Вікова періодизація молоді. Реферат

Підходи стосовно вікової періодизації молоді. Умови переходу у стан дорослої категорії населення

Питання віку категорії "молоді" цікавить спеціалістів багатьох дисциплін: психологів, фізіологів, соціологів, антропологів, демографів. Воно є досить складне, і в кожній із названих дисциплін є свої підходи до класифікації. Досить важливо знайти єдиний підхід в аспектах вікової періодизації молоді. Це необхідно у багатьох практичних смислах, зокрема для того, щоб точніше оцінювати в кожній країні кількість молоді, розрахувати кількість населення на яке поширюються "молодіжні пільги", надбавки, кредити; визначити масу праці, яку повинні вкласти в молодь педагоги, викладачі, соціальні працівники; прогнозувати сімейну політику.

Вікові границі визначають також і масштаб програм і планів молодіжної політики, грошових і матеріально-технічних засобів для реалізації цієї політики. Виходячи із кількості молоді в кожній країні оцінюється творчий, потенціал, який несе в собі молодь.

Молодь поняття історичне, тому в різні епохи існували різні підходи. На початковій стадії розвитку людства поняття "молоді" взагалі не існувало. Тривалість життя первіснообщинному ладі складало 19-21 років. В Древньому Римі люди в середньому жили приблизно 27 років. В першій половині ХІХ ст.. в Англії 12-річний юнак був практично дорослою людиною. Ще в кінці ХІХ ст середня тривалість життя в Росії складала всього 48 років. Таким чином людина швидко переходила із дитинства у фазу дорослого віку.

Діти завжди були втягнутими в трудовий процес, тобто суспільство складалося всього із двох поколінь між якими не було ніяких вікових розривів. Дякуючи покращенню соціальних і матеріальних умов збільшилась тривалість життя людей. Розвивалася промисловість, ускладнювалися всі сфери життя, виробництво і трудова діяльність людини. саме праця потребувала великої фізичної та розумової зрілості, спеціальних професійних знань і навиків.

Отже, стало необхідним навчання в школі та спеціальних навчальних закладах, цей процес став займати тривалий проміжок часу. Таким чином, між дитинством і зрілістю виник та почав збільшуватися досить великий віковий проміжок, що має назву молодіжний вік.

У медицині вважають молодість, як період розвитку особистості, протягом якої підліток досягає рис дорослої людини. Поняття "молодість" у медицині не має ніякого соціального змісту, тому що лікарю необхідно встановити, чи відповідає пацієнт встановленим медичним нормам і які відхилення від них. Це період від 10 до 20 років, який починається з появи вторинних статевих ознак і закінчується ростом кісток.

Біологія розглядає як стадію статевого дозрівання, з настанням якої людина може вступати в сексуальні відносини і приймати участь у біологічному відтворенні.

Психологія кваліфікує молодість як певний період життя індивіда. Всі люди в своєму розвитку проходять через певні етапи, які йдуть один за одним в закономірній послідовності. Етапи в психології називаються фазами розвитку (новонароджений, грудний, раннє дитинство, перше дитинство, друге дитинство, підлітковий вік, юнацький вік, зрілий вік, старий, старечий, довгожителі). У різних авторів є свої підходи до встановлення вікових меж.

     

Юридична наука прагне до точності у визначенні межі між повною і неповною степеню відповідальності людини перед законом. У кримінальному кодексі кожної країни існують границі між малолітніми (особи до 14 р), неповнолітніми (з 14 до 18 р.) та повнолітніми (особи, що досягнули 18 років).

Соціологія розглядає молодь як частину суспільства. І ми розглянемо як цією наукою трактується віковий ценз молоді. Отже, стосовно вікових меж найчастіше апелюють до Організації Об’єднаних Націй, як наднаціональної і наддержавної структури. Вперше у 1968 році на 15-й сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО була представлена доповідь, в якій відображено погляд на молодь та її проблеми. Вікові рамки 15 – 24 роки в кінці 60-х був цілком виправданими. Адже основною найбільш агресивною частиною стихійних бунтів молоді того часу були в основному учні та студенти.

Проте, вже тоді стосовно нижньої і верхньої границі вікових меж йшли гострі дискусії. Це відбувалося через те, що чим ширше проміжок між нижньою і верхньою границею, тим більша кількість громадян попадає під розряд "молоді", тим більші суми грошей повинні виділяти країни із свого бюджету на кредити, пільги, соціальні допомоги тобто тим дорожче обходиться молодь для країни. Таким чином, недостатня кількість грошей заставляють наукову проблему вирішувати вольовим, політичним шляхом: молоді в державі стільки, скільки є у держави грошей для того, щоб молодіжна політика була реальною.

Вже давно ведуться дискусії про те, що рамки поняття "молодь" повинні бути значно розширені, зокрема від 13-14 років (нижня межа) до 30-35 років верхня. Стосовно нижньої границі то її найчастіше пов’язують із початком статевого дозрівання і початком професійного навчання. Матеріальна бідність сьогодні у багатьох країнах гонить тисячі 12-14 річних людей іти працювати, означаючи тим самим ранній перехід в категорію молоді (за даними Міжнародної організації праці – МОП, в країнах, що розвиваються 52 мільйона дітей молодших за 15 років вже працюють).

Досить складним є питання стосовно визначення верхньої границі поняття "молодь". Прийнято вважати, що кінцем молодості є той момент, коли молода людина, повністю вступає в положення дорослого, а саме:

  • має економічну незалежність;
  • особиста самостійність, тобто здатність приймати рішення, які стосуються себе, у всіх сферах існування, без чужої опіки;
  • створення особистої сім’ї прийняття відповідальності за її існування.

Кожна із цих умов є необхідною, проте лише взяті всі разом вони є достатніми для встановлення того, що людина перестала вважатися молодою. Практика показує, що деякі умови по-окремо досягаються в досить ранньому віці. Наприклад, молоді люди утворюють власні сім’ї 20-22 роки. Проте, економічні і особисту незалежність отримують значно пізніше. У багатьох країнах вступання у сімейний союз і народження дитини є досить проблематичним, якщо хоча б один із подружжя не забезпечений гарантованим робочим місцем. Навіть освідчена людина у віці 30-35 років, яка залежить від батьків в наслідок безробіття, у всіх країнах не може вважатися дорослим, тому, що він по суті є утриманцем.

Сьогодні встановлення стійкого положення в суспільстві свідчить, що вік від 23 до 28 років це період стабілізації місця проживання всіх представників молоді, проте пізніше 3-5 років триває процес адаптації до нового середовища. Тобто стійкий статус індивіди отримують у 28-30 років. Приблизно у цей період життя юнаки і дівчата набувають і відповідного сімейного статусу. До 27-29 років закінчується період сімейної соціалізації. Таким чином, можна зробити висновок про те, що по всім категоріям набуття стійкого соціального статусу можна визначити між 29-30 роками.

В українському законодавстві (закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 р.) вказано, що "молодь, молоді громадяни України віком від 14 до 28 років" (хоча в дійсності від 13 до 30 років, і ми встановили причину такої пролонгації).

Зупинимося на класифікації такої категорії населення як "молодь". Враховуючи той факт, що у науковому світі відсутня чітка та єдина класифікація, ми за основу візьмемо найновіші погляди, у ювенології (комплексної науки про молодь), зокрема класифікацію В. В. Павловського. Цей дослідник поділяє "молодь" на 4 підгрупи.

Такий поділ дозволяє зафіксувати якісно специфічні великі підгрупи молоді, етапи становлення і розвитку в її еволюції від старшого підліткового віку до соціальної зрілості.

Вікова підгрупа від 13-14 до 16-17 років – старший шкільний період. Це перехідний період від старших школярів до громадянської юності. Суспільний статус юності дуже динамічний. Юнаки і дівчата в цьому віці, як правило, закінчують середню школу, професійні училища, вчаться або закінчують навчання у середніх спеціальних навчальних закладах і поступають у вузи. Тоді і закінчується їхня первинна економічна, політична, етнокультурна соціалізації. Працююча молодь має особливий економічно-юридичний статус (скорочений робочий день, який оплачується як повний, заборону нічної зміни, відпустка у один календарний місяць).

Основне завдання молодих людей цього періоду – це вибір професії, навчального закладу, організації, тобто вибір стабільного і перспективного робочого місця. Для цього періоду також характерне перехід від повного утримання до більш самостійного економічного становища. Типовою рисою також є психосоціальний мораторій. Ериксон зазначає з цього приводу, що у юнаків і дівчат значно розширився спектр ролей, проте вони часто їх міняють, приміряючи до себе. В зв’язку із цим дослідник розглядає формування нової самосвідомості, нове почуття часу, психосексуальні інтереси. В цілому на зміну підлітковому способу життя приходить юнацько-дівочий стиль життя, в якому формуються нові суттєві види діяльності і перш за все – самостійна виробнича праця, навчання у різних навчальних закладах, а також початок особистого сімейного життя деякими молодими людьми;

Вікова підгрупа від 16-17 до 20-21 років період громадянського становлення (юність). Цей період можна визначити як початок самостійної трудової діяльності одної частини молодих людей, продовження навчання у вузах і коледжах другою частиною, службою в армії третьою. Люди такого віку признаються державою дорослими в суспільному відношенні. Ведучою галуззю діяльності стає виробнича праця. Освіта, яку отримують частина молодих людей є, як правило, не загальною а спеціальною. Молоді люди в ці роки отримують певну матеріальну незалежність від батьків. Досягає свого повного розвитку юнацько-дівоча дружба і також кохання.

В цей період багато хто заводить власну сім’ю. Головне протиріччя позитивного характеру – розрив "пуповини" з батьківською родиною, ровесниками, школою, із способом життя в попередньому віці. Молоді люди досягають вторинної позитивної соціалізації. Головне протиріччя негативного характеру – при розриві зв’язків частина молодих втягується в негативну соціалізацію, в девіантну поведінку, прийняття відповідного стилю життя. Провідні види діяльності – громадське становлення, домінантою якого стає захист природи, включення в активну громадсько-політичну діяльність, створення сім’ї, народження і виховання власних дітей;

Вікова підгрупа від 20-21 року до 25-26 років – перший молодий громадянський вік (перший молодий дорослий вік). Вважають, що це період удосконалення трудової діяльності однією частиною молоді, закінчення навчання у вузах другої частини, закінчення служби в армії, а також створення особистих сімей переважною більшістю. Основними критеріями тут залишається повторна економізація переважної більшості молоді, включення її в виробничу діяльність на такому рівні як і дорослих, при цьому молодь значно перевищує старших, зокрема у володінні технічними засобами. А також вторинна політизація через зрівнювання із дорослими у всіх питаннях. Частина молоді, які вступили в шлюб розводяться, деякі утворюють сім’ї другий раз, проте більшість виховують дітей у власних сім’ях.

Головне протиріччя позитивного характеру – поступове звільнення від суспільного статусу ранньої молодості, громадянського становлення, від статусу і ролі "дуже молодих" та перехід в основних сферах діяльності в громадянський статус суспільно корисних дорослих членів суспільства. Головне протиріччя негативного характеру – вихід із стану громадянського становлення частини молодих людей цього віку і їх перехід в групу тієї молоді, яка наносить природі та суспільству більшу або меншу шкоду, що пов’язано із конфліктами, драмами, трагедіями із суспільством, трудовим, навчальним колективами, сім’єю. В цілому кожне покоління пережило свою драму (80-ті війна в Афганістані, 90-ті ліквідація наслідків на ЧАЕС, 2000-ні становлення вільної, соборної України);

Вікова підгрупа від 25-26 до 29-30 років другий молодий громадянський вік (друга молодість, або другий молодий дорослий вік). Даний період характерний розвитком і завершенням тих суспільних процесів, які почалися у попередньому віці. У однієї частини молоді відбувається подальше удосконалення в галузі трудової діяльності, вони досягають певного позитивного результату в професійному і кар’єрному становищі, в рості матеріального стимулювання своєї праці. Деяка невелика частина працюючої молоді закінчує навчання на заочному чи вечірньому відділеннях.

Стосовно головних протиріч позитивного плану то вони в цей період отримують свій подальший розвиток, модифікуються, стають більш "дорослими" ніж на попередній стадії. В цей період завершуються процеси суспільного становлення і розвитку молоді. Цей, в певній степені "фінішний" етап молодості, має дуже важливе значення як у долі молодих людей, так і долі більш старшого покоління. Кого суспільство підготовило собі на зміну і як ця зміна підготувалася до того, щоб сприяти розвитку та прогресу суспільства таким і воно буде.

Література

  1. Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.
  2. Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999.
  3. Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997.
  4. Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр "Академия", 2002.
  5. Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001.
  6. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.
  7. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.


06.05.2012

Загрузка...