється від запропонованої посади провідного інженера, що вимагала від'їзду з Харкова, і з того часу його сповнене незгод життя буде назавжди пов'язане з музикою та літературою. Перші спроби початкуючого письменника не відзначались ані оригінальністю сюжету, ані красою стилю, ані літературною досконалістю. Мова його публікацій у «Зорі» за 1899-1900 роки засмічена русизмами. 1902 року творчість Г. Хоткевича була піддана нищівній критиці відомим літературознавцем С. Єфремовим на сторінках «Киевской старины». Хоткевичу для відповіді в цьому виданні слова не дали. На захист молодого письменника виступили І. Франко та Леся Українка (з якою Хоткевича пов'язували дружні стосунки). Свою думку про творчість письменника майбутній академік С. Єфремов не змінив до кінця життя, незважаючи на ріст творчої майстерності Гната Мартиновича.

Деякий час (до 1905 року) Гнат Мартинович працював дрібним чиновником на залізниці. Робота ця не забирала багато часу, але й не приносила відчутних прибутків. Далекий від будь-яких політичних переконань, він усе ж став головою страйкового комітету Харківсько-Миколаївської залізниці, автором статуту, що мав закріпити права робітників і службовців. Ці дії Г. Хоткевича не залишились непоміченими для поліції і, щоб уникнути арешту, він на початку лютого 1906 року емігрує до Галичини. Невдовзі туди переїхали мати, дружина та двоє його дітей.

На 1906-1910 рр. припадає розквіт літературного таланту Хоткевича. У цей час він пише безліч оповідань, нарисів з життя гуцульського села, що безперечно належать до здобутків української культури. Там, у Львові, статтею «Цим Шевченко великий» (1911), Гнат Мартинович розпочинає цикл розвідок про Т. Шевченка, пише такі драматичні твори, як «Лихоліття» (1906), «Вони» (1909), «На залізниці» (1910). 1908-1911 років письменник працює над повістю «Камінна душа», яка за його життя друкувалася п'ять разів. Гнат Мартинович об'їхав усю Галичину та Буковину, чаруючи всіх своїм співом та грою на бандурі. За спогадами сучасників, Хоткевич «підніс гру на бандурі до своєрідного артизму...».

Проте життя сім'ї Хоткевичів у Львові так і не налагодилось. Навіть засвоївши мовні тонкощі, звички, етикет, Гнат Мартинович уважав себе чужим на Галичині. Літературна робота приносила одні лише збитки, а концертна діяльність вимагала частих переїздів і також не давала великих доходів. Не витримала напівголодного життя і поїхала до Москви його перша дружина Катерина Рубанович, залишивши йому трьох маленьких дітей.

Гнат Мартинович повернувся до Києва на початку 1912 року й відразу ж був заарештований. Після двомісячного ув'язнення його звільнили під поліційний нагляд. Через скрутне матеріальне становище та відсутність умов для роботи Г. Хоткевич 1913 року переїздить до Харкова, де він, однак, не вирішив жодної зі своїх проблем. Це був період напруженої архівної роботи. Письменник збирає матеріал для трилогії «Богдан Хмельницький», працює над романом «Берестечко», яким сподівався покращити своє матеріальне становище (загубився в рукописі).

1915 року Гната Мартиновича висилають за «українофільську пропаганду» до міста Бєлгорода Курської губернії. До Харкова він повернувся лише після приходу до влади Тимчасового уряду й відразу ж активно включився у громадську роботу.

1917 року Г. Хоткевича обирають до нових органів міського самоврядування, де він очолив культурно-освітню роботу в Харкові. У цей час він багато друкується в періодичній пресі зі статтями на захист української мови, української школи, завершує роботу над своїм підручником з історії України.

У творчому доробку Гната Хоткевича «Історія України» (1918) - єдина популярна праця з історії України. Вона охоплює період від найдавніших часів і до кінця ХIV ст. Як знаємо, автор не був ані педагогом, ані професійним істориком, не проводив історичних досліджень, не вивчав джерела. Його підходи запозичені в сучасних йому істориків, насамперед М. Грушевського.

Книга читається напрочуд легко, короткі змістовні параграфи написані гарною українською мовою і легко запам'ятовуються. Кожен параграф - це коротке оповідання з історії України, яке містить лише ту інформацію, без якої не можна було б обійтись, показуючи закономірності українського історичного процесу. Уся менш важлива, на думку автора, інформація міститься внизу сторінки в додатках. Період до середини XIV ст. Хоткевич ділить на параграфи за часом правління того чи іншого князя.

Книга була задумана як підручник для вищих початкових і середніх класів шкіл, отже розрахована на дитячу аудиторію. Цим визначається характер і  стиль викладу - живий і нестандартний, він нагадує жваву бесіду, містить численні авторські запитання до самого себе, які покликані акцентувати увагу на найважливіших або складних для сприйняття місцях. Письменник постійно використовує займенники «ми», «нас» тощо, завдяки чому читач почуває себе учасником подій, про які розповідається. Ми - це і поляки, і населення Київської Русі, і козаки. Читач ніби почуває відповідальність за те, що робилося колись, а відтак - і за своє майбуття. Книга закінчується початком XV ст.

Автор уникає недостовірних, а то й зовсім фантастичних сюжетів, які були популярними в навчальних книгах із вітчизняної історії (про смерть Олега, помсту Ольги, звичаї Святослава та ін.). Уже на початку розповіді він підкреслює, що в «літописі говориться багато дечого, але певне є лише те ...».

У книзі згадуються лише події, які автор вважає достатньо перевіреними. У цілому ж, не будучи істориком, автор підходить до багатьох спірних питань українського історичного процесу дуже тактовно, на досить солідному історичному ґрунті.

У праці чітко проглядаються державницькі погляди автора: «...і безкняжа, і дрібнокняжа форми однаково були гибельні, бо держави не творили». Народ, на думку автора, постійно відчував прагнення до державності.

Писав свою історію Г. Хоткевич як публіцист, проектуючи минувшину на події тогочасного життя, закликаючи вчитись на помилках минулих поколінь. Адже великою і могутньою була Київська Русь. І загубили її не татари (бо не більше лиха вони принесли, ніж половецькі набіги та усобиці), а незгода. Згубила українську державу в ХІІІ ст. княжа незгода, а через три століття панська. Тепер знову майже 300 років минуло, пише автор, знову держава утворилась. «Та чи не загублять її партійні суперечки?», - побоюється Г. Хоткевич. Головний ворог українців - це незгода. Народ наш великий і розумний, «його б ніхто не здолав, коли б люди не сварилися між собою». Письменник закликає дітей до злагоди: «Ось до чого доводить сварня. І чи в малім ділі, чи у великім - пам'ятай, що незгодою не те що справу яку, а от, як бачимо, державу можна розвалити».

Зі встановленням Радянської влади в житті письменника почалась довга, затяжна депресія, з якої йому так і не судилось вийти. Деякий час Г. Хоткевич працював викладачем української літератури в зооветеринарній школі. 1923 року перевидав деякі свої оповідання, переклади з англійської мови. Подана до друку трилогія «Богдан Хмельницький», на написання якої було потрачено багато сил і часу, загублена в редакції. 1929 року Хоткевич видає свої спогади про історика Олександру Яківну Єфіменко, яку добре знав.

З 1928 по 1932 рік вийшло повне 8-томне зібрання творів письменника, прозові та публіцистичні праці письменника, значна частина яких публікувалась уперше. Закінчилась майже десятирічна робота над романом «Тарас Шевченко», який мав стати визначним явищем у творчості письменника. Твір мав складатися з чотирьох частин: «Тарасик» (дитинство Тараса Шевченка), «Тарас» (юнацькі роки), «Тарас Григорович» (життя і творчість до арешту) і «Шевченко». Здавалось, у житті письменника настають кращі часи, та 1933 року величезна за обсягом праця (200 друкованих аркушів) була передана на перегляд М. Скрипнику і після самогубства останнього зникла в архівах НКВД.

Гнат Мартинович Хоткевич проявив себе в багатьох галузях мистецтва та науки: літератор-прозаїк, драматург, історик; працівник сцени - режисер, актор, декоратор; музикант, співак, скрипаль, диригент, бандурист, композитор, засновник першої Капели бандуристів ім. Т. Шевченка, педагог. Був Г. М. Хоткевич і талановитим популяризатором, лектором.

У своїй статті «Цим Шевченко великий» (1911) Хоткевич ставить запитання: «Чому серед багатьох письменників, що творять одночасно, лише один стає великим?». І сам відповідає, що цьому «необхідні кілька умов:

  • треба приточитися душею до чогось великого, вічного;
  • мати можливість проявитися;
  • уміти надати своїй формі тривкості».

Усе життя шукав Хоткевич «своєї форми тривкості». Міг би стати видатним музикантом, та ніколи не вчився музиці, хотів стати істориком, а закінчив Технологічний інститут. У своїй автобіографії, написаній у 1928 році для 8-томного видання, він писав: «історією цікавився довго й серйозно, і будучи дорослим - все ж уважаюся дилетантом, а інженерну науку проходив хлопцем - і, все ж, я й досі спец».

Старий, тяжко хворий письменник був заарештований і після кількамісячного ув'язнення страчений 8 жовтня 1938 року. За свідченням сучасників, причиною арешту була його передмова до свого багатотомного видання, де він у великому списку знайомих йому великих людей назвав Симона Петлюру. У протоколі, де Гнат Хоткевич значиться тринадцятим, навіть не вказано його провини, лише зазначено, що він «в 1923 году был привлечен германским консулом к шпионской деятельности в пользу Германии».

Автор: Л. Пироженко


19.09.2008

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!