Osvita.ua Среднее образование Современная школа Інноваційні процеси у створенні сучасного уроку
Інноваційні процеси у створенні сучасного уроку

Нехай заслужено пишаються своїми відкриттями вчені, нехай гордяться своїми патентами винахідники, нехай не без підстав уважають свою місію особливо вагомою медики, священики, державні діячі, але коли до класу заходить педагог і розпочинається священне дійство, ім'я якому урок, кермо планети й доля людства, його майбутнє - саме в руках учителя

Інноваційні процеси у створенні сучасного уроку

Як би не розвивались дидактичні системи у школах відтвореного чи нового типу і якими б не були їх концепції навчання й виховання, вони обов'язково реалізуються в певних організаційних формах. Щоби більше в таких школах було нового, роблять спробу термін «урок» замінити іншими: сюжетно-рольові зайняття, лекційно-семінарські форми організації занять, навчально-дослідні заняття, заняття з розв'язання дослідницьких завдань, нові інформаційні технології навчання тощо. Усі заняття (як би вони технологічно й методологічно не обставлялись), що проводяться у шкільному приміщенні за розкладом, з постійним складом учнів, під керівництвом учителя, розпочинаються й закінчуються синхронно для учнів і вчителів усієї школи і є уроками, а вся шкільна система навчання - класно-урочною.

Урок має великі резерви. Його дидактико-виховні та розвивально-творчі можливості використовуються ще не повною мірою. На уроках як основна, але не єдина організаційна форма навчання можуть і повинні використовуватись найрізноманітніші форми організації навчальної діяльності учнів, побудованої на принципах гуманізації, демократизації, диференціації та індивідуалізації чи особистісної орієнтації.

Урок не є ідеальною організаційною формою навчання. Йому притаманні суб'єктивні й об'єктивні вади, над усуненням яких слід працювати. Серед них обмежена часом регламентація діяльності дітей із різними навчальними можливостями, однаковий темп роботи, брак оперативного контролю, обмаль зворотної інформації про якість засвоєння матеріалу тощо. Підвищенню ефективності сприяють оновлення змісту освіти, модульна побудова змісту навчання, включення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, задоволення їхніх потреб у знаннях і вміннях, залучення до практичної діяльності, яка вимагає застосування знань, тощо.

Ставити питання про повну заміну уроків якимись іншими організаційними системами неправомірно, як з дидактичного, так і економічного погляду. Гадаю, що з часом, коли будуть створені відповідні умови, урок зможе більше ніж тепер поступатись іншим формам, побудованим на організаційних (по 15-20 хв) і змістових модулях, які впроваджуються в добре оформлених дидактичних кімнатах, і з малими групами (по 10-12 учнів).

А на сьогодні урок є основною організаційною формою навчання у школі. Л. Охотіна виділяє деякі характерні ознаки уроку, що дозволяють доповнити дане поняття:

1. Урок проводиться не заради самого уроку, а заради того, щоби впливати на особистість учня; не заради того, щоби «пройти» якісь питання програми, а заради того, щоб на матеріалі цих програмних питань формувати визначені якості особистості.

2. Центральний компонент будь-якого уроку - організація пізнавальної діяльності учнів. Провідними пізнавальними процесами є мислення та уява. А необхідними умовами продуктивної роботи мислення та уяви будуть правильна організація сприйняття й пам'яті учнів, створення визначеної установки й організація уваги.

3. Навчання, що виховує, не можна звести до виховних моментів уроку. Усі елементи уроку повинні бути виховними за своєю суттю. Координуючим центром усіх виховних засобів, форм і методів уроку повинна бути психологічна мета.

Характеризуючи урок, у психолого-педагогічній літературі робиться акцент на трьох основних умовах, що забезпечують його ефективність.

Загально-педагогічна умова включає педагогічні вимоги, яким, власне, повинен відповідати урок.

Методична умова передбачає відповідність педагогічних вимог даному конкретному навчальному предмету згідно з його специфікою.

Психологічна умова пов'язана з тими психологічними закономірностями, що лежать в основі знань, навичок і вмінь. Виконання психологічної умови дозволяє активізувати пізнавальну активність учнів, забезпечити їхню спільну діяльність.

Як відомо, навчання - це двосторонній процес. З одного боку, ефективність навчання визначається тим, наскільки вчитель правильно організує розумову діяльність, використовує можливості пам'яті, допомагає учням опанувати методи пізнання та формує в них навички навчальної діяльності, ураховує вікові й індивідуальні особливості й інше.

З іншого боку, ефективність навчання залежить від активності пізнання та діяльності самого учня. Безумовно, на діяльність учнів великий вплив має особистість учителя, його активність, готовність до навчання. Таким чином, на хід уроку впливають моральні, особистісні особливості вчителя, його емоційний стан, уміння володіти класом тощо. З огляду на все це можна припустити, що в основі будь-якого уроку лежить єдиний процес взаємодії вчителя й учнів.

Результати численних вітчизняних досліджень свідчать про те, що школярі погано володіють методичними та економічними знаннями. Більш високий рівень знань вони виявляють, оволодіваючи фактологічним матеріалом, уміючи відтворювати знання та застосовувати їх у знайомій ситуації. Нетрадиційна постановка питання значно знижує результативність відповідей учнів. Щодо вміння інтегрувати ці знання та застосовувати їх для одержання нових знань і з'ясування явищ, які відбуваються в навколишньому світі, то тут результати наших школярів ще нижчі. А щоб мати можливість знайти своє місце в житті, учень сучасної школи повинен мати певні якості:

  • гнучко адаптуватись у мінливих життєвих ситуаціях;
  • самостійно та критично мислити;
  • уміти бачити та формувати проблему (в особистому та професійному плані), знаходити шляхи її раціонального вирішення;
  • усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючій його дійсності;
  • бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;
  • грамотно працювати з інформацією;
  • бути комунікабельним, уміти працювати в колективі;
  • уміти самостійно працювати над розвитком особистої моральності, інтелекту, культурного рівня.

Таким чином, головний стратегічний напрям розвитку світової та вітчизняної системи освіти лежить у площині вирішення проблеми розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу. В умовах цієї парадигми освіти вчитель найчастіше виступає в ролі організатора всіх видів діяльності учня як компетентний консультант і помічник. Його професійні вміння повинні бути спрямовані не просто на контроль знань і вмінь школярів, а на діагностику їх діяльності та розвитку. Це значно складніше, ніж традиційний підхід.

Гуманізація освіти, її орієнтація на розвиток особистісного потенціалу учня, запобігання безвиході її розвитку змусили школу перейти на технологічний етап розвитку. Проблема сьогодні пролягає в тому, щоби дати вчителю методологію вибору та механізм реалізації відібраного вченими змісту освіти в реальному навчальному процесі як з урахуванням інтересів і здібностей учнів, так і їх особистої творчої індивідуальності. Окремі форми та методи навчання повинні поступитись цілісним педагогічним технологіям загалом і технології навчання - зокрема. Отже, педагогіка - це не тільки наука, і не тільки мистецтво. Це перш за все приклад дисципліни, і так само, як усі прикладні дисципліни, вона не може не бути технологічною. Вибір освітньої технології - це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик навчання та стилю роботи вчителя з учнем. Педагогічна технологія включає в себе дві групи питань, перша з яких пов'язана із застосуванням технічних засобів у навчальному процесі, друга - з його організацією.

Маючи на увазі технічні засоби, говорять про апаратуру, за допомогою якої демонструються матеріали, спеціально розроблені для неї.

Найчастіше подавання звукової та друкованої інформації поєднують з екранним зображенням. Носієм цієї методики може бути звукозапис: наприклад, запис лекції з паузами, під час яких демонструється ілюстративний матеріал, учні отримують і виконують завдання, звіряють його з відповіддю, яка з'являється в кадрі на екрані або подається у звукозаписі. Більш складним, але дуже перспективним є використання навчальної методики інформаційно-комунікаційних технологій.

Це основні напрями використання в навчальному процесі технічних засобів і програмного навчання. Технологія навчального процесу об'єднує широке коло проблем, пов'язаних з аналізом навчального матеріалу та організацією навчальної діяльності педагога й учнів.

Педагогічна технологія об'єднує й нові концепції процесу навчання, і проблеми взаємовпливу нових засобів і методів навчання, і використання системного підходу до організації навчання. На думку доктора педагогічних наук О. Пєхоти, педагогічні технології - це об'єктивний процес, новий етап в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу й забезпечення процесу природного розвитку дитини.

Важливого значення в цьому процесі набуває і психолого-педагогічна підготовка вчителя. Ураховуючи, що одним зі стратегічних завдань реформування освіти в Україні згідно з державною програмою «Освіта» є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного й морального здоров'я, розв'язання цього завдання передбачає психолого-педагогічне обґрунтування змісту й методів навчально-виховного процесу, спрямованого саме на розвиток особистості учня.

Технологізація особистісно зорієнтованого освітнього процесу передбачає спеціальне конструювання навчального тексту дидактичного матеріалу, методичних рекомендацій до його використання, типів навчального діалогу, форми контролю особистісного розвитку учня в ході навчально-пізнавальної діяльності. Тільки при реалізації принципу суб'єктності освіти можна говорити про особистісно зорієнтовані технології.

Головні вимоги до особистісно зорієнтованих технологій І. Якиманська сформулювала таким чином:

  • навчальний матеріал повинен забезпечити виявлення змісту суб'єктного досвіду учня, включаючи досвід його попереднього навчання;
  • виклад знань учителем повинен бути спрямований не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на постійне перетворення набутого суб'єктного досвіду кожного учня;
  • у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб'єктного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;
  • активне стимулювання учня до самостійної освітньої діяльності, зміст і форми якої повинні забезпечувати учню можливість самоосвіти, саморозвитку, самовираження в ході оволодіння знаннями;
  • конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учню вибирати його зміст, вид і форму при виконанні завдань, розв'язуванні задач тощо;
  • виявлення та оцінка способів навчальної роботи, якими учень користується самостійно, стійко, продуктивно;
  • забезпечення контролю й оцінювання процесу навчання, а не тільки його результатів.

Технологія особистісно зорієнтованого уроку (за С. Подмазіним)

Для того щоби бути суб'єктом навчальної діяльності, учень має оволодіти основними етапами:

орієнтація - визначення мети - проектування - організація - реалізація - контроль - корекція - оцінка.

І. Етап орієнтації включає:

  • мотивацію вчителем запланованої діяльності, позитивну настанову на роботу;
  • орієнтацію учнів на місце даного заняття в цілому курсі, розділі, темі за допомогою схем, таблиць, опор, вербальних установок тощо;
  • визначення особистісного досвіду учнів і пов'язання цього досвіду з проблемами заняття.

ІІ. Етап визначення мети передбачає:

  • визначення на уроці разом з учнями особистісно зорієнтованої мети, здійснення тієї діяльності, яка запланована вчителем (підведення учнів до усвідомлення того, що може дати дане заняття школяру в даний час, через деякий час, у майбутньому);
  • визначення показників досягнення мети.

Методи та прийоми реалізації першого та другого етапів: актуалізація; проблематизація; інтрига; ігрова ситуація; прийоми розвитку пізнавального інтересу.

ІІІ. Етап проектування включає:

  • виконання запрограмованої вчителем діяльності шляхом залучення учнів до виконання випереджальних завдань, підготовки повідомлень, рефератів, виготовлення та відбору наочності;
  • складання плану роботи;
  • обговорення плану роботи.

IV. Етап організації виконання плану діяльності передбачає:

  • подання можливих варіантів і способів виконання навчальної діяльності (усна чи письмова форма, типи завдань, форми звітності, індивідуальна робота чи робота у групах, робота з текстом чи з іншими засобами інформації);
  • вибір учнями способів фіксації нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо);
  • вибір учнями (якщо можливо) завдань і способів їх виконання під час закріплення знань, формування вмінь і навичок;
  • варіативність домашнього завдання.

V. Контрольно-оцінювальний етап:

  • залучення учнів до контролю перебігу навчальної діяльності шляхом заохочення їх до різних видів контролю, самоконтролю, взаємоконтролю, роботи у групах;
  • участь учнів у виправленні помилок і недоліків у знаннях, усвідомлення їх причин шляхом взаємо- та самоаналізу;
  • надання учням можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівняти отримані знання з еталоном;
  • використання механізмів цінування (позитивного ставлення до успіхів школяра), оцінювання (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтинг) не тільки результатів, а й самого процесу навчання.

VI. Заключний етап передбачає:

  • усвідомлення учнями ситуації досягнення мети;
  • відчуття успіху;
  • підкріплення позитивної мотивації стосовно діяльності, тобто реалізацію «механізму цінування».

Структура уроку в системі особистісно зорієнтованого навчання виглядає за етапами так:

І. Етап мотивації, який охоплює дидактичне стимулювання, мобілізацію активності учнів; орієнтацію учнів на усвідомлення внеску даного заняття в цілісну систему вивчення розділу або всього курсу фізики; керування діяльністю учнів через зміст навчальної інформації з метою активізації їх суб'єктного досвіду; створення сприятливих умов для проведення занять.

ІІ. Етап особистісної орієнтації та прогнозування передбачає визначення разом з учнями аксіологічної, особистісної та практичної значущості елементів подальшої діяльності; усвідомлення можливих рівнів досягнення результатів при виконанні поставлених завдань.

ІІІ. Етап проектування діяльності та діагностики її результатів включає виділення наукової інформації, яка вивчатиметься на уроці, залучення учнів до визначення цілей і завдань уроку; діагностику готовності учнів до навчального процесу; визначення спільно з учнями логіки обговорення чи дослідження питання, проблеми; аналіз умов і засобів для здійснення діяльності; розробку плану діяльності та конструювання її окремих елементів.

IV. Етап забезпечення виконання завдань уроку, що передбачає регуляцію дій учнів у виборі оптимальних способів навчальної діяльності відповідно до поставлених завдань; створення умов для вибору учнями способу фіксації нової інформації; організація діяльності зі сприймання, переробки та первинного запам'ятовування знань, способів дій, зв'язків, відносин між об'єктами; пізнання з урахуванням особистісних характеристик когнітивних процесів учнів класу; залучення учнів до виконання диференційованих завдань за вибором під час закріплення, повторення нових знань і способів дій; підтримка ділової дисципліни, керування поліфункціональним спілкуванням учнів, формування моральних якостей і культури поведінки; залучення учнів до здійснення активної, продуктивної діяльності з осмислення та усвідомлення місця набутих знань у системі раніше отриманих, виявлення зв'язків між ними.

V. Етап контролю й оцінювання передбачає виявлення спільно з учнями якості та рівнів оволодіння знаннями, способами дій за допомогою контролю та взаємоконтролю; створення умов для корекції отриманих результатів, залучення учнів до виконання вправ із виправлення помилок, осмислення причин їх появи; надання учням можливості порівняння отриманого результату із критеріями стандарту фізичної освіти, визначеними в навчальній програмі, визначення ступеня адекватності результатів власного оцінювання своєї діяльності з результатами вчителя, інших учнів; створення ситуацій успіху для учнів.

VI. Підбиття підсумків уроку включає спільний з учнями аналіз успішності їх діяльності, відповідність досягнутих результатів поставленій меті; стимулювання внутрішньої позитивної мотивації навчальної діяльності; визначення перспектив подальшої діяльності з вивчення теми; інформацію про домашнє завдання, інструктаж із його виконання з урахуванням можливості для учнів здійснити вибір завдань, диференційованих за рівнем складності, формою виконання, видом звітності тощо.

Особливості діяльності вчителя із планування та проведення таких уроків полягають у:

  • конкретизації цілей для кожного етапу уроку, створенні умов для прийняття їх учнями;
  • переведенні змісту навчальної інформації в систему проблемних навчальних завдань;
  • управлінні навчально-пізнавальною діяльністю учнів на основі дотримання психологічних умов процесу набуття знань, урахування індивідуальних особливостей психічного розвитку учнів;
  • створенні умов для розвитку внутрішньої позитивної мотивації, стимулюванні ініціативи, активації когнітивних процесів;
  • наданні учням можливості реалізувати своє право на вибір рівня опанування матеріалу, форми фіксації його основних положень, способів дії, видів контролю, обсягу домашнього завдання;
  • забезпеченні постійного зворотного зв'язку між учителем та учнями, діагностуванні за зовнішніми ознаками та за допомогою спеціальних методик внутрішнього стану учнів і врахуванні результатів цих процедур в управлінні навчальним процесом;
  • створенні умов для рефлексивної діяльності учнів, стимуляції ініціативи та творчості.

Автор: Р. Калініченко

Освіта.ua
16.10.2008

Комментарии
Аватар
Осталось 2000 символов. «Правила» комментирования
Имя: Заполните, или авторизуйтесь
Код:
Код
Нет комментариев

Чтобы получать первым
все новости от «Osvita.ua»
в Facebook — нажмите «Нравится»

Osvita.ua

Спасибо,
не показывайте мне это!