Розвиток логіки: основні етапи. Реферат
Історія логіки бере свій початок ще з Стародавньої Греції, V-IV ст. до н. е. Вже Демокрит (бл. 460-370 рр. до н. е.) торкався понять, гіпотези тощо
Сократ (бл. 469-399 рр. до н. е.) висловив своє ставлення до таких засобів дослідження, як індукція та дедукція. Його учень Платон (бл. 427-347 рр. до н. е.) продовжив розробку питання про дефініції, розглядав логічний прийом поділу, логічну форму судження й наблизився до формулювання основних законів логіки. Однак жоден із зазначених авторів не виділив логіку в самостійну науку.
Це вперше було зроблено Аристотелем (384-322 рр. до н. е.). Логіку він назвав аналітикою і дав детальний аналіз відкритого ним поняття силогізму як особливої форми умовиводу. Аристотель розкрив також сутність доведення, прийомів доведення і поділу, визначив різницю між науковим і ненауковим знанням.
До логічних творів Арістотеля слід віднести "Аналітики І і II", "Топіку", "Категорії", "Про тлумачення", "Про софістичні спростування" та ін. Послідовники Арістотеля об’єднали ці твори під назвою "Органон" (знаряддя пізнання). Ряд важливих логічних проблем висвітлено у його головній філософській праці "Метафізика".
Зокрема, саме тут викладено три основних закони формальної логіки: закон тотожності, закон несуперечності і закон виключеного третього.
У часи Аристотеля і пізніше формальна логіка розроблялась представниками школи стоїків - Зеноном (бл. 336-254 рр. до н. е), Хризипом (бл. 281-208 рр. до н. е.), Сенекою (бл. 4-65 рр. н. е.) та ін.
Якщо Аристотель у своїх творах головну увагу звертав на дослідження категоричного силогізму, то стоїки займались, головним чином, тими умовиводами, до яких складовими частинами входили умовні та розділові судження. Вони застосували ряд логічних категорій, які увійшли в сучасну символічну (математичну) логіку, - імплікацію, диз’юнкцію, кон’юнкцію та ін.
В епоху середньовіччя логіка Аристотеля була дуже популярною, але зазнала певної модифікації відповідно до основних настанов схоластичної догматики. Найвідомішими представниками цього періоду були французький філософ І. Росцелін (бл. 1050-1122), англійський філософ У. Оккам (1290-1300 - бл. 1349), шотландський філософ Д. Скотт (бл. 1265-1308), англійський філософ Ансельм Кентерберійський (1033-1109) та ін. Перші три з названих філософів були номіналістами. Вони визнавали реально існуючими тільки одиничні тіла природи, а загальні поняття вважали лише назвами класів речей, подібних між собою.
Ансельм Кентерберійський захищав позицію реалізму, сутність якої полягає в тому, що загальні поняття розглядались як надприродні самостійні сутності одиничних речей. Ці поняття реалісти вважали первинними, тобто такими, що існують реально, незалежно від одиничних речей.
Проміжне між ними положення займали концептуалісти, або помірковані номіналісти. До їх числа належав П. Абеляр (1079-1142).
На відміну від номіналістів вони визнавали, що сутність загальних понять (універсалій) не зводиться до назв, імен, а має мислимий зміст, який, однак, не відображає ніяких сторін реально існуючих речей, що суперечить послідовно матеріальній теорії пізнання.
У XIV - XVIІ ст. у зв’язку з потребами природознавства й промислового виробництва все гучніше стали лунати заклики створити нову логіку. Ця ідея була реалізована англійським філософом Ф. Беконом (1501-1626) у праці "Новий органон", яка повинна була, на думку автора, замінити аристотелівський "Органон". Силу своєї логіки він вбачав в індуктивному методі, що протиставлявся дедукції і силогістиці Арістотеля. Ф. Бекона називають творцем індуктивної логіки.
Засновником сучасної логіки був Г. Лейбніц (1646-1716). Створена ним штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Він створив загальний метод, за допомогою якого всі істини можна було звести до певного виду обчислення, сформулював закон достатньої підстави, оригінальне вчення про гіпотезу.
У XIX ст. англійський філософ і логік Джон Стюарт Мілль (1806-1873) систематизував дослідження Бекона в галузі індуктивних методів причинних зв’язків явищ. З того часу питання індукції стали викладатись в курсах і навчальних посібниках з логіки окремим розділом.
Інший аспект розвитку формальної логіки полягає у тому, що в обох її розділах - дедуктивному та індуктивному - почали застосовуватись методи логічних обчислень. Проникнення математичних методів в індуктивну логіку приводить до її модифікації в логіку імовірнісну, предметом якої стає вже вивчення методів оцінки істинності гіпотез.
Перевагою математичної логіки є те, що завдяки символічному апарату, який там застосовується, стає можливим виражати точною математичною мовою досить складні судження, у котрих логічно пов’язано багато елементів. Однак це не означає, що всі проблеми формальної логіки можна розв’язати засобами символічної логіки.
До речі, перша формалізована мова була побудована лише наприкінці ХІХ ст. Г. Фреге (1848-1925). Він увів поняття логічної функції й розрізнення властивостей речей і відношень.
Проте засобів логічних обчислень виявилося недостатньо для дослідження сутності понять, співвідношення поняття і слова, природи індукції, методів аналогії тощо.
У середині XIX ст. філософ Гегель ґрунтовно розробив діалектичну логіку, основні ідеї якої були викладені у його праці "Наука логіки".
Марксизм, трансформувавши діалектичне вчення Гегеля на матеріалістичне підґрунтя, дійшов висновку, що діалектика, логіка і теорія пізнання діалектично тотожні між собою, у зв’язку з чим не потрібно трьох слів для означення одного й того самого поняття.
Основні принципи діалектичної логіки:
- а) об’єктивність при розгляді предметів;
- б) всебічне охоплення предмета,
- в) розгляд предмета у його постійному русі, розвиткові;
- г) єдність історичного і логічного;
- д) єдність аналізу й синтезу;
- е) єдність форми і змісту;
- є) єдність кількісних і якісних характеристик;
- ж) єдність і боротьба протилежностей;
- з) заперечення заперечення.
Сучасна формальна логіка є надзвичайно розгалуженою наукою і може бути розподілена на різні складові частини (розділи) (див. табл. 1 на стор. 19). Якщо за основу структурування логіки брати застосування математичного апарату (логічні числення), то тоді логіка поділяється на дві частини:
- загальну (несимволічну) логіку;
- символічну (математичну) логіку.
У зв’язку з тим, що в даному курсі йдеться саме про загальну логіку, доцільно розглянути елементи її структури.
По-перше, - це вчення про основні форми (елементи) мислення, без чого неможливе ні буденне, ні наукове мислення. До них відносять: поняття, судження, умовиводи. У цей розділ входить також вчення основних формально-логічних законів.
По-друге, - це систематичні форми, без яких неможливе вивчення мислення, визначення систем поділу (класифікацій), доведення, логічні методи, пов’язані з аналізом даних досвіду, зокрема економіко-статистичних вимірів.
Вираз "загальна логіка" у деяких випадках використовується для позначення теоретичної частини логіки, відмінної від прикладної. У цьому розумінні загальна логіка вивчає форми і закони мислення поза відношенням до мислимого змісту, а прикладна - у відношенні до певного змісту. Прикладна логіка також має багато окремих частин (розділів, підрозділів): часова логіка, технічна логіка та ін. Для кожної з них будуються спеціальні системи обчислень.
Крім того, існує "законсервована" культура логічного мислення, яка характеризує буддизм, школи ньяя, міманса (див. табл. 2 на стор. 19).
Література
- Арутюнов В. Х., Кирик Д. П., Мішин В. М. Логіка: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 1997. — 88 с.
- Гетманова А. Д. Логика: Учеб. для студентов пед. институтов. — М.: Владос, 1995. — 303 с.
- Збірник вправ і задач з логіки: Методичні рекомендації / Укл. С. Ф. Марценюк. — К.: Вища школа, 1991. — 52 с.
- Ивин А. А. Логика. — М.: Учеб. пособие. — М.: Знание, 1997. — 240 с.
- Ивлев Ю. В. Логика: для вузов. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1992. — 272 с.
- Ішмуратов А. Т. Вступ до філософської логіки: Підручник для студентів і аспірантів. — К.: Абрис, 1997. — 350 с.
- Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. — М.: Юрист, 1995. — 256 с.
- Кондаков Н. И. Логический словарь. — М.: Сов. энциклопедия, 1990. — 466 с.
- Кузина Е. Б. Практическая логика. — М.: Триада, Лтд., 1996. — 160 с.
- Кэррол Л. Логическая игра: Пер. с англ. — М.: Наука, 1991. — 192 с.
- Курбатов В. И. Логика: Учеб. пособие. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. — 320 с.
19.10.2011
