• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Характеристики праці

Праця – основа функціонування і розвитку будь-якого людського суспільства, незалежне від всіляких суспільних форм умова існування людей, вічна природна необхідність, без неї не було б можливим саме життя людини. Наведемо кілька характеристик праці:

• Гроші. Зарплата є головним ресурсом, від якого залежать люди, задовольняючи свої потреби. Без такого доходу стурбованість про завтрашній день, як правило, зростає.
• Рівень активності. Робота часто уможливлює набуття і вдосконалення навичок та вмінь. Навіть рутинна праця створює структуроване середовище, в якому поглинається енергія особи. Без цього можливості вдосконалювати такі вміння та навички може й не бути.
• Різноманітність. Праця уможливлює доступ до середовища, що контактує з домашнім оточенням. У робочій атмосфері індивіди, виконуючи навіть доволі марудні обов’язки, можуть бути раді діяльності, відмінній від домашньої поденної роботи.
• Часова структура. Для людей, зайнятих на регулярній роботі, день переважно організований згідно з ритмом праці. Хоча іноді це може пригнічувати, але все-таки дає відчуття спрямованості в повсякденній діяльності. Непрацюючі особи часто називають своєю головною проблемою нудьгу і поступово втрачають відчуття часу. Як зауважив один безробітний: "Час втратив своє колишнє значення… Його так багато" [Fryer and McKenna, 1987].
• Соціальні контакти. Трудове середовище часто породжує дружбу й можливості участі у суспільній діяльності з іншими особами. Коло друзів та знайомих, при відриві від робочого оточення, найімовірніше, зменшуватиметься.
• Персональна ідентичність. Праця переважно цінується за надання відчуття стабільної соціальної ідентичності. Зокрема, особливо для чоловіків, самоповага часто пов’язана з економічним внеском до сімейного бюджету.

На фоні цього списку неважко зрозуміти, чому втрата роботи може зашкодити впевненості людей у своїй соціальній значущості.

Поняття, закони та структура соціологічного знання

Питання суспільної праці й трудової діяльності людини займають якщо не центральне, то одне з найважливіших місць у світовій соціології. Праця відноситься до числа найфундаментальніших категорій соціології. Вона займає в соціології таке ж важливе місце, яке в філософії займають, як наприклад, категорії "матерія" чи "буття". З тим, аби визначити місце праці як одного із фундаментальних понять в низці інших, розглянемо предмет, об’єкт, структуру та понятійний апарат соціології.

Соціологія – наука про становлення, розвиток та функціонування соціальних спільнот, а також соціальних відносин й процесів, що утворюються в ході взаємодії цих спільнот. Предмет дослідження – соціальні спільноти як об’єднання людей, які виникають і формуються на основі їхньої культурно-історичної самобутності (народи і нації), родинних зв’язків і схожості стадій життєвого циклу (сімейні, поколінські, статево-вікові) чи розрізняються за професійно-кваліфікаційним і територіально-регіональним ознаками. Крім цього соціологія вивчає й такий тип спільнот, як ситуативно виникаючі масові утворення, члени яких об’єднані єдністю короткочасних спільних дій чи відносно тривалою діяльністю. Так виникають спільноти, пов’язані єдністю цілеспрямованої діяльності. Причому ці цілі можуть бути не лише трудовими, а й спортивно-дозвільними, музично-дозвільними, соціальними, політичними.

На шкалі соціальних спільнот провідне положення займають "великі соціальні групи", які розрізняються за місцем, яке вони займають в системі суспільного виробництва, відношення до засобів виробництва (головний критерій соціально-класової структури), за роллю в суспільному поділі праці (соціально-професійні групи), за способами й розмірами отриманих прибутків.

Поруч з соціальними спільнотами, які виконують позитивні функції стабілізації суспільного виробництва, виділяються й декласовані та десоціалізовані групи: проститутки, наркомани, алкоголіки, члени кримінальних угруповань, спекулянти та ін.

Крім них в соціальній структурі суспільства виділяють й інші її елементи:

• соціальні стани (1),
• структурні форми (2),
• малі групи (3).

Трудові (виробничі) колективи правильніше відносити до особливого типу соціальних спільнот, а саме до структурних формам. В якості первинних ланок суспільства вони виконують три найважливіші функції – економічну, соціальну та політичну і є достатньо чисельними об’єднаннями людей зі складною внутрішньою структурою (адміністративно-цільовою, професійно-кваліфікаційною і соціально-демографічною) та соціальною організацією (поділом й кооперацією праці, ієрархією управління, формальною й неформальною структурою).

Виробничі колективи відносяться водночас і до соціальної структури (як соціальна спільнота), і до суспільних інститутів (як соціальна організація). Це й дозволяє виділити колективи в особливий різновид соціальних груп чи спільнот, що вивчаються соціологією.

Проблеми соціальної структури, соціальних інститутів, соціалізації особи, сім’ї, трудової діяльності, соціальної організації в сукупності утворюють фундаментальне знання в загальній соціології.

Соціологія, яка відображає об’єктивну дійсність притаманним лише їй способом, має справу з поведінкою великих мас людей. Тому задача соціолога – виокремити індивідуальні відмінності, які носять систематичний характер, від випадкових і, зважаючи на це, описати сталі властивості соціального явища чи процесу. Під соціальним явищем розуміється окремий чи випадковий прояв взаємодії людей, а під соціальним процесом – серія подібних явищ, що пов’язані між собою структурними чи причинними (функціональними) залежностями.

В науці закон – суттєвий, сталий, загальний, необхідний й повторюваний зв’язок. Всі закони можна класифікувати за різними основами (з огляду на предметну область – біологічні, економічні, соціальні і т. д.; на ступінь загальності – філософські, частково-наукові; на форму дії – динамічні і статистичні).

Відмінність економічних законів від власне соціальних полягає в тому (і це є надто важливим усвідомлювати саме в контексті з’ясування проблем, пов’язаних з процесом праці), що перші визначають співвідношення матеріальних потреб життя і розвитку суспільства, а інші – відношення між різними індивідами й соціальними спільнотами і проявляються в їх соціальній діяльності. Соціальний закон, який прокладає собі шлях через різноманітні випадковості і регулює їх, стає видимим лише тоді, коли ці випадковості проявляються у великих кількостях, стають сталими й закономірними.

Предметом конкретного соціологічного дослідження, яке завжди ґрунтується на узагальненні статистичних фактів, виступає закономірність, т. т. міра вірогідності настання якоїсь події чи явища, а чи ж їх взаємозв’язку. Більш слабким видом закономірності виступає тенденція, яка показує основний напрямок розвитку подій, наближення реального процесу до об’єктивної закономірності.

При умові багаторазового накладення різних тенденцій виявляється усталений зв’язок, який й формулюється в якості закону. Закони, існуючі об’єктивно (незалежно від свідомості людей), виражають сутність, форму все-загальності явищ, і слугують предметом теоретичного соціологічного дослідження. Іншими словами, усі поняття – тенденція, закономірність і закон – відображають повторюваний і сталий зв’язок суспільних явищ.

Соціологічна теорія налічує багато законів, які описують розвиток й функціонування суспільства як єдиного соціального організму. Якщо говорити на загал, то закони як знання про сутність, все-загальність і необхідність явищ відображаються саме соціологічною теорією. Її основними компонентами виступають соціологічні категорії й поняття, що утворюють логічно зв’язану наукову систему. Розглянемо деякі з таких понять.

Соціальні процеси, які ми визначили як сталий і ті, що змінюють один одного стани і явища, можуть характеризувати:

• розвиток особистості (формування ціннісних орієнтацій, установок чи мотивацій поведінки);
• взаємодія декількох індивідів;
• внутрі- й між-групова взаємодія (адаптація, трудове змагання, конфлікти).

Література

1. Афонин А. С. Основы мотивации труда: организационно-экономические аспекты. - К., 1994.

2. Гіденс Е. Соціологія. - К., 1999.

3. Дворецкая Г. В., Махнарылов В. П. Социология труда. - К., 1990.

4. Дикарева А. Н., Мирская М. И. Социология труда. – М., 1989.

5. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціальні та галузеві соціологічні теорії. - К., 1999.

6. Лукашевич Н. М., Сингаевская И. В., Бондарчук Е. И. Психология труда. - К., 1997.

7. Маркович Д. Социология труда. – М., 1988.

24.04.2012