Енцефаліти як група захворювань. Реферат

Це збірна група захворювань, що характеризуються запальною поразкою головного мозку внаслідок первинної інфекційної поразки речовини мозку (епідемічний, літній-літній-весняно-літній, японський і інший енцефаліти) і енцефаліти, що розвиваються як ускладнення різних інфекційних (кір, епідемічний паротит, скарлатина, грип, тиф і ін.) і загальних (ревматизм) захворювань

Серед психічних розладів при енцефалітах виділяють гострі психози з потьмаренням свідомості (делириозні й сутінкові потьмарення свідомості, оглушення), психоорганічний синдром і так звані перехідні синдроми (Whiek) у вигляді афективних, галюцинаторних, маревних і кататоноподібних порушень. Розвиток тих або інших психічних розладів визначається стадією розвитку захворювання, що звичайно починається раптово або після нетривалого продромального періоду неспецифічних розладів, основним з яких є лихоманка. У плині енцефалітів виділяють гостру й хронічну стадії.

Гостра стадія характеризується патологічною сонливістю (летаргією). На цьому тлі розвиваються різноманітні психотичні стани - делиріозні розлади, можливий розвиток онейроїда, аментивної сплутаності, слухових галюцинацій, маячних ідей переслідування, тактильного галюциноза. Характерні гіперкінетичні розлади або, навпаки, апатико-адинамічні стану з емоційним притупленням. Після гострої стадії захворювання можливо повне видужання, але частіше виявляються симптоми, що свідчать про розвиток його хронічної стадії.

Хронічна стадія характеризується явищами паркінсонізму і гіперкінетичними розладами. Психічні зміни не є обов'язковими. При їхньому розвитку вони проявляються слабістю спонукань, сповільненістю психічних процесів, зниженням ініціативи й спонтанності, байдужістю й байдужністю, зниженням настрою й легенями дисмнестичними розладами, що в цілому позначається терміном "брадифренія" (Mayer-Gross W., Steiner R., 1921). Як правило, зберігається критичне відношення до своєї психічної неспроможності. Розвиток деменції не характерно.

Після інфекційних енцефалітів, перенесених у ранньому дитячому віці, часто відзначається слабоумство, патологія в сфері потягів (розгальмування й перекручення сексуального потяга, булімія).

Епідемічний енцефаліт (летаргічний енцефаліт) є вірусною інфекцією, викликається фільтрівним вірусом, передається повітряно-краплинним шляхом, у зв'язку із чим можливі розповсюджені епідемії. Остання епідемія спостерігалася в 1916-1920 р. і охопила більшість країн Європи, у тому числі й Росію. У наступні роки спостерігалися лише спорадичні випадки даного інфекційного захворювання.

Гостра стадія поряд з розвитком делірію, онейроїда, маніакальних і депресивних станів, гіперкінетичного синдрому характеризується патологічною сонливістю (летаргією), коли хворі сплять і вдень і вночі, але для прийому їжі їх, хоча й із працею, але можна розбудити. Найбільш частою формою екзогенних психозів є делірій, що має певні особливості й характеризується застрашливими або зоровими галюцинаціями й фотопсіями.

Гостра стадія закінчується повним видужанням, або після більш-менш тривалого (від декількох тижнів до декількох років) періоду псевдо-неврастенічних розладів (порушення сну, дратівливість, зниження настрою з дисфоріями) і зниження психічної активності (слабість спонукань, апатія, адинамія, загальне вповільнення психічних процесів) починають виявлятися симптоми хронічної стадії.

Хронічна стадія характеризується паркінсонічними розладами, можливі минущі нав'язливі розлади, пароксизми рухового порушення з імпульсивними вчинками, епізоди сновидного потьмарення свідомості на тлі явищ загальної брадифренії. Можливі рідкі випадки затяжних галюцинаторно-параноїдних психозів.

     

Кліщовий (весняно-літній) енцефаліт. На території Росії спостерігається у вигляді епідемічних спалахів і окремих спорадичних випадків, головним чином, у тайгових районах Далекого Сходу, Сибіру й Уралу. Відзначалися епідемічні спалахи кліщового енцефаліту в Югославії, Чехословаччині, Угорщині, Австрії. Захворювання ставиться до природноочагових інфекцій, викликається нейротропним фільтруючим вірусом, резервуаром і переносником якого є іксодові кліщі. Через укус кліщів вірус передається людині.

Захворювання починається гостро після нетривалого інкубаційного періоду (7-21 день), можливі короткочасні продромальні скарги астенічного характеру (слабість, дратівливість). У гострій стадії захворювання спостерігається гноблення свідомості (оглушення, сопор, кома) і розладу свідомості по екзогенному типі (делірій, аменція, епілептиформне порушення).

Можливий розвиток шизоформних психозів депресивно-параноїдної і галюцинаторно-параноїдної структури з маячними ідеями переслідування, отруєння, зоровими й слуховими галюцинаціями (И. И. Лукомский, 1948, 1954; И. Б. Галант, 1965). Нерідко спостерігаються сутінкові розлади свідомості, психосенсорні порушення, афективні розлади по типі циркулярного психозу.

Комариний (японський, літньо-осінній) енцефаліт. На території Росії зустрічається в основному на Далекому Сході, викликається нейротропним вірусом, передається людині через укус комара. Захворювання поширюється по типу епідемій під час виплоду комарів (серпень-вересень), які є резервуаром для цього вірусу.

Гостра стадія звичайно протікає по типі кліщового енцефаліту. Вона починається із загально-мозкових і менінгеальних симптомів на тлі високої температури. Потім з'являються порушення свідомості від оглушення до коми, екзогенного типу психотичні стани (делірій, аментивна сплутаність, сутінкове потьмарення свідомості), галюцинаторно-параноїдні й депресивно-параноїдні психози.

Можливий розвиток гострої стадії у вигляді підвищеної сонливості, що нагадує летаргічний сон при епідемічному енцефаліті. У період видужання спостерігаються астенічні порушення. У хронічній стадії розвиваються амнестичні розладу по типу Корсаковського синдрому, ознаки стійкого органічного зниження психічної діяльності аж до органічної деменції. На тлі деменції можуть розвиватися короткочасні й оборотні психотичні розлади галюцинаторно-бредової структури.

Параінфекційні енцефаліти (менінгоенцефаліти). До цієї групи захворювань ставляться енцефаліти, що виникають як ускладнення загальних інфекційних захворювань, найчастіше при епідемічному паротиті й кору, набагато рідше при вітряній віспі й краснусі. Вони розвиваються переважно в дітей, проявляються потьмаренням свідомості від оглушення до коми й психотичними епізодами (делірій, сутінкове потьмарення свідомості). При корі психічні прояви захворювання більше важкі, чим при епідемічному паротиті. Вони характеризуються більше глибоким і тривалим потьмаренням свідомості й більше вираженими психотичними розладами. При епідемічному паротиті психози бувають рідко й звичайно в абортивному виді.

Діагноз і диференціальний діагноз. Розпізнавання захворювання будується на виявленні типових неврологічних розладів, характерних для гострої й хронічної стадії захворювання. Певне значення для діагностики мають лабораторні дослідження й у першу чергу дослідження спинномозкової рідини. Зміни спинномозкової рідини в гострій стадії захворювання нерізке виражені й неспецифічні: підвищення тиску, незначне збільшення змісту глобулінів, помірний плеоцитоз за рахунок збільшення лімфоцитів і лейкоцитів, збільшення змісту цукру, різні патологічні криві колоїдних реакцій. У хронічній стадії змін спинномозкової рідини, як правило, немає.

Значні труднощі викликає відділення затяжних ревматичних психозів від шизофренії. Для психозів, що виникають при ревматичному енцефаліті, характерний зв'язок виниклих психічних розладів з ревматичним процесом, наявність у структурі психозу психічної астенії, іпохондричної фіксації на реальних ознаках захворювання.

Гостра стадія епідемічного енцефаліту з летаргічними розладами вимагає диференціації з пухлинними процесами головного мозку. Диференціальний діагноз ґрунтується на особливостях неврологічного стану й результатах рентгенографії черепа й електроенцефалографії головного мозку в зіставленні з даними анамнезу. Важливою диференційно-діагностичною ознакою є той факт, що підвищена сонливість при епідемічному енцефаліті надалі може перемінятися завзятим безсонням (Э. Я. Штернберг, 1983).

Галюцинаторно-бредові й параноїдні психози в хронічній стадії розвитку енцефалітів вимагають диференціальної діагностики з аналогічними станами при шизофренії. Опорними пунктами в діагностиці енцефалітів є анамнестичні дані про перенесений гострий стан, а також особливості добової динаміки психотичних розладів з їхнім посиленням у нічний час, афективна насиченість переживань.

Прогноз. Епідемічний енцефаліт може закінчуватися повним видужанням, але набагато частіше відзначається несприятливий розвиток неврологічних і психічних порушень із переходом у хронічну стадію.

Судово-психіатрична оцінка. У судово-психіатричній практиці звичайно спостерігаються лише залишкові явища гострих енцефалітів, виразність і клінічні прояви яких визначаються більшою мірою не характером інфекції, а локалізацією й ступенем поразки головного мозку в гострій стадії захворювання, а також віком, у якому дане інфекційне захворювання було перенесено. Судово-психіатричне значення психічних розладів гострої стадії розвитку захворювання невелике.

У переважній більшості випадків протиправні діяння, чинені особами із залишковими явищами гострих енцефалітів, обумовлені їх неправильними соціально-моральними орієнтирами внаслідок виховання, корисливими й іншими психологічно зрозумілими мотивами, відсутністю позитивних соціальних установок, обмеженістю потреб на побутовому рівні в сполученні із кримінальним оточенням.

Наявність психопатоподібних розладів можуть сприяти здійсненню правопорушень проти особистості й хуліганських дій, зниження морально-етичних затримок приводить до здійснення суспільно небезпечних дій проти власності. При виражених психоорганічних розладах некритичність, нездатність до осмислення ситуації й зіставленню своїх дій із соціально-обмежувальними нормами й правилами моралі, підвищена збудливість і розгальмування потягів можуть приводити до здійснення правопорушень, спрямованих проти суспільної безпеки й громадського порядку, проти власності.

Судово-психіатрична оцінка осіб у хронічній стадії енцефаліту або осіб із залишковими явищами після перенесеного гострого енцефаліту визначається виразністю наявних психоорганічних розладів, наявністю психотичної симптоматики й містить у собі зіставлення особливостей психічного стану підекспертних з медичним і юридичним критерієм неосудності. При цьому наявні психопатологічні розлади можуть бути співвіднесені з поняттями "хронічного психічного розладу", "слабоумства", що є медичними ознаками критерію неосудності.

Глибина або ступінь виразності психічних порушень при судово-психіатричному огляді завжди співвідноситься з "здатністю усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними" (вольова й інтелектуальна ознаки юридичного критерію неосудності).

При цьому осудність має на увазі здатність до правильного розуміння значення своїх дій і можливість вільного вибору своїх учинків, а також наявність здатності до розуміння протиправності своїх учинків, караності вчиненого, здатність зіставляти чинені діяння із правовими й морально-етичними нормами. Всі ці психічні функції реалізуються за допомогою критичних здатностей, здатності прогнозування, пов'язаними з ними рівнем інтелекту й пам'яті, запасом знань, функцією мислення.

При психологічно зрозумілій мотиваційній стороні кримінального поводження, коли воно випливало з попередньої конфліктної ситуації або було обумовлено асоціальними установками особистості, і при цьому ці особи критично оцінювали ситуацію в цілому, розуміли протиправність своїх дій, ці стани не можуть бути кваліфіковані як хворобливі й не відповідають юридичному критерію неосудності.

У той же час необхідно вказати, що сама по собі психологічна зрозумілість мотивів протиправних дій не є однозначним свідченням на користь осудності. У багатьох хворих з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням мотивація протиправних дій формально має реально-побутовий характер, у значній мірі обумовлена асоціальними особистісними установками або попередньою конфліктною ситуацією.

Показниками глибини психічних змін, коли особа зізначається несамовитим, є виражені емоційно-вольові й интеллектуально-мнестичні розладу з порушенням критичних здатностей і слабістю операційної сторони мислення, різка дисгармонія психічного складу особистості, груба дезадаптація в сімейному житті й виробничих умовах, часті й клінічно обкреслені стани декомпенсації.

Визначальним при винесенні експертного висновку убік неосудності є грубе порушення соціального функціонування, стійка деструктивна поразка головного мозку із грубим психоорганічним дефектом, відсутність критики до свого психічного стану, що зложилася судово-слідчої ситуації, коли ці особи не розуміють до кінця правових норм, мало стурбовані тим, що з ними, відбувається, не усвідомлюють змісту й цілей вироблених з ними процесуальних дій.


25.02.2012

Загрузка...