• Напечатать
• Спросить
• Отправить другу
• Поделиться
  • Facebook
  • Twitter
• Подписаться на новости

Ігрова психотерапія – метод психотерапевтичного впливу на дітей і дорослих з використанням гри. Сьогодні гра, без перебільшення є найпопулярнішим видом психологічної роботи як з дітьми, так і з дорослими.

Чому більшість людей у будь-якому віці так люблять грати?

Перш за все, тому що гра – це цілісний стан душі. Гра захоплює людину повністю. Це єдність думок, почуттів і руху. Це гармонія життя в образі, ролі, ситуації, світі.

Крім того, гра – це унікальний фантастичний простір, що має величезний творчий потенціал. Можна творити себе, свої відносини з іншими, своє майбутнє і майбутнє світу в абсолютно безпечній атмосфері і ситуації.

Характерна особливість гри – її двоплановість, тобто:

• Гравець виконує реальну діяльність, пов’язану з рішенням конкретних задач.
• Ряд аспектів цієї діяльності носять умовний характер, що дозволяє відволіктися від реальної ситуації з її відповідальністю та багатьма обставинами.

Двоплановість гри обумовлює її розвивальний ефект.

У роботі з дорослими гра використовується у груповій психотерапії і с\п тренінгу у виді спеціальних вправ, завдань на невербальні комунікації, розігрування різних ситуацій. Гра сприяє створенню близьких стосунків між учасниками групи, знімає напругу, тривогу, страх перед оточуючими, підвищує самооцінку, дозволяє перевірити себе в різних ситуаціях спілкування, знімаючи небезпеку соціально-значимих наслідків.

У роботі з дітьми гра коригує негативні відносини, страхи, невпевненість у собі, що подавляються дитиною, розвиває здібності дитини до спілкування, збільшує діапазон доступних для дитини дій з предметами.

Структуру дитячої гри складають:

• ролі, взяті на себе гравцями,
• ігрові дії як засіб реалізації цих ролей,
• ігрове застосування предметів – заміщення реальних предметів ігровими (умовними),
• реальні стосунки між гравцями.

Одиниця гри і в той же час центральний момент, який об’єднує всі її аспекти – роль.

Сюжет гри – відтворювальна дійсність.

Зміст гри – те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності і відносин.

В грі відбувається формування довільної поведінки дитини і її соціалізація.

Ігрова психотерапія застосовується при наявності даних проблем:

• соціальний інфантилізм, замкнутість, фобічні реакції,
• над-конформність і над-слухняність,
• порушення поведінки і шкідливі звички,
• при агресивності в поведінці,
• як засіб покращення емоційного стану дітей після розлучення батьків,
• для дітей, що потерпіли насилля і покинутих дітей,
• для зниження страхів,
• при корекції труднощів у навчанні,
• відставанні у мовному розвитку,
• покращенні "Я-концепції".

Основні психологічні механізми корекційного впливу гри:

• Моделювання системи соціальних стосунків в наочно дієвій формі в особливих ігрових умовах.
• Зміна позиції дитини  в напрямку подолання пізнавального і особистісного егоцентризму і послідовної децентрації, завдяки чому відбувається усвідомлення власного "Я" в грі і зростає рівень соціальної компетентності і здібності до вирішення проблемних ситуацій.
• Формування реальних відносин партнерства та співробітництва.
• Організація поетапної обробки в грі нових, більш адекватних способів орієнтування дитини в проблемних ситуаціях, їх інтеріорізація, засвоєння.
• Формування здібності дитини до довільної регуляції діяльності на основі підпорядкування поведінки системі правил:

Принципи здійснення ігротерапії:

• Безумовне прийняття дитини.
• Недирективність в управлінні корекційним процесом (мінімальність обмежень).
• Встановлення фокусу корекційного процесу на почуттях і переживаннях дитини (необхідно добитися відкритого вербального вираження дитиною своїх почуттів, стати для дитини своєрідним дзеркалом, в якому вона може побачити себе).

Корекційний процес можливий лише тоді, коли психолог сензитивний до почуттів дитини, висловлює віру в можливості дитини прийняти на себе відповідальність за рішення проблеми.

Вперше методи ігрової терапії були застосовані М. Кляйн, гра використовувалася як заміна методу вільних асоціацій в психоаналізі.

Гра на думку М. Кляйн представляє символічну діяльність, в якій знаходять вільне вираження подавлені і обмежені соціальним контролем несвідомі імпульси і бажання:

• в ролях, які приймає на себе дитина, в ігрових діях з іграшками приховується певний символічний зміст;
• в грі дитина є вільною від тиску з боку оточення, розкриваються можливості вираження несвідомих бажань.

Кляйн рахувала, що символічний зміст повинен бути проінтерпретований терапевтом і доведений до свідомості дитини.

Ігротерапію одна з перших застосовувала Анна Фрейд в роботі з дітьми, які пережили бомбардування Лондону під час ІІ світової війни. Якщо дитина мала можливість виразити в грі свої переживання, то вона звільнялася від страху, і пережите не розвивалося в психологічну травму.

До використання гри в психокорекційних цілях зверталися вітчизняні дослідники – практики Л. Абрамян (1986), А. Варга (1989), А. Захаров (1988), А. Співаковська (1988).

А. Співаковська вважала, що для того, щоб включити в дію механізм перебудови поведінки несміливих у спілкуванні дітей, необхідно змінити умови, тобто вивести з того середовища, в якому з’явилися небажані форми поведінки.

За Захаровим метою корекції є перенос негативних емоцій і якостей дитини на ігровий образ. Діти наділяють персонажів власними негативними емоціями, рисами характеру, переносять на ляльку свої недоліки.

Гра як діяльність і її психолого-педагогічні можливості.

Терапія мистецтвом

Інтерес до артотерапевтичних методів відображає потребу сучасної людини до більш природних, комплексних способів лікування і гармонізації, в яких однакову роль грають розум і почуття, тіло і рух, чоловічі і жіночі якості, здібність до інтроспекції і активної дії.

Практично кожна людина може брати участь в артотерапевтичній роботі, яка не вимагає від неї якихось здібностей до образотворчої діяльності і практично не має обмежень у використанні.

Артотерапія є засобом переважно невербального спілкування.

Образотворча діяльність у багатьох випадках надає унікальну можливість для дослідження несвідомих процесів, актуалізації тих соціальних ролей і форм поведінки, які знаходяться у "витісненому" виді або слабо проявляється у повсякденному житті.

Артотерапія має інсайт-орієнтований характер. Юнг рахував, що образотворче мистецтво є внутрішньою потребою, свого роду інстинктом, який перетворює людину в інструмент для вираження досвіду колективного несвідомого. Відомо, що Юнг активно займався образотворчою творчістю і спонукав до цього своїх пацієнтів.

Поняття символу має для артотерапії принципове значення. Це пов’язано з тим, що артотерапія представляє собою процес динамічної комунікації, що здійснюється через символічну "мову" образів. Крім того, символи виступають в якості мосту, що з’єднує свідоме і несвідоме.

В символічних образах, що проявляються у творчій уяві чи сновидіннях людини, знаходить своє вираження енергія несвідомого, тимчасове блокування якої є причиною психічної нестабільності і нездоров’я. Таким чином, на відміну від З. Фрейда, що рахував символи проявом психічного інфантилізму, К. Юнг вважав, що символи можуть служити не тільки відновленню психічного балансу, але й особистісному зростанню. Через них людина здібна вступати у взаємодію з блокованими аспектами несвідомого і їх енергією, тим самим поступово  наближаючись до їх усвідомлення і психічної цілісності.

Мистецтво дозволяє в особливій символічній формі реконструювати конфліктну травмуючу ситуацію і знайти її вирішення через переструктурування цієї ситуації на основі креативних здібностей суб'єкта.

Завданнями артотерапії є:

• дати соціально прийнятний вихід агресивності та іншим негативним почуттям;
• отримати матеріал для інтерпретації і діагностичних заключень;
• пропрацювати думки і почуття, які клієнт звик подавляти;
• сконцентруватися на відчуттях і почуттях;
• розвиток художніх здібностей і підвищення самооцінки.

Артотерапія також використовується для дослідження внутрішньо-сімейних проблем.

Прийомами артотерапії є малювання, моделювання з папером, фарбами, деревом, образні розмови, написання розповідей, спів, музика, виразні рухи тіла та ін.

Основні методи артотерапії.

Музико-терапія представляє метод, що використовує музику в якості засобів корекції емоційних відхилень, страхів, рухових і мовних порушень, психосоматичних захворювань, відхилень у поведінці. Існують "лікувальні" каталоги музики.

Бібліотерапія – спеціальний корекційний вплив на клієнта з допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації і оптимізації його психічного стану.

Танцювальна терапія спрямована на розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів і набуття групового досвіду. Тіло і розум розглядаються як єдине ціле.

Проективний малюнок дає вихід почуттям, бажанням, мріям, перебудовує свої відношення в різних ситуаціях. Цей метод використовують для зняття психічної напруги, стресових станів, при корекції неврозів, страхів.

Орієнтовні теми:

• Минуле і теперішнє. "Ситуації в житті, в яких я почуваю себе невпевнено", "Мій звичайний день".
• Майбутнє і абстрактні поняття. "Ким би я хотів бути", "Три бажання", "Самотність", "Острів щастя", "Любов", "Ненависть", "Страх".
• Для дітей. "Моя сім’я", "Я в школі", "Я вдома", "Я – який я зараз", "Я в майбутньому", "Що я люблю", "Мій найкращий вчинок", "Мій світ".

Психогімнастика основний акцент робить на навчанні елементам техніки виразних рухів у вихованні емоцій і вищих почуттів, набуття навичок релаксації. Діти вивчають різні емоції, можливість керувати ними.

Вправи, що тренують почуття партнера "Дзеркало", "Знайди сховану річ", "Двійник" "Через скло".

Психом’язове тренування з фіксуванням уваги на диханні "Гра з піском", "Сонечко і хмарка", "Кулька".

Етюди на вираження основних емоцій "Гнів L", "Радість J".

Вправи на релаксацію "Пластилінові люди", "Святковий пиріг", "Піднімаємо однією рукою", "Скульптура".

Перелік музичних творів, що використовуються в ході корекційних занять

При перевтомі і нервовому виснаженні:

• "Ранок" Гріга.
• "Полонез" Оговінського.

При пригніченому меланхолічному настрої:

• "До радості" Бетховен.
• "Аве Марія" Шуберт.

При вираженій дратівливості, гніві:

• "Хор пілігримів" Вагнер.
• "Сентиментальний вальс" Чайковський.
• "Грьози" Шуман.

Розслабляючий вплив здійснюють:

• "Баркарола" Чайковський.
• "Пастораль" Бізе.
• "Соната До-мажор (Ч. 3)" Лек лен.
• "Лебідь" Сен-Санс.
• Романс з кінофільму "Овід" Шостакович.
• "Старовинна пісенька" Бізе.
• "Історія кохання" Лей.
• "Вчора" Леннон.
• "Елегія" Форе.

Тонізуючий вплив:

• "Чардаш" Монті.
• "Кулепарсіта" Родрігес.
• "Аделіта" Пурсел.
• "Шербурські парасольки" Легран і ін.

Казкотерапія

Можливості роботи з казкою:

• Використання казки як метафори.
• Малювання за мотивами казки.
• Обговорення поведінки і мотивів дій персонажу.
• Програвання епізодів казки.
• Використання казки як притчі (з допомогою метафори можливий варіант вирішення ситуації).

Позитивний вплив методів казкотерапії на дитину:

• Казка допомагає пізнати оточуючий світ.
• Знімає емоційну напругу, розслабляє.
• Допомагає побачити шлях з емоційної безвиході.
• В непрямій формі дитина отримує морально-етичний урок і, нанаступни героя, може змінити власну поведінку.
• Дає можливість налагодити емоційний контакт дорослого з дитиною.

Концепція комплексної казкотерапії базується на 5 видах казок:

• Художні – народні казки, міфи, притчі, авторські історії.
• Дидактичні – у формі дидактичних казок подаються навчальні завдання.
• Медитативні служать для зняття психоемоційної напруги, створення кращих моделей взаємовідносин.
• Психотерапевтичні – казки, що розкривають глибинний зміст подій.
• Психокорекційні казки створюються для м’якого впливу на поведінку дитини.

Під корекцією розуміється "Заміщення" неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині зміст того, що відбувається.

Застосування психокорекційних казок обмежене за віком (до 11-13 р.) і проблематиці (неадекватна, неефективна поведінка).

Батькам можна запропонувати створити самостійно психокорекційну казку:

• В першу чергу, ми підбираємо героя, близького дитині за статтю, віком, характером.
• Потім описуємо життя героя у казковій країні так, щоб дитина знайшла схожість зі своїм життям.
• Далі включаємо героя в проблемну ситуацію, схожу на реальну ситуацію дитини, приписуємо герою всі переживання дитини.
• Герой починає шукати вихід з ситуації (може зустріти "фігуру психотерапевта", мудрого наставника). Завдання – через казкові події показати герою ситуацію з іншого боку, запропонувати альтернативні моделі поведінки.
• Герой розуміє свою неправоту і стає на шлях змін.

Створюючи психокорекційні казки, важливо знати приховану причину "поганої" поведінки. У створенні психокорекційної казки може допомогти життєвий досвід.

19.02.2012