• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Поняття діяльності є одним із основних понять психологічної науки. Однак не дивлячись на методологічну і теоретичну важливість проблема діяльності і її зв’язок із свідомістю розроблена недостатньо. Численні спроби психологів і філософів дати чітке визначення поняття не дало бажаних наслідків. Тому це поняття вживається вченими в самих різноманітних значеннях. Що ж собою являє діяльність? Загальною характеристикою живої матерії є її активність, за допомогою якої здійснюється обмін речовин із середовищем. Чим вищий рівень розвитку живої матерії, тим складнішою і різноманітнішою є її активність.

Активність рослин практично обмежена обміном речовин з оточуючим середовищем. Активність тварин включає елементарні форми дослідження цього середовища і научіння. Самою різноманітною є активність людини. Вона суттєво відрізняється від активності тварин, а тому для її характеристики використовують поняття "діяльність", залишаючи для тварин поняття "життєдіяльність".

Діяльність – це зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) активність людини, що регулюється усвідомлюваною метою. Це специфічний вид активності людини, який спрямований на пізнання і творче перетворення оточуючого середовища, включаючи себе і умови свого існування. Суттєвою відмінністю діяльності людини від поведінки тварин є те, що вона регулюється усвідомлюваною метою.

Поведінка тварин спрямована на задоволення біологічних потреб є генетично заданою. Вона має пристосувальний характер.

Поведінка людини регулюється суспільно встановленими нормами задоволення потреб. Поняття діяльності є найбільш загальним у психології. Тому його дослідженню надається особливе значення. У вітчизняній психології існує дві теорії діяльності: теорія індивідуальної діяльності, розроблена О. М. Леонтьєвим, і теорія спільної (сумісної) діяльності, розроблена Б. Ф. Ломовим. Останній вважав, що теорія індивідуальної діяльності є лише частковим випадком більш загальної теорії спільної діяльності, бо ніяка індивідуальна діяльність неможлива без діяльності багатьох інших людей.

Основною характеристикою діяльності є її предметність. "Власне, в самому понятті діяльності уже імпліцитно міститься поняття її предмету. Вираз "безпредметна діяльність" позбавлений всякого змісту. Діяльність може здаватися безпредметною, але наукове дослідження діяльності необхідно вимагає відкриття її предмету. При цьому предмет діяльності виступає двояко: первинно – у своєму незалежному існуванні, як такий, що підкоряє собі і перетворює діяльність суб’єкта, вторинне – як образ предмету, як продукт психічного відображення його властивостей, яке здійснюється в результаті діяльності суб’єкта і інакше здійснюватися не може. Уже в самому зародженні діяльності і психічного відображення виявляється їх предметна природа". (О. М. Леонтьєв).

Життєвий смисл свідомості не був би виправданим, якби вона не була пов’язана з діяльністю. В діяльності відбувається формування свідомості людини. Виникнувши, свідомість не стала осторонь діяльності, а справляє на неї певний вплив. Між свідомістю і діяльністю існує тісний взаємозв’язок, який С. Л. Рубінштейн в середині 30-х років ХХ ст.. сформулював у вигляді принципу єдності свідомості і діяльності.

"Основний позитивний зміст положення про єдність свідомості і діяльності полягає в ствердженні їх взаємозв’язку і взаємообумовленості: діяльність людини обумовлює формування її свідомості, її психічних зв’язків, процесів і властивостей, а останні, здійснюючи регуляцію діяльності людини є умовою її адекватного виконання" (Рубінштейн). Цей принцип набув важливого методологічного значення оскільки в ньому стверджувалося, що не може бути діяльності без свідомості і свідомості без діяльності і, тим самим, захищалося положення про можливість через діяльність вивчати всю свідомість людини. Сучасна вітчизняна наукова психологія розглядає діяльнісний підхід до вивчення психіки, як один із своїх основних принципів.

Людські потреби, що є джерелом активності, дуже мінливі і різноманітні. Їх аналіз свідчить про те, що в процесі задоволення вони змінюються, збагачуються і зростає їх кількість. Причиною цього є незавершеність вигляду продукту людської діяльності, який постійно вдосконалюється і видозмінюється. Це приводить до зміни потреб, які породжують нові форми активності. Потреби людини мають і особистий і суспільний характер. Навіть у задоволенні вузько особистої потреби бере участь багато членів суспільства.

Так, наприклад, при задоволенні потреби в їжі хліб виступає як оречевлена праця багатьох людей: агрономів, трактористів, комбайнерів, мукомелів, пекарів тощо. Всю різноманітність людських потреб розрізняють за походженням і предметом. За своїм походженням потреби бувають природні і культурні.

До природних потреб відносять ті, що життєво необхідні для людини, незадоволення яких протягом тривалого часу може призвести до загибелі організму. Так, усім людям властиві природні потреби в їжі, сні, одягу, житлі, особі протилежної статі тощо. Хоч природні потреби людини не змінилися на протязі всього періоду її історичного розвитку, проте за своєю психологічною суттю вони докорінно відрізняються від природних потреб тварин. Змінюються способи і знаряддя задоволення, зазнають змін і самі потреби.

У культурних потребах виявляється залежність активної діяльності людини від продуктів людської культури. До об’єктів культурних потреб відносять як предмети необхідні для задоволення природних потреб (тарілка, ложка тощо), так і предмети необхідні для спілкування і громадського життя людини (книга, радіо, телевізор тощо). З розвитком суспільства змінюється характер культурних потреб. За характером предмету потреби поділяють на матеріальні і духовні.

В матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреба в житлі, одязі тощо), в духовних – залежність від предметів суспільної діяльності. Обидва види потреб тісно пов’язані між собою. Для задоволення духовних потреб використовуються матеріальні предмети (газети, книги, телевізор та ін.). Отже, природна за походженням потреба може бути матеріальною за предметом, а культурна за походженням може бути матеріальною або духовною за предметом.

В потребах залежність суб’єкта від умов існування виступає своєю активною стороною як мотивація поведінки чи діяльності. Причому не сама потреба, а суспільно встановлені норми її задоволення визначають стиль поведінки людини. Наприклад, побачивши в магазині предмет, необхідний для задоволення певної своєї потреби, вона не кидається на нього як хижак на здобич, а здобуває його способом дій, який прийнятий в суспільстві (спочатку розглядає товар, узнає ціну, оплачує в касі виписаний чек і тільки після цього одержує куплену річ.).

При аналізі психологічної будови діяльності найчастіше виділяють два підходи, які називають мотиваційний і операційний аспекти. Їх основи були закладені в працях Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, О. М. Леонтьєва та ін. Першопричиною діяльності виступає потреба. Це - неусвідомлюваний стан організму, який ще не має конкретно предметного вираження. Вона виникає як своєрідний сигнал про те, що для нормальної життєдіяльності чогось не вистачає, людина переживає певний дискомфорт. Усвідомлений аналіз цього стану приводить до виникнення мети.

Мета (ціль) – це ідеальний образ об’єкта який в свідомості людини може задовольнити виниклу потребу. Будучи образом кінцевого результату, вона може бути близькою і далекою. Віддалена мета завжди конкретизується в ряді ближніх цілей. Іноді потреба зразу спонукає людину до діяльності, тобто породжує мотив, але частіше мета виступає своєю активною стороною в якості мотиву.

Мотив – це те, що спонукає до діяльності і надає їй специфічні риси у виборі засобів і способів досягнення мети. Мотивами можуть бути потреби, інтереси, емоції, переконання та ідеали. Різноманітність діяльності породжує різноманітність мотивів. Як і мета, вони бувають близькими і далекими, особистими і суспільними. Залежно від наявних мотивів люди по різному ставляться до діяльності. Отже, при мотиваційному підході до аналізу діяльності в якості складових компонентів виділяють потребу, мотив і мету. Для одержання кінцевого результату, який реально задовольнить наявну потребу, необхідні ще предмет і засоби діяльності.

Предмет діяльності – це об’єкт або сукупність об’єктів, перетворюючи які можна досягти поставленої мети. Наприклад, якщо метою діяльності було приготування якоїсь страви, то предметом діяльності будуть продукти, з яких її готують. Засоби діяльності становлять інструментальну сторону активності. До них відносять необхідні для виконання діяльності знаряддя, а також відповідні знання, навички і вміння.

Література

1. Абульханова-Славская К. А. Деятельность и психология личности. - М., 1980.

2. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения. - М., 1986.

3. Давыдов В. В. Нерешенные проблемы теории деятельности. //Психологический журнал. - 1992. -№2.

4. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1982.

5. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. - М., 1984.

6. Милерян Е. А. Психология формирования общетрудовых политехнических учений. - М., 1973.

7. Никуленко О. А. Некоторые проблемы теории деятельности. // Вопросы психологии. -1984. -4.

8. Степанов О. М. Перенос знань і вмінь як проблема педагогічної психології. // Наукові записки Тернопільського педуніверситету. Серія "Педагогіка і психологія". -1997. - №1 (3).

9. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М., 1990.10. Эльконин Д. Б. Теория игры. –М., 1972.

18.03.2012