Osvita.ua Среднее образование Современная школа Воспитание Особистісно зорієнтоване виховання

Особистісно зорієнтоване виховання

Особистісно орієнтована освіта є чи не найпоширенішою педагогічною технологією школи сьогодення в Україні. Наразі публікуємо матеріали з проблеми особистісно зорієнтованого виховання українських і російських фахівців післядипломної педагогічної освіти

Законодавчі документи, які формують сучасну державну політики освіти, а саме: Закон України «Про освіту», Державна Національна програма «Освіта України: ХХІ століття», Національна доктрина розвитку освіти, Концепція національного громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності, підкреслюють пріоритетність виховання у процесі становлення особистості, здатної до самовизначення та самореалізації у сучасному суспільстві.

Освіта - це визначальний шлях розвитку особистості. Він зумовлений процесом виховання, тому що саме виховання вводить дитину в національну і світову культуру. Уся сучасна соціокультурна ситуація великою мірою впиває на стан вихованості дітей та підлітків і породжує групу зовнішніх проблем:

  • утрату національних ціннісних орієнтирів;
  • соціальне розшарування суспільства;
  • розмиття культурного шару суспільства, що призводить до втрати традицій, культурних та історичних витоків нації.

Групу внутрішніх проблем породжує недосконалість самої системи освіти:

  • недостатнє науково-методичне забезпечення нової концепції виховання;
  • недостатнє володіння педагогами виховними технологіями;
  • недостатня ефективність виховного потенціалу дитячих громадських організацій і позашкільних закладів освіти.

Покращення стану справ у вихованні можна досягти шляхом включення у виховну діяльність усіх працівників соціокультурної сфери мікрорайону, районую регіону і створення у перспективі єдиного виховного простору; розуміння необхідності серйозних змін у системі виховання, перехід від традиційної авторитарної педагогіки до особистісно зорієнтованого виховання.

Особистісно зорієнтоване виховання (за С. Подмазіним) - це «ствердження особистості як важливішої цінності буття, навколо якої групуються інші загально соціальні пріоритети, ніжать істина при цьому виступає не як мета, а як засіб розвитку духовної особистості».

Гуманітарна педагогіка розглядає особистість дитини як мету, об'єкт, суб'єкт, результат виховання, ефективність виховної системи.

Сутність особистісно зорієнтованого виховання полягає в тому, щоб розбудити інтерес дитини до власної особистості, до саморозвитку за допомогою самоціннісної діяльності.

В одному із випусків бібліотеки «Шкільного світу» - «Психолог на педраді» - Л. Подоляк пропонує читачеві порівняти традиційну і особистісно зорієнтовану моделі виховного процесу і зробити для себе певні висновки.

Ознаки системи особистісно зорієнтованого виховання

Кожна школа так чи інакше впливає на процес виховання своїх учнів, але далеко не кожна школа є виховною системою.

Під виховною системою слід розуміти організаційно-функціональну структуру, що виникає протягом успішної діяльності єдиного виховуючого колективу під час реалізації загальних цілей виховання на базі навколишнього середовища. Ця система характеризується такими інтегративними якостями, як гуманістичне ставлення і внутрішня культура.

Якщо в школі існує виховна система, то вона водночас сприяє розвиткові як особистості, так і стану школи в цілому.

Навчальний заклад можна назвати школою особистісно зорієнтованого типу, якщо він працює відповідно до принципів суб'єкт-суб'єктної парадигми навчання і виховання, що змінює відносини між учнями та педагогами, забезпечує урахування індивідуальних психофізіологічних особливостей школярів, педагогів і батьків, та сприяє повному саморозкриттю і самореалізації всіх учасників єдиного вимовного процесу.

Основним принципом організації життєдіяльності такої школи є диференціація навчально-виховного процесу, що не ставить учня і вчителя у рамки жорстких умов, але прагне максимально пристосувати життєдіяльність до їхнього потенціалу, тобто дозволяє кожному членові шкільного колективу мати свою траєкторію розвитку у власному темпі.

Метою єдиного виховного колективу є забезпечення умов для багатогранного розвитку особистості кожного учня та педагога шляхом розвитку і функціонування у школі гуманістичних відносин у процесі пізнавальної системостворюючої діяльності.

Для реалізації цієї мети необхідно вирішити такі завдання:

  • сприяти розвиткові та згуртованості єдиного виховуючого колективу та гуманістичного характеру внутрішкільних відносин;
  • удосконалити та поширити форми, прийоми та засоби пізнавальної системостворюючої діяльності;
  • удосконалити систему організації позаурочної діяльності вихованців;
  • розробити або удосконалити програму методичного забезпечення і технологій організації, критеріїв результативності виховного процесу.

У сучасних умовах школа має виступати соціально-психологічною нішею, що забезпечує розвиток і самореалізацію дитини сьогодні і готує її до майбутнього життя.

Виховна система такої школи взаємодіє х навколишнім середовищем, забезпечує контакти з ним, розширюючи можливості розвитку, самореалізації як вихованців, так і вихователів.

Кожна виховна система має своє обличчя, свою субкультуру, обмін якою відбувається у процесі діалогу з іншими субкультурами.

Субкультура - це сукупність специфічних для даної школи соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, ціннісних орієнтацій, традицій, звичок, ритуалів тощо), що впливають на стиль життя, академічні успіхи учнів, на формування їхньої цінносної та мотиваційної сфери, на особистість у цілому.

Субкультура шкільного колективу виступає як інтегративна характерстика виховної системи школи, формується в процесі життєдіяльності шкільної спільноти, несе на собі відбиток відношень, що культивуються у цій спільноті. Провідний принцип організації життєдіяльності в школі - орієнтація на загальнолюдські цінності: Батьківщина, Людина, Знання, Культура, Праця, Родина.

Процес життєдіяльності відбувається через знайдені в процесі педагогічного пошуку форми, що сприймає вся спільнота.

Сутність особистісно зорієнтованого виховання полягає у доцільній організації навколишнього середовища як сукупність умов, максимально сприятливих для розвитку особистості учнів у ціннісній для них діяльності.

Створення виховуючого середовища відбувається на рівні сім'ї, школи, позашкільних закладів, мікрорайону, міста, регіону. Виховуюче середовище є багатогранним та поліфункціональним утворенням, через яке здійснюється вплив усіх факторів виховання інших просторів (екологічного, інформаційного, навчаючого, соціокультурного тощо) на процес становлення розвитку та самореалізації особистості. Виховуюче середовище можна розглядати як ідеальний об'єкт, як тимчасове поєднання джерел енергії, що спроможне забезпечити розвиток особистості у відповідності до визначеної мети.

Характер міжособистісних відношень є першою і основною характеристикою виховуючого середовища. Це ті відношення, що вникають між суб'єктами даного середовища у ході реалізації своїх виховних функцій. Фактично це енергія діяльності, той простір діалогу (полілогу), що відбувається як між виховуючи ми системами, так і між вихователями і вихованцями в школі та поза нею.

Другою характеристикою є системність.

Показниками виховуючого оточуючого середовища можуть бути:

  • насиченість сенсорними стимулами (дизайн приміщень та території навчального закладу);
  • естетичність навколишнього виховуючого середовища;
  • насиченість різними видами комунікативної діяльності;
  • безпосереднє спілкування; спілкування на дозвіллі, тренінгах тощо;
  • спілкування як засіб організації роботи груп на уроці, колективного обговорення проблеми, прийняття рішення, обговорення результатів;
  • спілкування як засіб пізнання або суспільної роботи;
  • заходи, що сприяють здоровому способу життя, фізичній активності та фізичному розвиткові;
  • форм взаємодії педагогів та учнів;
  • насиченість виховуючого середовища можливостями в пізнавальній діяльності;
  • створення умов інформаційного комфорту (інтелектуальної комунікації, самовираження особистості);
  • широкий доступ до різноманітної інформації;
  • можливість самостійного вибору певних пізнавальних напрямів у межах соціально заданих норм, різноманітність як у змісті, так і у формах пізнання;
  • окреслення перспектив розвиту особистості, особистісно значущих завдань засобами похвали, побажання, визнання, авторитету;
  • насиченість можливостями у естетичній діяльності;
  • насиченість можливостями у творчій діяльності;
  • насиченість можливостями у суспільній діяльності;
  • оптимальна організація діяльності вихованців.

Перетворювання навколишнього середовища у виховуючий простір може бути реалізовано тільки цілеспрямованим шляхом. Ініціатором створення виховуючого середовища виступає школа.

Вашій увазі ми пропонуємо експериментальну програму створення виховуючого середовища у мікрорайоні школи з досвіду російських шкіл (журнал «Классный руководитель», № 3. - 2002. - С. 84-90).

Експериментальна программа створення виховного простору в мікрорайоні школи

Основні ідеї програми

  • Створити природовідповідне середовище, що виховує, у мікрорайоні, центром якої повинна бути школа.
  • Приєднати до вже створеного в школі (навчально-виховному комплексі) виховному простору двірське середовище.
  • Втягнути в цей простір якнайбільше установ мікрорайону, району міста, що мають вплив на дитину, збільшуючи позитивний вплив на нього.
  • Організувати діяльність вихованців школи і їхніх родин за місцем проживання. Усе робити разом з ними, для них, згідно їхній природі через відносини товариської турботи з метою поліпшення себе й навколишнього середовища.

Актуальність експерименту

Відсутність дитячих і юнацьких організацій у школі, закриття клубів для дітей і підлітків за місцем мешкання, економічна нестабільність родини, падіння моральності в суспільстві, утрата національної ідеї тощо привели до росту дитячої бездоглядності, кількості правопорушень і злочинів серед дітей і підлітків.

У такій ситуації актуально поставити перед школою соціально значуще завдання:

  • Стати енергетичним й інформаційним центром, відтворити природовідповідний виховний простір не тільки у стінах школи, але й за місцем проживання дітей.
  • Втягувати в суспільну діяльність всіх жителів мікрорайону, всі установи, у тому числі й комерційні, що мають вплив на особистість дитини, для створення найкращих умов, що виховують.
  • Роботу організують педагоги школи, спонукуючи вихованців до поліпшення життя у своєму мікрорайоні.

Мета та завдання експерименту

Метою є створення єдиного виховного простору у школі та навколо її для того, щоби зменшити протиріччя та дисгармонію між атмосферою доброзичливих відносин у школі й, часом, ворожих, недружніх і навіть небезпечних для дітей, відносин у мікрорайоні, у окремих родинах; сприяти розвитку відносин товариської турботи друг про друга, сусідів у місцях повсякденної життєдіяльності.

Завданнями виступають:

  • створення обстановки готовності колективу школи до експерименту;
  • розробка методик взаємодії з родинами вихованців;
  • розробка технологій;
  • створення органів самоврядування в житлових секторах;
  • організації корисної діяльності поза школою;
  • розробка програм:
  • підготовки вихователів і соціальних педагогів мікрорайону;
  • «Наш двір»;
  • створення структури управління експериментом;
  • створення оптимальних умов для розкриття та гармонійного розвитку найкращих природних задатків особистості вихованця через поширення професійного педагогічного впливу школи на двірське середовище, родину, різні установи мікрорайону;
  • моніторинг розвитку особистості дитини батьків, їхніх взаємин.

Прогнозовані результати

  • Підвищення соціального статусу та ролі школи в житті мікрорайону.
  • Поліпшення загального морального клімату в мікрорайоні.
  • Посилення орієнтації школярів на духовні цінності.
  • Тенденції до зниження правопорушень у мікрорайоні.
  • Поліпшення загального санітарно-естетичного стану дворів, під'їздів, будинків, вулиць.
  • Залучення у школу додаткових матеріальних і людських ресурсів.
  • Підвищення рівня самореалізації, самовизначення, саморозвитку вихованців, поліпшення їхнього психофізичного здоров'я.

Приблизно за такою програмою, починаючи з 1999 року, працювала Одеська середня школа № 27 (директор - В. Балашова).

У пошуках нових форм виховнної роботи заступник директора М. Мацкул ознайомилася з «Проектом розвитку громадянського суспільства», який започаткувало Канадське Бюро міжнародної ости в Україні та Росії. Проект знайшов підтримку в Міністерстві освіти і науки та його було використано в ряді регіонів. В Україні - до нього приєдналися ряд шкіл Львівської та Одеської областей, серед них - Одеська школа № 27.

Проаналізувавши досвід російських шкіл щодо створення навколишнього виховуючого середовища й адаптувавши його до умов життя українського суспільства, традицій і можливостей школи, рада школи й органи самоврядування старшокласників розроби свої напрями роботи, засновані на принципах демократизації та гуманізації міжособистісних відносин, партнерства, добровільної участі.

За допомогою засновників проекту для педагогів, батьків, лідерів шкільного самоврядування були проведені семінари, опитування, анкетування жителів мікрорайону, що дало змогу визначити мету, зміст програми, коло учасників.

Метою програми «Школа - центр співробітництва на місцевому рівні» було визначено:

  • створення єдиного виховуючого середовища у мікрорайоні;
  • пошук резервів підвищення громадської активності мешканців мікрорайону;
  • використання їхнього духовного та матеріального потенціалу для покращення умов розвитку виховної системи школи, її матеріально-технічної бази.

У рамках виконання програми були створені громадські організації: «Щасливе дитинство», до якої увійшли батьки та мешканці мікрорайону; «Хвиля» - організація старшокласників школи.

За умов партнерства з комерційними структурами, підприємствами мікрорайону, громадськими організаціями школою були проведені такі акції:

  • «Живи, бібліотеко!» (поповнення шкільної та районної бібліотек за рахунок зібраних коштів та книг);
  • «З днем народження, Одесо!»;
  • «Милосердя» (збір коштів, майна для малозабезпечених мешканців мікрорайону);
  • «Наш двір» (оновлення спортивних і ігрових майданчиків).

У становленні Центру активізації громадської активності школа пройшла такі етапи:

1. Об'єднання членів громади мікрорайону.

2. Проведення соціальних акцій за участю мешканців мікрорайону.

Моніторинг очікуваних результатів показав, що за цей час:

  • підвищився соціальний статус школи, зросла її роль у вихованій роботі;
  • зросла громадська активність дітей, батьків, педагогів мікрорайону;
  • відбулось становлення соціальних лідерів школи;
  • змінилось ставлення до громадської діяльності. її значущості та необхідності;
  • покращилось ставлення дітей до мешканців мікрорайону і їх ставлення до школи;
  • значно поширилось коло цікавих знайомств, зустрічей;
  • покращився стан матеріально-технічної бази школи;
  • зросла роль позашкільної діяльності шляхом розвитку клубів, гуртків, студій, які були значення центрові додаткової освіти для дітей мікрорайону.

Характеристики системи особистісно зорієнтованого виховання

Практична мета діяльності кожного закладу освіти - випускник, особистість, яка набуває під час навчання певних якостей, знань тю умінь, навичок, розвивається за визначеними напрямками.

Особистість - людина, соціальній індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуально-неповторного. Особистість є суб'єктом пізнання і активного перетворення світу. Розвиток особистості пов'язаний з її самовизначенням, типом та способом вирішення суперечностей із дійсністю, власним життям, оточенням.

Якщо характеризувати риси людини, що актуалізовані сучасною соціокультурною та економічною ситуацією, то виявляється, що в першу чергу це: здоров'я, культура (як загальна, так і професійна), гуманізм громадянськість, толерантність, працелюбність, самостворення, моральність, творча самодіяльність, заповзятість (діловитість, практичність), комунікативність, законослухняність.

У центрі уваги особистісно зорієнтованого виховання стоїть дитина. Її творчі сили. Тому принципи, які визначають мету, стратегію, зміст, шляхи та засоби виховання, такі:

  • принцип природовідповідності, який полягає в том. що виховання має узгоджуватись із законами розвитку природи і людини, у відповідальності людини за подальшу еволюцію ноосфери в цілому та самої себе, у дотриманості того, щоб зміст, методи і форми виховання. стиль взаємодії педагогів і вихованців враховували необхідність статевої та вікової диференціації, особливо при формуванні ставлення до здорового способу життя. навичок виживання у екстремальних умовах;
  • принцип гуманізації, що реалізується через особистісно зорієнтований підхід до організації навчально-виховного процесу та гуманітаризацію змісту і зазначає, що необхідно актуалізувати весь загальнокультурний потенціал дітей;
  • принцип культуровідповідності, який полягає у тому, що освіта має відкривати дитині вікно в світову культуру через сприйняття цінностей і норм конкретної національної та регіональної культури;
  • принцип системності, що вимагає системного підходу до організації життєдіяльності освітнього закладу на основі забезпечення цілісності становлення особистості;
  • принцип діалогічності, що передбачає співтворчість рівних партнерів: вихователя та вихованця, які взаємозбагачують одне одного;
  • принцип диференціації полягає у створенні умов для засвоєння змісту виховання в оптимальному для кожної дитини обсязі з урахуванням специфічної позиції дітей та дорослих (батьків і педагогів);
  • принцип інтеграції розглядається як основа реформування змісту виховання і передбачає переборювання диспропорцій між предметами, які збагачують особистість науковими знаннями, озброюють засобами діяльності, надають можливість художньо-образного сприйняття навколишнього світу, формують цілісне уявлення про сьогоденну реальність і утворення між ними суттєвих взаємовідносин;
  • принцип успішності, що спирається на мажорний тон загального шкільного клімату, на власні успіхи дитини у діяльності та моральній поведінці, що допомагає розкриттю дитини і відкриває нові можливості в «зоні найближчого розвитку»;
  • принцип творчої самодіяльності, що полягає у самоорганізації та розвитку інтересів дітей, практичному оволодінні різноманітними видами навчальної роботи, фізичної праці, спорту, мистецтва з подальшою реалізацією у діяльності;
  • принцип адаптивності, що є провідним принципом управління в умовах демократизації, коли на перше місце виходять «м'які» методи через створення умов та мотивацію.

У виховуючому середовищі напрямок життєдіяльності кожного будується так, що на шпилі діяльності знаходяться обласні, міські, районні масові заходи, які спрямовані на діалог виховуючи систем.

Напрямами особистісно зорієнтованої виховної системи є:

  • вивчення історії та культури рідного краю;
  • організація діяльності з патріотичного та громадянського виховання;
  • розвиток творчих здібностей, підтримка обдарованих дітей, забезпечення процесу саморозвитку та самовизначення вихованців;
  • коригування процесів соціалізації, засвоєння навичок самоуправління;
  • розвиток екологічного мислення. формування у дитини усвідомлення себе як частки цілісного світу;
  • діяльність, що спрямована на усвідомлення дитиною важливості праці та оволодіння необхідними трудовими навичками;
  • засвоєння навичок здорового способу життя, усвідомлення того, що довголіття закладається в дитинстві;
  • педагогічне супроводження та підтримка навчально-виховного процесу.

Система особистісно зорієнтованого виховання характеризується також оптимальним добором методів, прийомів та засобів виховання.

Групу основних засобів складають:

  • колективні творчі справи;
  • колективна організаційна діяльність (планування, проведення заходів, обговорення результатів);
  • творчі ігри (пізнавальні. музичні, спортивні, сюжетно-рольові тощо);
  • творчі свята.

Особистісно зорієнтовані творчі справи відзначаються добровільністю, акцентуванням авторства ідей, пропозицій про спільному плануванні, можливістю вибору ролей, доручень, форм об'єднання.

Кожен метод, прийом має бути загальним і водночас конкретним, всебічно і творчо впливати на особистість дитини.

Методи можна розподілити на такі групи:

  • спонукання, за допомогою яких у дитини створюється та закріплюється необхідний емоційно-вольовий настрій, розвиваються високі почуття, прагнення, інтереси, потреби;
  • привчання, за допомогою яких розвиваються уміння, навички, звички дитини. Це - оптимальний режим життєдіяльності колективу, творчі доручення, творча гра, творче змагання, традиції школи, особистий приклад;
  • збудження та закріплення почуття відповідальності за себе і за товаришів, довіри до людей, віри у власні сили. Це - товариська вимога, нагадування, допомога, застереження, порада, товариське засудження (осуд словом, поглядом, жестом, критика, покарання);
  • переконання, за допомогою яких у дитини розвиваються пізнавальні інтереси, світогляд, свідомість, формуються погляд, відчуття прекрасного. Це - роз'яснення, розповідь, міркування, бесіда, обговорення, дискусія, переконання на власному досвіді.

Визначальним компонентом виховної системи є педагогічно обґрунтована мета. Виходячи зі сформульованих ідей, принципів, змісту виховання, мета особистісно зорієнтованої системи - ОСОБИСТІСТЬ, яка може побудувати життя, що варте ЛЮДИНИ.

Ця мета маж загальний характер і набуває реальності через розподіл на конкретні завдання. Для того, щоб завдання були обґрунтованими, необхідно змоделювати особистість випускника як кінцевий результат виховної діяльності школи. Така модель передбачає опанування такими якостями, як:

  • патріотизм, громадянськість, активна життєва позиція;
  • моральність, духовність, гуманізм;
  • креативінсть (здатність до творчості);
  • здоровий спосіб життя;
  • естетичний, етичний та культурний розвиток;
  • здатність до саморозвитку, самореалізації, уміння адаптуватися в реальних умовах.

В умовах особистісно зорієнтованої системи виховання учні як суб'єкти діяльності проходять такі етапи розвитку:

  • етап становлення особистості - засвоєння засобів і норм діяльності;
  • етап становлення особистості як людини праці - формування потреби у набутті значущих результатів через власну працю;
  • етап становлення особистості як людини культури - формування потреби у творчості.

У зв'язку з цим, виховна система школи покликана дати учням якомога більше знань про суспільство, озброїти їх системою соціальних умінь (настанов), умінням адаптуватися до змінних соціально-економічних умов, тобто сформувати «компонентну особистість», яка здатна не тільки сприймати умови реального життя, але й перетворювати їх.

Вашій увазі пропонується орієнтована модель системи особистісно зорієнтованого виховання та модель виховної системи Одеської школи № 49.

Умови реалізації виховної системи

Виховання - це педагогічне управління процесом розвитку особистості. Слід підкреслити: саме процесом розвитку, не самою особистістю. Особисістно зорієнтоване виховання засноване на гуманістичних засадах, має характер діалогу. Тому у роботі педагога-вихователя пріоритет надається непрямому педагогічному впливу, коли на першому плані - діагностичні засоби спілкування, спільні пошуки істини, розвиток за допомогою спеціально створених виховних ситуацій, різноманітна творча діяльність, стимулювання максимальної самомотивації і самоконтролю.

Ефективність управління характеризується системністю, адаптованістю до виховної системи, гнучкістю (коли управлінські дії відповідають обставинам і зорієнтовані, у першу чергу, на людей, а не на плани).

Управління системою особистісно зорієнтованого виховання враховує три форми прийняття управлінських рішень:

  • у формі соуправління, коли рішення узгоджуються та приймаються на загально шкільній конференції та Раді школи;
  • у формі самоуправління, коли рішення приймають колективно на класних зборах, педраді, ради старшокласників, батьківській раді тощо;
  • у формі адміністративного управління, коли рішення приймає директор або адміністративна рада школи.

У структурі управління можна виділити чотири рівні:

  • стратегічне управління - рівень директора школи;
  • тактичне управління - рівень заступників директора школи;
  • оперативне педагогічне та господарське управління - рівень керівників методичних об'єднань, методрад, інших органів;
  • оперативне учнівське управління - рівень учителів, класних керівників, органів самоврядування, активу класу.

Управління процесом виховання будується за такими напрямками:

  • системно-цільовий підхід до планування виховної діяльності учнів на засадах демократизації та гуманізації;
  • розробка конкретних завдань змісту, форм, методів, засобів діяльності єдиного шкільного колективу та педагогів щодо виконання основної мети, зафіксовано у документах школи, з урахуванням специфіки школи на основі аналізу рівня інтелектуального розвитку та вихованості учнів;
  • раціональний розподіл функціональних обов'язків між керівниками школи та педагогами щодо управління окремими аспектами виховного процесу;
  • розробка організаційно-функціональної структури управління виховним процесом;
  • цілеспрямованість, конкретність і педагогічна грамотність рішень управління виховним процесом;
  • доцільність організації життя учнівського колективу, забезпечення функціонування органів самоврядування;
  • забезпечення умов, необхідних для різних видів діяльності учнів. здійснення ними духовно-морального і наукового пошуку;
  • створення систематичної змістовної діяльності творчих об'єднань, клубів суспільно-гуманістичного спрямування, наукових гуртків, секцій тощо;
  • задоволення інтересів і запитів учнів у реалізації нахилів і здібностей кожного у практичній діяльності;
  • створення системи педагогічно виправданих заохочень і покарань;
  • забезпечення своїм вихованцям контактів із соціумом, взаємодії з усіма соціальними інститутами виховання та навколишнім середовищем;
  • інформаційне, науково-методичне, консультативне, інформаційно-комп'ютерне забезпечення виховного процесу, його відкритості і гласності;
  • створення умов для підвищення рівня професійної компетентності кожного вчителя, удосконалення його знань, умінь, навичок як вихователя на основі психолого-педагогічних наук, народної педагогіки, передового педагогічного досвіду;
  • створення системи зворотного зв'язку, оперативного і дієвого контролю за станом виховання.

Система управління виховним процесом, перш за все, передбачає взаємозв'язок, взаємозалежність, взаємовпорядкування основних компонентів управління та їх реалізацію в єдності: мети та завдань щодо її досягнення. змісту і організації; добору оптимальних форм та методів діяльності; аналізу тану виховної роботи і рівня вихованості учнів.

Управління виховним процесом здійснюється поетапно:

  • Конкретизація мета та завдань відповідно до реальних умов школи та рівня вихованості учнів.
  • Періодична діагностика та всебічний психолого-педагогічний аналіз діяльності шкільного колективу у контексті визначеної мети та завдань.
  • Планування виховної діяльності учнів.
  • Контроль та корекція.

Функція внутрішкільного контролю спрямована на вияв відповідності мети, планів роботи, організаційної діяльності через:

  • розробку контролюючих функцій заступника директора з виховної роботи, завідуючих методичними об'єднаннями, класних керівників, вихователів, педагогів-предметників, психологів;
  • аналіз отриманих у процесі контролю результатів;
  • використання стимулів (моральне і матеріальне заохочення);
  • розробку діагностичної системи стану виховного процесу;
  • розробку рекомендацій щодо корегування планів, змісту, форм, засобів організації діяльності на основі аналізу отриманих за результатами контролю даних.

Науково-методичне забезпечення виховного процесу передбачає:

  • розробку і наукове обґрунтування концепції та цільових творчих програм виховання учнів;
  • проведення наукових досліджень з проблем особистісно зорієнтованого виховання;
  • організацію науково-теоретичних та методико-практичних семінарів, конференцій та інших форм освіти і самоосвіти вихователів;
  • розробку перспективних і поточних планів виховної роботи;
  • проведення соціологічних опитувань учасників виховного процесу;
  • створення інформаційного банку даних про новітні технології виховання, передовий педагогічний досвід як педагогів даного закладу, так і педагогів району, міста, регіону тощо;
  • методично-консультативну допомогу учасникам виховного процесу, в тому числі і з боку психологічної служби школи;
  • впровадження в практику результатів наукових досліджень та інноваційних технологій;
  • організацію планової перепідготовки класних керівників, учителів-предметників, заступників директора школи, психолога, бібліотекаря.

Науково-методичним та консультативним центром виховної роботи може бути об'єднання (кафедра) класних керівників. Інформаційне забезпечення здійснює бібліотека школи.

Педагог у системі особистісно зорієнтованого виховання

У контексті особистісно зорієнтованого виховання вчитель, вступаючи в взаємодію (пряму чи непряму) з учнями на уроці чи поза уроками (у вільному спілкуванні, грі, трудовій, художній діяльності тощо) має реальну можливість організовувати процеси виховання, не створюючи при цьому особливих форм роботи та не утримуючи у своїй свідомості та діях цілісність виховної діяльності.

Виховання - це духовно-практична діяльність кожного вчителя, що пронизує різні сфери його професійної діяльності  і супроводжується творчим пошуком, ризиком помилки, вільним вибором та індивідуальною відповідальністю. Іншими словами, виховання - не робота, не набір деяких дій та операцій, яким педагога можна навчити і в результаті здійснення яких він гарантовано досягає успіху, а діяльність, яку педагог повинен побудувати сам, визначаючи мету, наповнюючи її цінностями, відбираючи методи, засоби, враховуючи реальні умови, рефлексуюи процес своєї виховної діяльності.

Мотивація до виховної діяльності знаходиться в душі самої особистості педагога, а не поза нею. Справжній вихователь не грає роль, а виконує виховні функції. Він існує у сфері духовних відношень з вихованцями, реалізуючи позицію вихователя у єдності свідомості і діяльності.

Виховна позиція педагога має полісуб'єктну структуру. По-перше, педагог має бути готовим і здатним до взаємодії з дитиною або дитячим колективом:

  • будувати спілкування з дітьми на засадах гуманістичних принципів (діалогічності та емпатійного розуміння; прийняття та довіри до можливостей і здібностей дитини; визнання та відношення до дитини як до суверенної особистості; щирості т відкритості для дитини особистих моральних якостей, переконань, цінностей, інтересів);
  • будувати спільну виховну діяльність з дітьми на осевої співпраці;
  • створювати виховуючі ситуації (протиріччя, успіху тощо) в навчальній, трудовій, ігровій, художній та інших видах діяльності дітей;
  • розкривати та реалізовувати виховний потенціал процесу навчання (через зміст, форми та методи навчання), предметно-естетичного середовища, де знаходяться діти;
  • взаємодіяти зі школярами як суб'єктами шкільного самоуправління;
  • підтримувати процеси самопізнання. саморозвитку дитини через організацію групової та індивідуальної роботи;
  • створювати реальні можливості для особистісної самореалізації, життєвого самовизначення дитини;
  • трансполювати гуманістичну культуру відношень дитини на себе. на оточуюче середовище;
  • бути відкритим до виховного впливу дітей.

По-друге, педагог - суб'єкт особистісного та професійного саморозвитку, що, в свою чергу, зумовлює його готовність та здатність:

  • набувати досвіду, розвивати свої професійні та моральні якості, тобто підходити о своїх успіхів або недоліків як до проблем, що дозволяють учитися на власному досвіді і розуміти себе;
  • проводити конструктивну самооцінку на особистісному рівні, зберігаючи та розвиваючи свій культурний, моральний, творчий, психофізичний потенціал (що особливо важливо в умовах нестабільних та конфліктних ситуацій);
  • поповнювати арсенал знань про ціннісно-смисловий та предметний зміст дитячого світу, засвоювати нові (для себе) засоби спілкування та взаємодії з дітьми, дослідницької роботи, учитися поєднувати традиції та новації у вихованні, рефлексувати свою діяльність.

По-третє, педагог-вихователь - суб'єкт формування та розвитку педагогічного колективу як колективу вихователів. Це обумовлює його готовність та здатність:

  • бачити процеси виховання та навчання у системі, знаходити свою роль та позицію в становленні та розвитку виховної системи;
  • відповідально проявляти себе як особистість у процесі ціннісно-змістовного самовизначення педагогічного колективу у виховній системі;
  • підтримувати творчі відношення в педагогічному колективі як професійній єдності педагогів-вихователів;
  • осмислювати та обговорювати на теоретико-методологічному і практичному рівнях актуальні проблеми виховної системи школи, використовуючи можливості педагогіки та інших соціальних наук;
  • моделювати, проектувати, прогнозувати зміни у власній діяльності і в діяльності педагогічного колективу щодо розвитку гуманістичної виховної системи;
  • надавати колегам можливість знайомитися з власним досвідом виховної діяльності, самому вивчати передовий педагогічний досвід.

По-четверте, педагог - це суб'єкт взаємодії з сім'єю вихованця, з представниками соціуму, соціальними спільнотами, з якими стикається дитина. Він стимулює прояв їх виховного потенціалу. Його суб'єктність тут ґрунтується на готовності та здібності:

  • постійно оновлювати свої знання про життя вихованців у сім'ї, стан серед однолітків, його оточення;
  • підтримувати позитивну спрямованість родини на виховання дитини і запобігати негативним проявам родинного виховання;
  • організовувати спільну діяльність педагогів, батьків та дітей в умовах виховної системи школи, захищати інтереси дітей, допомагати реабілітації дитини, яка опинилась в умовах соціального конфлікту.

Характер сприйняття дитиною виховних впливів залежить від того, як вона сприймає особистість вихователя, його виховні дії.

Особистість педагога - дійовий чинник формування особистості дитини. У реальній діяльності педагог наочно демонструє засвоєні ним моделі поведінки, соціальні норми і цінності. Його індивідуально-психологічні характеристики обумовлюють ціннісно-смислову основу вихованця. Лише той педагог успішно справляється з цією місією, який постійно працює над розвитком у собі мотивації до оволодіння духовно культурою, засвоює глибокі і різноманітні знання, орієнтується на безперервне вдосконалення своєї професійної майстерності.

Якщо реалізація педагогічних можливостей забезпечується суб'єкт-суб'єктними взаєминами, педагог має володіти такими якостями:

  • здатністю сприймати і адекватно психологічно інтерпретувати поведінку дитини безпосередньо в кожний момент спілкування, фіксувати зміни в почуттях і вчинках визначати причини, які ці зміни викликають;
  • сформованістю широкого набору оцінних критеріїв які б дозволяли йому порівнювати характер змін, що настають у вербальній і невербальній поведінці вихованців, і своєчасно робити відповідні висновки;
  • умінням постійно усвідомлювати і правильно реагувати на те. як сприймають і психологічно інтерпретують його образ і поведінку вихованці;
  • володіти знаннями про найбільш поширені помилки, наприклад, «стереотипізація», «нав'язування суб'єктного бачення» та інші, що їх нерідко припускаються педагоги при оцінюванні поведінки дітей;
  • умінням відмежовуватись від упередженої оцінки при пізнанні вихованця заради осягнення індивідуальної неповторності особистості дитини.

Розуміння педагогом дитини не можливе без правильної оцінки її емоціональних станів. Педагог має виходити з того, що основним джерелом інформації про цю сферу людської психіки виявляються: міміка і поза, жести і рухи, інтонація і темп мовлення. Спостерігаючи прояви поведінки вихованця, педагог у змозі зробити висновки стосовно його особистості. Однак глибоке розуміння дитини не може будуватися на відчужено-дослідницькому до неї ставленні. Педагогу потрібне співчутливе, емпатійне розуміння та готовність прийняти вихованця повністю, навіть з його недоліками.

Особистісно зорієнтований виховний процес будується не просто на основі врахування індивідуальних особливостей вихованців, а у послідовному ставленні до них як до особистостей, які є відповідальними і свідомими суб'єктами діяльності.

Визнання дитини - це, передусім, реалізації її права бути самою собою, індивідуальністю, яка має свою позицію стосовно тих чи інших явищ, ситуацій, проблем. Незаперечне право дитини - висловлювати свої думки, брати участь у наших судженнях про неї. Визнання особистості дитини з самого початку її свідомого життя є дуже важливим, але у традиційній системі виховання на це звертають надзвичайно мало уваги. Особистісно зорієнтоване виховання передбачає, що педагог ставиться до дитини як до людини з повним визнанням її особистості і недоторканості, визнає поведінку і працю дитини, вірить у благородство її мотивів і вчинків.

Прийняття дитини означає безумовне позитивне ставлення до неї незалежно від того, відповідає її поведінка вимогам дорослих у даний момент чи ні. У виховному плані вадливо, щоб у дитини було почуття, що її приймають і люблять незалежно від її досягнень.

Тож, необхідні нові виховні методики, які б враховували глибинні психологічні закономірності емоційно-чуттєвого розвитку особистості. Адже для людини має цінність лише пережите в почуттях, які морально збагачують особистість, роблять її носієм істини, добра і краси.

Анкета для класних керівників

1. Чи залучає Вас робота класного керівника або Ви відмовилися б від її, якби була така можливість?

2. У чому, на Вашу думку, складність роботи класного керівника?

3. Яку конкретну допомогу в організації своєї роботи із класом Ви б хотіли одержати:

  • у плануванні;
  • у виборі форм і методів;
  • у вивченні колективу;
  • у роботі з родителями, з учителями-предметниками, з дитячими громадськими організаціями;
  • в іншому (укажіть, у чому саме).

4. Якби Ви були членом адміністрації школи, які зміни в організації виховної роботи внесли б?

5. З якими труднощами ви зіштовхуєтеся, працюючи із класом? У чому бачите їхню причину?

6. Що Вам найбільше вдається у Вашій роботі?

7. Які якості поводження, риси особистості Ваших учнів найбільше Вас засмучують?

8. Які якості поводження, риси особистості Ваших учнів найбільше Вас радують?

9. Як Ви думаєте, чого чекають від Вас учні?

10. Яким досвідом Ви могли б поділитися з колегами?

11. Які матеріали могли б запропонувати для публікації в збірнику «Шкільні інновації»?

12. Ваші побажання й пропозиції.

Анкета оцінки стану виховної системи школи

1. Які загальні цілі виховної системи Вашої школи?

2. Укажіть, які традиції, правила, закони існують у Вашій школі?

3. Чи знайшли Ви своє місце у виховній системі школи?

а) так; б) скоріше так; в) не знаю; г) скоріше немає; д) немає.

4. Оціните за п‘ятибальною системою:

  • відповідність змісту, обсягу та характеру навчально-виховної роботи умовам школи;
  • скоординованість усіх шкільних виховних заходів;
  • педагогічну доцільність виховних заходів;
  • зв'язок навчальної й позанавчальної діяльності;
  • рівень розвитку шкільного колективу;
  • рівень розвитку педагогічного колективу;
  • рівень розвитку єдиного шкільного колективу як колективу однодумців (школярі, педагоги, що обслуговує персонал);
  • наскільки колектив живе за виробленими законами, правилам, традиціям;
  • наскільки використається потенціал навколишнього середовища у вихованні (центр дитячої творчості, театри, музеї й т.д.);
  • ефективність самоврядування дитячого колективу;
  • ефективність управління виховною системою;
  • гуманність відносин у системі «дорослий - дорослий»;
  • гуманність відносин у системі «дорослий - дитина»;
  • творчий клімат у колективі педагогів;
  • діловий клімат колективу педагогів;
  • загальну комфортність клімату школи;
  • рівень взаємодопомоги в колективі педагогів;
  • взаєморозуміння родини та школи.

Автори: Т. Волковська, Л. Овчаренко, С. Волковський

Освіта.ua
25.06.2008

Ведущие компании и учебные заведения Предложения от ведущих учебных заведений Украины и зарубежья. Только лучшие вузы, компании, образовательные курсы, школы, агентства.
Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!