Розвиток логіки в Україні: зародження та становлення. Реферат
Логіка античних мислителів стала відомою в Київській Русі вже в XI ст. Це насамперед логічні уявлення про поняття Платона, про закони і форми мислення, силогізми Арістотеля. З другої половини ХV ст. з’являються переклади на староукраїнську мову логічних трактатів Арістотеля, Авіасафа, Аль-Газалі, М. Маймоніда, Й. Дамаскіна
У ХVІ ст. під впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа протестантських навчальних закладів, серед яких найбільш відома Раківська академія, де логіку і метафізику читали Х. Стегман та X. Остородт. Щоправда, в цей час спостерігалось також негативне ставлення до язичницьких любомудрів з боку І. Вишенського і Г. Кониського, М. Смотрицького, З. Копистенського. Але вже для членів вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври логіка стає своєрідною "гімнастикою розуму", забезпечує розвиток абстрактного мислення і логічного виведення.
Логіка стає обов’язковою дисципліною вивчення в Києво-Могилянській академії. Професор С. Яворський називав "лабіринт" Арістотеля логічною пасткою, де є логічні троянди з шипами. І. Гізель (1600-1683), професор, а згодом і ректор Києво-Могилянської академії, логічною істинністю називав узгоджуваність пізнання з річчю.
У курсі логіки, прочитаному професором Ф. Прокоповичем (1677 чи 1681-1736), розглядалися такі традиційні для ХVІІІ ст. питання, як універсалії, визначення й характеристика найрізноманітніших відношень, дистинкцій, питання сигніфікації (позначення) й супозиції (заступання) термінів, істинності та хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі і місця логіки в системі наук.
Засновник Харківського університету В. Каразін у листі до видавця альманаху "Молодик" І. Бецького від 2 березня 1842 р. охарактеризував Г. Сковороду таким чином: "Ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Орігена і Лейбніца". Він намагався у світі чисел знайти вище значення в текстах Біблії, розвивав ідею про контрарність, бінарність усього сущого.
Наприкінці ХVІІІ - початку XIX ст. логікою займався професор Львівського університету II. Д. Лодій (1764-1829). Він написав праці: "Логические наставления, руководствующие к познанию и различению истинного от ложного", "Наставления логики", "Теория общих правил", у яких значну увагу приділяв правилам аргументації і доведення.
Наприкінці XIX - початку XX ст. логіка в Україні не була однорідна, а складалася з представників багатьох конкуруючих течій, шкіл та угруповань: одні (М. Н. Гротт та ін.) намагалися знайти вихід з критичного становища логічної науки у її зближенні з психологією; другі (В. В. Лесевич, О. О. Козлов, Г. І. Челпанов) доклали багато зусиль, щоб підвести під неї гносеологічний фундамент, звертаючись до теорії пізнання, що розроблялась кантіанцями, гегельянцями, позитивістами; треті (В. Д. Кудрявцев та ін.) прагнули зблизити логіку з природознавством і математикою.
Засновником одеської логічної школи був І. В. Слєшинський (1854-1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії. Він довів, що алгебра логіки є своєрідний переклад аристотелівської логіки на алгоритмічну мову, що необхідний перегляд математичних доведень під кутом зору їх повноти та заміни громіздких доведень новими, скороченими. До проблеми побудови алгебри без застосування закону виключеного третього звертався приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету С. Й. Шатуновський (1859-1929).
Його головні інтереси в галузі логіки зосереджувались на вивченні її законів, а також на обґрунтуванні фундаментальних математичних понять, обґрунтуванні математики, питанні про розв’язуваність чи нерозв’язуваність задач. Особливу увагу ученого привертали життя і діяльність П. Порецького (1846-1907), його теорія наслідків, несилогістичні міркування тощо. З одеської логіко-математичної школи вийшла також С. О. Яновська, праці якої присвячені філософсько-методологічним проблемам математики і математичної логіки, та А. І. Уйомов, праці якого присвячені проблемам аналогії, формального аналізу систем.
На західних етнічних землях українців значний внесок у розвиток світової логіки зробила Львівсько-Варшавська школа. Засновником цієї школи був ректор Львівського університету професор К. Твардовський (1866-1938). Серед його учнів були К. Айдукевич (1890-1963), Я. Лукасєвич (1878-1956), А. Тарський (1902-1984), Т. Котарбинський (1886-1981) та ін.
Вони багато зробили для розвитку логічної семантики, теорії множин, модальної й багатозначної логіки, для розв’язання проблем логіки і методології науки. Так, Я. Лукасєвич вважав, що метою логічних досліджень має бути розробка точних методів аналізу філософських міркувань. Він висунув ідею логічного плюралізму, суть якого полягає в тому, що різноманітні системи здатні експлікувати різноманітні онтологічні теорії. К. Айдукевич був прибічником раціоналізму, специфічною рисою якого став логіко-семантичний аналіз мови науки і філософії.
У часи радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу, лише у другій половині 40-х років логіку в Радянській Україні частково "реабілітували": стали читати курс традиційної логіки в деяких вузах Москви, Ленінграда, Києва, Новосибірська та інших міст.
Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів вважали ворожими діалектичній логіці. Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки почалися в 60-ті роки. Вони значною мірою пов’язані з діяльністю Л. В. Копніна (1922-1971) на посаді завідувача кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, директора Інституту філософії АН України.
В Інституті філософії Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), створивши зі своїми першими учнями А. Т. Артюхом, С. Є. Жариковим, П. Ф. Йолоном, В. В. Косолаповим, С. Б. Кримським, М. В. Поповичем та ін. авторський колектив для створення відомої праці "Логика научного исследования" (М.: Наука, 1965), яка стала своєрідним маніфестом так званої Київської школи "червоного позитивізму".
Названі та інші філософи і логіки зробили певний внесок у розвиток символічної логіки, логічної семантики та семіотики. Серед дослідників зазначених проблем сучасної логіки - І. Т. Ішмуратов, І. В. Хоменко, К. Ф. Руденко, А. І. Уйомов, О. І. Кедровський та ін.
Таблиця 1. Історичні етапи розвитку логіки (від давньогрецьких джерел)
Часові рамки | Назва етапу | Розділ (напрям логіки) | Засновник |
ІV ст. до н. е. - друга половина ХІХ ст. | Перший (традиційний) | Традиційна (арістотелівська) логіка | Арістотель |
Друга половина ХІХ ст. | Другий (сучасний) | Сучасна логіка, яка складається з: | Г. Лейбніц; |
до нашого часу | Перший підетап другого етапу | класичної логіки (логіка висловлювань, логіка предикатів); | Б. Рассел, А. Уайтхед |
| Другий підетап другого етапу | некласичної логіки (алетична логіка, епістимічна логіка, деонтична логіка, темпоральна логіка, логіка дії, логіка імператив та ін.) | К. Твардовський, А. Марков, Г. Х. фон Врігт |
Таблиця 2. Історичні етапи розвитку логіки (від давньоіндійських джерел)
Часові рамки | Назва етапу | Напрям логіки | Засновник |
VІ - V ст. до н. е. - ІІ ст. н. е. | Перший | Рання буддистська логіка | Готама |
ІІІ - V ст. | Другий | Логіка вайшешика і ньяя | Васубандху |
VІ - VІІІ ст. | Третій | Розквіт буддистської логіки, логіка джайністів, санкх’я, міманса, веданта | Дхармакірті, Дигнага |
Література
- Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997. — 88 с.
- Гетманова А. Д. Логика: Учеб. для студентов пед. институтов. — М.: Владос, 1995. — 303 с.
- Збірник вправ і задач з логіки: Методичні рекомендації / Укл. С. Ф. Марценюк. — К.: Вища школа, 1991. — 52 с.
- Ивин А. А. Логика. — М.: Учеб. пособие. — М.: Знание, 1997. — 240 с.
- Ивлев Ю. В. Логика: для вузов. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 272 с.
- Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів і аспірантів. — К.: Абрис, 1997. — 350 с.
- Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. — М.: Юрист, 1995. — 256 с.
- Кондаков Н. И. Логический словарь. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — 466 с.
- Кузина Е. Б. Практическая логика. — М.: Триада, Лтд., 1996. — 160 с.
- Кэррол Л. Логическая игра: Пер. с англ. — М.: Наука, 1991. — 192 с.
- Курбатов В. И. Логика: Учеб. пособие. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. — 320 с.
- Мельников В. Н. Логические задачи. — Одесса: Вища школа, 1989. — 344 с.
- Петров Ю. А. Азбука логического мышления. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. — 104 с.
- Руденко К. П. Логіка. — К.: Вища школа, 1976. — 320 с.
- Светлов В. А. Практическая логика. — Учеб. пособие. — СПб.: МиМ, 1997. — 576 с.
- Тофтул Н. Г. Логіка: Посібник. Для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Академія, 1999. — 336 с.
- Упражнения по логике: Учеб. пособие. — М.: Юрист, 1993. — 136 с.
- Формальная логика: Учеб. для филос. фак-тов университетов. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977. — 359 с.
- Хоменко І. В. Логіка—юристам: Підручник. — К.: Четверта хвиля, 1997. — 392 с.
19.10.2011
